Не росія, а московія; не росіяни, а москалі

Минулого року тоді постійний представник України в ООН Сергій Кислиця запропонував офіційно іменувати країну-агресорку не росією, а повернути їй історично законну назву — московія.

 

Не любить московія свою правдиву історію, не хоче знати і своєї найпершої, відомої історикам назви.

 

«Московія, Московитія, — стверджувала «Велика радянська енциклопедія» 1938 року, — назва, яка була визначена в Європі для російської держави часів великих князів і царів московських».

Сучасний історик Володимир Білінський у книзі «Країна Моксель, або Московія» пише, що посол короля Франції Людовіка ІХ до хана Батия у 1253—54 роках Вільгельм де Рубрук зазначав, що за Перекопом лежить Русія, яка тягнеться від Польщі й Угорщини до Дону.

 

А далі, на північний схід від сучасної Воронезької області, «є величезні ліси, в яких живуть два роди людей, а саме моксель, які не мають ніякого закону, справжні язичники. Міст у них нема, а живуть вони в маленьких хатинах у лісах. Позад них живуть інші, іменовані мердиніс (мордва. — Авт.)».

 

Отже, пише Володимир Білінський, «у 1253 році майбутній народ Московії називали моксель! А далі проста істина, яку так ретельно приховували москалі: селище Москва почало заселятися племенами моксель із 1272 року, а удільне московське князівство з’явилося в 1277 році. Саме хан Золотої Орди Менгу—Тимур, а не Юрій Долгорукий, став справжнім засновником москви і московського улусу».

 

Зрозумівши, що московити не є слов’яни і в московії немає власної історії, Петро І вирішив поцупити історію Руси—України і звелів називати московію росією. А німкеня Катерина ІІ у 1762 році заборонила, — пише Микола Костомаров, — іменувати москалів їхнім справжнім найменуванням і звеліла називати їх «русскіє».

Отже, як правильно називали і називають понині ту країну вітчизняні історики та діячі культури і зарубіжні? Іван Котляревський в «Енеїді» писав: «Хто москаля об’їхав зроду?»; «Мутив, як на селі москаль». Тарас Шевченко писав: країна — московщина, а жителі в ній — москалі. У Бориса Грінченка в «Листах із Наддніпрянської України» читаємо: «Не рос, а простісінько «москаль».

 

Дивимося у Михайла Грушевського: «Про велику історичну, культурну, психологічну, всяку, яку хочете межу, яка з віків відділяла Україну від Московщини, український народ від московського. Не бачити її не могли тільки люди в шорах..., пов’язки, котрі лежали на очах українських громадян і не давали їм орієнтуватись у реальних фактах».

 

Симон Петлюра писав: «Мазепа є великим українцем, славним своїм патріотичним вчинком для добра цілої України ..., хоч москалі Мазепу прокляли». Дмитрій Донцов у «Модерному москвофільстві» так називав: «Англієць, француз, німці, поляки, чехи, швед ... і українці, і москалі». Згадував про Московію Микола Хвильовий; Андрей Шептицький — про Московщину.

 

У Ліни Костенко читаємо: «Москва у мокві сидить, і московити великими гідностями не позначені». Владика митрополит Іларіон (Іван Огієнко) розмірковував: «Потрібен «Словник Шевченкової науки». Такий словник буде мати гасла: «Бог, Господь, Церква, Віра, москаль ... слов’яни, народ, Україна ... мати, батько, діти... Помалу Московія сильніше й сильніше заковувала Україну в кайдани... Шевченко на кожному кроці виступає проти москалів. Бо ж Шевченко — правдивий пророк наш!».

Гійом де Боплан про українців писав: «...Досить кмітливі, а саме в тих справах, які вважають для себе корисними й необхідними». Навіть російський цар Петро I визнавав неабиякий розум українців, казав: «Зело умны!».

«У нашім раю на землі... Неначе писанка село», — підкреслював про свою Батьківщину Тарас Шевченко. А Іван Гончар пізніше додав: «Хата й поза святами була мовби картинна галерея».

 

Тим часом про московію американський мандрівник Георг Кенан відгукувався так: «Вулиця без тротуарів і є морем бруду. Щетинисті брудні свині валяються в багні».

 

Загалом, напевно, жоден народ світу не опустився до такої ницості, як москаль. Святе слово «мати» він трансформував у матерщину. І ця московська зараза вплинула негативним чином і на частину українців.

 

Олександр Афанасьєв—Чужбинський констатував: «Москалі з часів окупації України принесли в Україну непристойну лайку, не знану тут до того часу».

 

Уже згадуваний Гійом де Боплан про українців писав: «Із родючих земель вони збирають стільки зерна, що не знають, що з ним робити». А фабрикант Сава Морозов константував: «Московський народ лінивий і вимирає від голоду та від п’янства».

Про нас Павло Халебський писав: «У країні козаків нема ні злодіїв, ні грабіжників... О, який це благословенний народ!».

 

Юрій Пивоваров, академік р.а.н. : «Україна — найбільш симпатична, найбільш шанована країна у світі... Українська культура завжди викликала у московита (хоч аристократа, хоч мужика) жадобу нищити все українське».

 

Про них. Мая Плисецька, балерина: «Ненавиджу росію утробно!». Віктор Єрофєєв: «Московит — це чотириногий звір».

 

Президент республіки Ічкерія Джохар Дудаєв дав москалям однозначну оцінку: «Народ, єдиний на землі бездуховний, аморальний, підлий, брехливий, відстав від рівня розвитку людства надовго і безнадійно».

 

Професорка Тетяна Яковлєва—Таїрова: «Російський шовінізм переріс у відвертий фашизм».

 

Петро Порошенко: «Путін — це сучасний Гітлер».

 

Навіть Максим Горький визнавав: «Безперечно, культура українського народу значно перевищує культуру московського».

 

А до нього Михайло Чаадаєв: «Вигнанці в світі, ми нічого не взяли і нічого не додали у скарбницю світової культури».

Сучасний гітлер московії стверджує, що вони «асвабаждают» територію Донеччини від «акупантов». Нічого нового. Це вже було! Ще у ХІХ столітті Ф. Енгельс писав: «Будь-яке загарбання території, будь-яке насилля, будь-яке пригноблення царизм (читай нині рашизм. — Авт.) здійснював не інакше, як під приводом... звільнення народів».

 

А вся сучасна територія московії, розташована на віддалі десь за 100 км від москви, — то є результат окупації: Поволжя, Сибір, частина Швеції (Петербург побудований на загарбаній території), острів Сахалін і Курильські острови, Середня Азія і Грузія, Крим і Придністров’я, Кенігсберг і частина Фінляндії, а нині — частина території України.

 

І країну-агресорку в засобах масової інформації ще й понині називають «рф, росія». Ще, на жаль, багатьох така назва наводить на хибну думку, що та країна походить від Русі і це, звичайно ж, якоюсь мірою виправдовує «асвабадітєлєй», а насправді — загарбницькі війни московії.

 

Ще наш пророк Тарас, який народився через пів століття після того, як «велика блудниця Європи» ввела у вжиток слово «русскіє» і заборонила вживати слово «москалі», ніде у своїх творах не вживав того «блудного» слова. У нього є чіткі визначення — «московія», або «московщина», і «москалі».

 

В умовах, коли хижий звір-москаль, як колись хижий орел — Прометею, «довбе ребра» Україні, коли, здається, ні в кого вже немає сумніву в походженні та ментальності того народу, а правильніше не народу, а орди, варто називати злодія його первісним ім’ям. Не росія, а московія; не росіяни, а москалі.

 

Справедливість має восторжествувати!