У Харкові вже 10 років проходять «Ігри Героїв»: змагання з кросфіту серед ветеранів, які втратили кінцівки

Учасники «Ігор Героїв» викликають подив і захоплення одночасно. Здається, виконати подібні вправи навіть здоровій людині було б важко без спеціальної підготовки, але хлопці легко піднімаються на певну висоту з гирею, осилюють штангу, ставлять рекорди на тренажерах і навіть бігають крос. 

 

Досягти таких успіхів їм допомагає адаптивна програма, розрахована на тренування всіх груп м’язів. Лише прокачуючи себе повністю, поранений може повернути собі радість вільного руху. Отож, заохочуючи кросфітерів до комплексної підготовки, організатори тримають у таємниці перелік вправ, які запропонують на чергових змаганнях. Ти мусиш бути готовий до будь-яких несподіванок, тому працювати доводиться щодня, без перерви на вихідний. 

 

Сам факт, що поранений боєць прийшов у спорт, уже є великою перемогою над собою. Прийняти на емоційному рівні втрату руки чи ноги одразу вдається не кожному. Одні закриваються в собі й просто мовчать, інші думають, що життя закінчилося, й опускають руки, а дехто проймається жалістю до себе, шукаючи розраду в чарці. Але як тільки ветерани вирішують долати психологічну кризу через спортивну активність, розбиті пазли нелегкої долі складаються в красиву картинку.

 

«Військові не знають слова «здатися» і саме цим відрізняються від цивільних людей, — каже головна тренерка «Ігор» Юлія Коваль. — В принципі, після ампутацій у них немає вибору — лише боротьба за нормальне життя. Всі вони пройшли таке пекло, що думки на кшталт «здатися» просто не з’являються в голові».

 

Тренуються атлети-кросфітери за спеціальними оздоровчими програмами, які пані Юлія розробляє разом зі своїми колегами. Цінність цього проєкту полягає в тому, що відповідний курс можна пройти в режимі онлайн і використовувати його далі в щоденній практиці. Тобто змагання — це вже результат системної титанічної праці, яка заохочує рухатися вперед. А сам рух є перепусткою до повноцінного життя. 

 

Опанувати нову реальність досить непросто, адже, поки триває лікування і підбір протеза, хлопці ще мають певну соціалізацію. Але, повернувшись додому, часто залишаються сам на сам зі своїми думками.

 

«Ми вступаємо в гру, так би мовити, на тому етапі, коли поранені виписалися з госпіталю, вже протезувалися і їх відпустили без реабілітації як такої, — каже Юлія. — Тоді вони вирішують, що робитимуть далі. На жаль, займатися у тренувальних залах, до яких звикли раніше, вони вже не зможуть через певні обмеження».

 

Водночас спеціальні вправи вирішують чимало проблем. «Наша головна ідея полягає в тому, щоб хлопці правильно тренувалися, бо коли людина втрачає кінцівку, то в неї поступово змінюється біомеханіка, — каже Олександр Гончаров. — І через 5-7 років виникає чималий ризик набути ще одну інвалідність у формі викривленого хребта». Ця патологія у свою чергу призводить до деформації тіла, обмеження рухливості і зрештою до проблем із внутрішніми органами.

 

Аби пораненим надавати постійну адаптивну допомогу, в рамках проєкту «Ігри Героїв» діє школа тренерів, які вчаться проводити заняття в режимі онлайн. У ході таких уроків їхні підопічні знімають на відео свої тренування, аби разом з наставником у разі потреби провести корекцію своєї індивідуальної програми. Також у серпні цього року на платформі «Дія. Освіта» вийшов 8-серійний фільм з адаптивних тренувань для ветеранів після ампутацій, створений командою «Ігор Героїв» за підтримки БФ «Харків з тобою».

 

Над ним працювали професійні тренери і реабілітологи, ветерани, волонтери та психологи. Він містить базові вправи для різних типів ампутацій, техніку безпеки, покрокові інструкції, поради фахівців, мотиваційні приклади досвіду ветеранів. 

 

Важливість подібних проєктів переоцінити складно, адже, за різними даними, щонайменше 50 тисяч українців втратили кінцівки за час повномасштабного вторгнення російських окупантів. 

У листопаді «Ігри Героїв» продовжують роботу на вінницьких майданчиках, а потім фінішуватимуть у Києві, щоб з наступного року знову стартувати в Харкові. Найперші пробні тренування проєкту пройшли у далекому 2015 році з ініціативи Євгена Коваля. Вже тоді в Україні почали з’являтися поранені, які втратили кінцівки й чекали у шпиталях протезування. 

 

За словами Олександра Гончарова, волонтери приносили їм найнеобхідніші речі та намагалися бодай якось втішити. Але проблема їхньо­ї повної адаптації до мирного життя залишалася невирішеною.

 

Тоді й виникла ідея створити спортивний проєкт, невід’ємною частиною якого стали «Ігри Героїв». Організатори продовжили ходити по лікарнях, роздаючи потенційним учасникам футболки з написом «Ніколи не здавайся».

 

На них також було набите фото бійця, який стоїть на протезі, тримаючи в руках автомат. Втім рекламна кампанія не принесла швидкого результату. Військових, які виявили бажання стати спортсменами, було небагато. 

 

Перші повноцінні ігри вдалося провести лише у 2016 році. Причому змагання стартували не тільки у Харкові, а й в Одесі, Києві, Дніпрі, Львові. Приїздили на збори також американські ветерани, що втратили кінцівки під час бойових дій. У свою чергу наші спортсмени почали їздити на змагання за кордон. 

 

Фактично «Ігри Героїв» стали постійним відкритим майданчиком, який повертає поранених до повноцінного життя. Окрім військових, у цьому проєкті беруть участь усі, в кого війна забрала здоров’я.

 

На жаль, серед учасників нерідко можна зустріти жінок і навіть дітей. Популярність харківських змагань постійно зростає. Цього року в них брали участь 80 відсотків новачків, а це вже вагомий результат.

 

Цікаво, що державні органи управління не підтримують «Ігри» фінансово. «Держава постійно хоче це зробити, але їй чомусь не вдається, — каже Олександр Гончаров. — Наш проєкт повністю волонтерський, з нульовим бюджетом. Ми не належимо до жодної політичної партії і не беремо участь у якихось рухах. Кошти знаходимо завдяки розумінню харків’ян. Коли нам треба розселити спортсменів — звертаємося до власників готелів. Якщо потрібно нагодувати — домовляємося з власниками кафе. Не беруть із нас коштів і власники спортивних залів. Усі хочуть віддячити хлопцям, які тримали фронт. Харків — просто унікальне місто».

 

Навів пан Олександр і калькуляцію, яка по-особливому сприймається у світлі останніх корупційних скандалів. За його даними, якби подібні змагання проводили організатори, що співпрацюють з владою, то витратили б на «Ігри» 1,5-2 мільйона гривень. Вони ж вкладаються у скромні 300 тисяч.

Одним із найактивніших учасників «Ігор Героїв» став Олександр Півнєв. Ще будучи 19-річним студентом Харківського університету повітряних сил імені Кожедуба, він вступив до 53-ї окремої механізованої бригади й потрапив на фронт у районі Торецька.

 

«Мене розподілили на «зенітку», — пригадує він. — Ми каталися по териконах, працюючи по заданих точках. Якось після нічного бою пішли з командиром подивитися на те, що напрацювали за ніч. Туди й прилетіла 80-міліметрова міна». 

 

Основне лікування проходило у Харківському військовому шпиталі. Воно було тривалим і непростим, оскільки хлопець втратив праву ногу й отримав перелом лівої. Через осколкові поранення та численні опіки у нього чотири рази зупинялося серце, але не було й думки здаватися.

 

«Лежу такий на ліжку в реанімації з цими приєднаними трубками і питаю лікаря: «Скоро вже повернуся?» — не без усмішки пригадує він. 

 

На протезування Олександр поїхав до США. У Детройті отримав свій перший робочий протез, яким користується досі. Загалом процес лікування і реабілітації тривав два роки, протягом яких він постійно виконував вправи, максимально адаптовані до його тіла.

 

«У 2018 році, коли зміг самостійно ходити і відчув, що добре тримаюся на ногах, долучився до «Азова» у військовій школі імені Євгена Коновальця, — каже він. — Якщо ти вмієш щось робити, треба робити це до кінця. Наступного року разом з «Азовом» ми їздили на двомісячну ротацію біля Гольмівського Донецької області». 

 

Вдруге до Сил спеціальних операцій Олександр приєднався за півтора року до «повномасштабки», а в 2022-му став командиром зенітно-артилерійського відділення 126-ї окремої бригади ТрО.

 

«Після того, як 126-та ОБр заїхала в Херсонську область, — уточнює він, — ми їздили регіоном, збиваючи шахеди та інших літаючих гадів».

 

Через рік важкої служби оборонець звільнився, аби пройти необхідну реабілітацію. У цьому йому допомагають адаптивні вправи «Ігор Героїв», які привели його і в спорт. Він постійно бере участь в українських зборах, а також їздив на міжнародні змагання до Брюсселя, де посів сьоме місце.

 

Свої можливості, завдяки тренуванню з Юлією Коваль, Олександр оцінює досить професійно. «Не люблю займатися зі штангою, тому що маю високу ампутацію, — каже він. — Тобто, хай би як старався її взяти, вся вага переходить на лівий бік. Баланс у тренуваннях ми знайшли завдяки вправам на турніках, брусах, у роботі з м’ячем, що дозволяють рівномірно розподіляти навантаження».

 

І все ж найбільшою цінністю «Ігор Героїв» Олександр вважає можливість спілкуватися з хлопцями, які, незважаючи на тяжкі поранення, зуміли повернутися до повноцінного життя. Мотивацією служить також бажання не покидати стрій на службі інструктором.