Український Максимус. Історія бійця ГУР Антона Войтенка — він загинув, боронячи Харківщину

«Наш побратим жив і загинув як воїн. Пішов до небесного війська у Вальгаллу, як любив казати (місце, яке, за давньоскандинавською міфологією, є раєм для полеглих та найдостойніших воїнів. — Авт.). Ми досі не можемо змиритися з його втратою», — говорить Олег Шеховцев (позивний «Доцент»). 

 

Войтенко був суперпрофесіоналом і досвідченим бійцем. Його військова майстерність була відточена. Все знав, прораховував, передбачав. Можливо, іноді був жорстким. Але це війна. Бійці можуть не повірити, якщо будеш «усі-пусі» з ними. 

 

«Він — сама впевненість. Колишній десантник міцної статури, сильний духом. Поряд з ним у побратимів було відчуття, що все буде добре», — ділиться «Доцент».

 

Олег Шеховцев познайомився з Антоном у зоні АТО в 2015 році на першій ротації в Луганську область. Один рік служили в одному дивізіоні.

 

А 24 лютого 2022 року знову зустрілися в одній з казарм Харкова, куди чоловіки сім’ї Войтенків — батько Анатолій і два сини — прибули добровільно, щоб боронити місто.

 

«Я знаю їхнього батька — Анатолія Войтенка, справжнього офіцера, який отримав осколкове поранення у військовому містечку під Харковом, бо врятував і накрив собою хлопця-строковика. Сини в нього пішли», — вважає полковник Іван Целіков, позивний «Партизан». 

 

«До п’яти років син спав з іграшковим ведмедиком. Був самостійним. Завжди охоче відпускав мене на роботу: «Мамо, я буду гратися». Ми багато їздили по військових гарнізонах, де тато проходив службу», — згадує мама Ольга. 

Подружжя Войтенків прожили щасливих 17 років разом.

 

«Майстрував. Любив фокуси і книжки. Це тепер прийшла ера цифрових дітей, наших онуків», — говорить батько. 

 

Вільний дух, можливо, передався Антону від селища Нова Водолага, де батьки придбали будинок і де пройшла переважна частина його юності. Це селище, за переказами, засноване козацькими родинами з Наддніпрянської України. 

 

Хлопчик любив конструювати. Захоплювався мотоциклами і спортом. У їхній з братом кімнаті була боксерська груша, на якій вони тренувалися. Висів портрет кіноактора і каскадера Джекі Чана.

 

Улюбленими кіногероями були образи, створені Сильвестром Сталлоне і Арнольдом Шварценеггером. 

 

Землю Антон любив з дитинства. Після школи закінчив аграрний коледж і здобув професію комбайнера і тракториста. Працював далекобійником і майстром з шиномонтажу, а незадовго до війни вирішив зайнятися фермерством. Войтенки купили комбайн, збиралися сіяти зерно, але війна перекреслила ці плани. 

«Антон мав блискуче почуття гумору, міг розрядити обстановку в напружений момент. Це з його подачі з’явився позивний вогневої групи ППО-батареї «Бомжі», — пригадує Олег Шеховцев.

 

«Ми живемо, як бомжі. Ночуємо по підвалах, хатах», давайте групу назвемо «Бомжі», — запропонував він побратимам.

 

І жартома один одного стали називати бомжами. Шостого березня 2022 року над Харковом був збитий Су-34. Це була робота Антона і хлопця з позивним «Фізрук».

 

Вони зробили подвійний пуск, і майже одночасно ракети вразили літак. Один пілот загинув, а другого знайшли і потім обміняли в рф. 

 

«Коли доповідали командуванню, там поставили питання: «Яка вогнева група збила?». Ми кажемо — «Бомжі». У відповідь пауза, а потім запитання: «А як нам вищому командуванню доповідати: що над Харковом Су-34 збили бомжі?» — розповідає Олег Шеховцев.

 

«Після того, як головний сержант ППО-батареї Антон Войтенко з побратимом із ПЗРК «Ігла» ракетою 6 березня 2022 року збив російський СУ-34 над Харковом, ворожі літаки над містом більше не літали. Гелікоптери тільки підлітали до околиць­ Харкова. Антона з його товаришем навіть преміювала міськрада. Ракети ж, на жаль, продовжують прилітати», — констатує полковник Іван Целіков. 

 

На початку повномасштабної війни зрадники встановлювали маячки, по яких ішло ураження. У березні 2022 року вогнева група була на одній із позицій у триповерховій хаті на даху, бо працювала по гелікоптерах, і помітили, що в сміттєвому баку біля піхотинців щось миготить.

 

Прожогом кинулися до цих баків і почали шукати в смітті небезпечну «іграшку», нікому нічого не пояснюючи. Піхотинці в шоці запитували: «А що шукаєте?».

 

«Та ми ж бомжі, для нас залюбки у всякому лайні поритися», — відповів «Тоха», забираючи з бака трофей, яким виявився уламок електронної сигарети. 

 

«Антон був дуже контактний. Оскільки він кілька років служив в АТО, знав більшість керівного складу і до нього ставилися з повагою. Його жарти були особливо важливими для піднесення духу молодих солдатів-строковиків», — розповідає військовий з позивним «Легіон».

 

Побратими пригадують його військову майстерність та відчайдушність у селі Прудянка (Харківщина), що неподалік кордону з рф. Він був старшим групи, яка прикривала роти першого ешелону.

 

Орки пішли на штурм, і почався стрілецький бій. Один з хлопців опинився поза укриттям під вогнем супротивника. Антон схопив строковика за лямки «броніка» й миттєво втягнув в укриття. Так урятував йому життя. 

 

Під час того бою Антон Войтенко і його побратим Валерій Ткаченко зупинили наступ. Ворог намагався Прудянку навпіл розділити, а вони з кулеметом у руках з вечора і до ранку не давали рашистам це зробити.

 

З родиною Антон востаннє бачився 21 липня цього року. Це був останній день його відпустки. Під час жнив допоміг покосити пшеницю... 

 

На тілі Антона Войтенка з одного боку було татуювання: ім’я, група крові і надпис «Україна». З іншого боку — напис англійською: For my family and my land, I’m not afraid to die (За свою сім’ю і землю я не боюся померти).

 

Крім того, татуювання рибки та імена 13-річних двійнят-дітей: «Аліса і Максим» з датою народження. У дружини Алли аналогічна наколка з іменами дітей на лівій руці. 

 

З майбутньою дружиною він був знайомий зі старших класів школи, а зустрічалися вони три роки, коли він повернувся з армії. Алла навчалася у Харківському національному економічному університеті імені Семена Кузнеця. Пропозицію руки і серця зробив у місцевому парку: став на коліно, подарував обручку і запропонував бути його дружиною.

 

«Він був романтиком. Коли йшли всією сім’єю на прогулянку або на ставок порибалити, він знаходив для мене квіточку», — згадує дружина. 

 

Вони прожили разом 17 щасливих років. Побудували будинок. А коли «Тоха» пішов на війну і не було можливості спілкуватися, він надсилав Аллі «плюсик» — знак, що все в нього гаразд. 14 серпня «плюсика» дружина не отримала... 

 

«Ми втратили нашого Антона. Але змогли забрати його тіло і попрощатися з ним у Києві у Володимирському соборі. У селищі Нова Водолага, де проживало понад 13 тисяч людей, станом на середину серпня цього року 99 його мешканців загинули на війні, а 46 зникли безвісти. Дорогою ціною обходиться нам ця війна», — з болем констатує батько героя. 

 

Своєму куму Антон ще в 2022 році залишив прощальний лист для дружини на випадок загибелі. Але той забув про нього. Через кілька тижнів після смерті Антон наснився куму і попросив віддати того листа Аллі.

 

Антон мріяв, що після закінчення війни вони з дружиною куплять туристичний фургон на колесах і подорожуватимуть Європою. Сподіваюся, що колись його сім’я здійснить це бажання... 

 

P. S. Громадська організація «Харкі-вський­ ­­­редут Спартан» і Харківська обласна територіальна громада звернулися до президента України з петицією №22/251988 щодо присвоєння Антону Войтенку звання Героя України.