У Львові, на Сихові, в рідній школі Юрія Руфа старшокласники слухають і виконують московський репчик. Організованою групою.
Не поезію Юрка, а слова співучого ідола покидьків, які його вбили.
Діти, які регулярно ходять під ось цим муралом Юрія і напевне знають, хто він такий.
Як так сталось і що робити? Передусім зазначу, що в 90-х багаторазово бував у цій школі, коли працював із сихівськими підлітками, залучаючи їх до організованого молодіжного руху. Вже тоді ця школа вирізнялась — діти якось принесли на зустріч бойовий пістолет...
Тому завжди з усмішкою читаю публікації про відкритий на Сихові молодіжний центр SТЕМ-освіти. Центр, звісно, потрібен (мабуть, десь у центрі міста біля університетів), але основна цільова група сихівської молоді думає про інше.
Основна маса підлітків після школи і перед сном — не лише на Сихові — традиційно не знає, куди себе подіти. Живе вона не в домівках Пласту, «Джури», СУМу чи інших організацій, де б найкраще могла реалізувати свій потенціал, а в давно опанованих кремлівською системою соцмережах.
Машина та націлена на їхніх дітей, але й охоплення наших десь на Сихові та по всій Україні — «приємний» для путіністів бонус.
На весь Сихів є лише одна пластова домівка, яку колись було придбано за особисті гроші Богдана Гаврилишина (вічна йому память!). Із 93-ї школи туди ніби недалеко, але йти пішки достатньо. Сихівських пластунів багато, але вони ніколи не становитимуть і 10% загального числа молоді району, бо скаутинг у всьому світі — це лише 5-7% однолітків.
По-хорошому — пластові домівки (простори) вже б давно мали бути у кожній сихівській школі, а освітяни могли би розгорнути на їх базі по 2-4 курені в кожній зі шкіл.
Якщо простори відділ освіти ще готував проєктом одним, то до розгортання куренів «при школах», навіть у Львові, де колосальний кадровий потенціал, — дуже далеко.
Але, навіть якщо все це реалізувати, понад 90% підлітків Сихова (чи будь-якого іншого міста або села) продовжуватимуть шукати пригоди на свої голови у вільний від школи час.
Ідея молодіжних центрів та просторів із підготовленими молодіжними працівниками, яку я запустив у 2014 році на національнмоу рівні, вирішить залучення, може, 10-20% у дуже далекій перспективі.
Бо і закон вже є, і програма підготовки працівників, але наші громади не розуміють, що в одному лише Люксембургу є 500 молодіжних центрів.
А Естонія ще з 90-х розгортала мережу, де на кожних 50 підлітків уже давно є молодіжний працівник, а на кожні 300–500 молодих людей діє молодіжний центр.
Окрім цього, ще 3 тисячі штатних працівників фул-тайм працюють над працевлаштуванням менш ніж 300 тисяч молодих людей Естонії, де молоддю, за законом, вважаються діти з 6 років.
Враховуючи естонські цифри, дуже просто порахувати, скільки насправді має бути молодіжних центрів на Сихові, скільки фахівців мають працювати з підлітками в позаурочний час.
Не знаю точного числа сихівської молоді, але впевнений, що десятки центрів (а не один для обдарованих і зацікавлених наукою) і понад сотню фул-тайм працівників.
Для кращого розміння: путінці на всіх окупованих територіях уже давно розгортають молодіжні центри, будують з нуля нові. Розповідаючи, що «при Україні» такого не було.
В кожному окупованому регіоні материкової України є не «містерства спорту та молоді», а чітко «міністерства молоді», які займаються винятково молоддю (у нас жодна обласна ВЦА не має окремого управління молоді, все додатком до чогось: підрядне, другорядне).
А тепер про головне.
Для «воєнно-патріотічеєского воспитанія» на болотах кожного року лише з державного бюджету виділяють сотні мільйонів доларів. Щорічно цифри наростають. Там не готують ніяких молодіжних працівників, там набирають ветеранів на зарплати для роботи з дітьми та розгортають не одну (як колись при совку) «піанєрську», а одразу кілька дитячих мереж, щоб «дійти до кожної» дитини.
Перед першим вторгненням в Україну московити добре пам’ятали урок сталіна, що не «тєхніка рішає всьо», а люди (кадри). Що танків чи дронів можна наробити багато, а ключове насправді — хто ними управлятиме.
Тому вивчили досвід США та «запозичили» (...здили) у них коцепцію військової освіти підлітків через окремі класи на базі середніх шкіл. Так, іще до 2014 року з’явились тисячі «кадетських» класів, яких лише на окупованих територіях тепер уже щонайменше сотні.
Після вторгення в Україну путіну стало ясно, що одних кадетів мало. «Запозичили» додатково до «кадетських» класів у балтійців та британців ідею воєнізованих молодіжних організацій, які управляються та фінансуються міністерствами оборони. Московська «юнармія» лише в окупованих регіонах налічує вже більше дітей, ніж там-таки тих, які проходять дистанційне навчання в наших релокованих школах.
У Севастополі 20% школярів — у «юнармії», в Криму — 10%. Працює на повну комунальна установа «кримпатріотцентр», яка фінансується на суму, десь як уся наша молодіжна політика разом узята. Один методичний відділ там — то десятки співробітників.
Загалом «юнармія» — це вже майже 2 мільйони підлітків у тисячах загонів, які з кожним роком отримують усе кращу підготовку, щоб іти вбивати українців. І сотні тисяч тих, які були дітьми десь у 2017–2022 роках, вже в Україні, на фронті. Окрім цього, сотні тисяч дітей паралельно з «юнармією» вишколюються в «кадетах». Ще сотні тисяч, а потенційно мільйони, — у відовленій грі «Зарніца 2.0».
А з вересня минулого року всі старшокласники проходять обов’язкові тижневі вишколи в казармах на базі розгорнутої мережі центрів «Авангард». Ця мережа діє вже і на окупованих територіях, спеціалізується винятково на школярах.
І це ще не все, з початком повномасштабного вторгнення московити відновили масову обов’язкову піонерію (назва інша, суть та сама). А ще є добре фінансовані міністерством надзвичайних ситуацій юні «спасатєлі» і «студентські отряди» петеушників за підтримки системи освіти.
А що у нас? «Джура» вперше за багато років — без грошей на зустріч команд, найкращих у своїх областях. Пласт збирає гроші на Благодійній ватрі (щоб зберегти бодай наявне) і членськими внесками, але загалом налічує в чотири рази менше, ніж одна «юнармія» на окупованих територіях.
Навіть якщо накачати Пласт та «Джуру» десятками мільйонів державних коштів (наразі й це виглядає дуже космічно через особливості бюджетного законодавства), то, щоб вийти на охоплення бодай 500 тисяч дітей, потрібно буде витратити роки. Роки, які ми вже втратили з 2014-го, працюючи за досі чинною концепцією військово-патріотичного виховання, де досі стоїть підпис усім відомого «адвоката» Стуса — путінського кума.
Інших масштабних проєктів охоплення підлітків, здатних до масштабування, в Україні просто немає. Фонд «Повернись живим» уже переключив свої ресурси переважно на підготовку офіцерів, сержантів та особового складу (бо саме від них залежить, наскільки якісна техніка буде ефективна у бою). До того, щоб інвестувати в підлітків, ми ще — так виглядає — не дозріли.
Тому готуйтесь, новин, як із Сихова, буде більше. І саме з такими новинами і такими кадрами нам доведеться зустрічати нові — чисельніші та краще підготовлені — армії окупантів, вишколених у «юнармії», «кадетах», «зарніцах».
Юрій ЮЗИЧ, історик (fb)
