«Я став би корінням». У Конотопі презентували поетичну збірку Артема Довгополого — загиблого воїна, випускника коледжу

Повернуся на землю коником,

Бо колись був неспинним вершником.

І малим, серед трав нескошених,

Я зеленим цей світ вважатиму...

Артем Довгополий

 

Боляче і гірко усвідомлювати, що росія не лише забирає у нас тих і те, що ми любимо, чим захоплюємося. Але й те, що ми могли б полюбити, те, чим могли захопитися, те і тих, які мали ще народитися... Гинуть талановиті, розумні, відважні — справжні!

 

Таким був і Артем Довгополий, про якого нам випала честь говорити... Це неосяжний всесвіт потужних віршів, які мали б з’явитися, незавершені мрії, які могли б здійснитися, якби... Йому було лише 28 років...

 

8 квітня 2025 р. у Класичному фаховому коледжі Сумського держуніверситету відбулася презентація збірки поезій «Я став би корінням» Артема Довгополого — поета і воїна, який загинув 4 серпня 2022 р. у боях за Бахмут.

 

Артем — випускник нашого закладу 2013 року. І саме тут, де він навчався за спеціальністю 192 Будівництво та цивільна інженерія (освітньо-професійна програма «Будівництво, обслуговування і ремонт залізничних колій»), цього квітневого дня лунали його прекрасні, глибокі, філософські, подекуди складні та метафоричні поезії, присвячені і коханню, і вічності, і роздумам щодо війни та свого місця у світі.

 

За поетичними рядками — невимовно багата, глибока, вразлива, любляча, світла душа Артема... Сьогодні вони звучать зовсім інакше: кожне слово набуває нового значення, кожен рядок — гострішого болю та проникливої щирості.

 

На презентацію книги завітали більше 120 людей. Це найрідніші люди Артема, друзі, однокурсники, військовослужбовці, волонтери, освітяни, здобувачі освіти ліцеїв, коледжів та професійно-технічних закладів, представники Сумського державного університету, члени Конотопської літературної студії «Джерела», учасники літературної студії розмовного клубу української мови «Єдині», очільниця ГО «Майстри Конотопа» Олена Ракітіна, колектив видання «Рідний край. Газета Гадяцького земства», місцеві медіа та всі ті конотопці, хто вдячний загиблому Герою за мужність, відданість державі та творчість.

 

Особливо важливою для всіх була присутність батьків — Лариси Миколаївни та Валерія Борисовича, які виховали сина, чий голос продовжує жити в його віршах. У їхніх очах — глибокий смуток, біль, але водночас — і незгасна гордість за сина, вдячність за пам’ять про нього...

 

На початку зустрічі присутні мали можливість переглянути щемливий відеоесей «Артем Довгополий — навіки 28-річний», який торкнувся серця кожного. Світлини студентських років, на яких Артем — усміхнений, світлий, щирий.

 

Теплі спогади викладачів, однокурсників, у яких він постає як старанний здобувач освіти, веселий, життєлюбний, завжди усміхнений, готовий підставити плече. Його цінували за ініціативність, наполегливість, толерантність і за добру оптимістичну вдачу. Кожен кадр, наче частинка розкиданої кимось мозаїки, складався в цілісний образ людини, яку вирвала з життя російсько-українська війна. 

 

Упорядник книги Артем Занора, офіцер Національної гвардії України, найкращий друг Артема Довгополого, ознайомив гостей презентації з історією видання збірки. Після загибелі Артема ідея з’явилася одразу.

 

Разом з Іриною Михайлівною Козловою вони почали збирати матеріал. Пізніше він створив сторінки пам’яті в соцмережах, почав писати різним відомим творчим діячам з проханням популяризувати поезію Артема. І саме так познайомився з Віталією Грицак з видавництва Poetry Рroject.

 

І з’явилася ця збірка — не просто книга, а прихисток для душі поета, матеріальне втілення того, що неможливо вбити. До видання ввійшли не лише вірші Артема, а й спогади про нього — друзів, колег, а також есеї, літературно-критичні статті.

 

Як зазначає видавництво, «мета книги — щоб творчість Артема стала корінням у серцях читачів на довгі роки, адже в час, коли росія забирає голоси талановитих українців, замість них мають говорити живі».

 

Артем Занора зауважив: «Наш борг перед військовими — це пам’ять!» Також він продекламував вірш «На леза ножів і на себе ступаю...» із збірки та додав, що найбільш влучно Артема і його творчий світ характеризують слова лідерки гуртку Vivienne Mort Даніели Заюшкіної — «Аристократ духу». 

 

Своїми теплими спогадами поділилася Ірина КОЗЛОВА, поетеса, майстриня, член Національної спілки письменників України, керівниця конотопської літературної студії «Джерела».

 

Людина, яка все своє життя, як справжній шукач скарбів, уміє розгледіти юні обдарування, а потім, як справжній ювелір, плекає, шліфує грані таланту, перетворюючи їх на справжні діаманти. Вона зачитала свій вірш «Останній сніг, він падав, ні...», написаний у 1994 р. — рік народження Артема.

 

Він про вічність, світло, швидкоплинність життя. Ірина Михайлівна пригадала, як вони вдвох сперечалися про значення дієслівної рими: «Він так красиво сперечався, так глибоко бачив...» Прийшов Артем до студії у квітні 2010 р., про що свідчить випадково збережений журнал обліку відвідування гуртка.

 

«Стрімко зростав, шукав голос, був вимогливий до себе, перфекціоніст. Через те його доробок невеликий чисельно, але високовартісний», — зазначила Ірина Козлова.

 

Вона додала, що нещодавно вірші Артема були опубліковані в «Українській літературній газеті» та в альманаху «Слобожанщина». Також керівниця літературної студії зачитала рядки, які конотопська поетеса Надія Петренко присвятила нашому загиблому випускникові — «Шмагають по серцю і туга, й зневіра».

 

«Книга — це спогади, це живе свідчення того, що залишається після нас», — підсумувала пані Ірина. Її слова огорнули батьків теплою хвилею вдячності — єдиною розрадою, коли серце розривається від втрати...

 

Також особистими спогадами про Артема поділилася колишня вихованка літературної студії «Джерела», поетеса, журналістка Олена Савела.

 

Вона зазначила, що запам’ятала Артема впевненим та амбіційним юнаком, дорослим у сприйнятті світу, та висловила глибоку подяку батькам за виховання такого сина: «Ви подарували Україні не просто захисника, а й чудову людину, чиє слово стало зброєю проти забуття».

 

В онлайн-форматі до зустрічі долучився Сергій П’ятаченко — голова Сумської обласної організації Національної спілки письменників України, доцент кафедри журналістики та філології СумДУ, поет, художник, науковець, краєзнавець.

 

Він подякував присутнім за організацію такої події та поділився своїми особистими спогадами: «Я познайомився з творчістю Артема в 2015 р., коли готував до видання збірку «Орфей».

 

Одразу звернув увагу, адже кожен рядок його віршів — оригінальний, продуманий, метафоричний. На жаль, ми втратили поета... Ще одного представника «озброєного відродження», який став на захист поезії, культури, мистецтва. Ми маємо популяризувати слово Артема та всіх літературних діячів, які загинули на фронті». Втрата одного поета — це втрата цілого всесвіту!

 

Яскравим моментом заходу було декламування поезій Артема. Здобувачі освіти Класичного фахового коледжу, учасники конкурсу декламації віршів, присвяченого пам’яті Артема Довгополого, а також усі охочі, хто відкрив для себе всесвіт його поетичного слова і в чиїх серцях воно відгукнулося, зачаровували аудиторію проникливим читанням.

 

Лунали рядки і рими таких віршів: «Карма», «Боляче впасти не з неба, а з Раю», «Хто сказав, що Рай на небесах», «Юстине, сину», «Художник часу». Особливо вразило, з яким розумінням продекламувала вірш шестирічна Софійка Дементій (м. Гадяч) — наймолодша учасниця презентації.

 

Її чистий дитячий голос, який упевнено карбував глибокі дорослі слова, є символом того, що поезія Артема житиме й у наступних поколіннях українців.

 

На презентацію завітав військовослужбовець 58-ї ОМПБр імені гетьмана Івана Виговського, ініціатор конкурсу читання віршів Артема Довгополого Анатолій Дементій. Він розповів про свій шлях до поезій Артема і наголосив, що вони про час, якого в нас насправді немає...

 

«Тому треба поспішати жити, любити, творити. І головне — Герої живі, поки ми пам’ятаємо про них!» — ці слова захисника прозвучали як настанова всім присутнім, хто щодня дивиться смерті в очі і знає справжню ціну кожній миті життя.

 

Анатолій Дементій вручив Подяку від бригади Тетяні Радько за активну волонтерську діяльність та постійну підтримку наших захисників. Її щире серце, небайдужість і невтомна праця вкотре доводять: кожен наш вчинок наближає Перемогу!

 

Приємною несподіванкою для присутніх був візит колективу видання «Рідний край. Газета Гадяцького земства» (м. Гадяч) — співорганізаторів Всеукраїнського конкурсу художнього читання віршів Артема Довгополого «Я став би корінням».

 

Віталіна Пинчук, Світлана Новікова та Ганна Сапожнікова наголосили, що сьогодні «поезія Артема формує українську архітектуру ідентичності» — слова, які точно відображають силу впливу творчості Артема на формування національної самосвідомості.

 

Також презентацію відвідали представники СумДУ. Керівник відділу позанавчальної роботи університету Марина Янкова подякувала студентській молоді, яка читає, аналізує, декламує поезію, а також упоряднику збірки та організаторам зустрічі і поділилася частинкою своєї творчості, виконавши уривок авторської пісні, присвяченої нашим Героям.

 

Насамкінець до присутніх звернулася директор Класичного фахового коледжу Тетяна Гребеник. Вона зазначила, що вдячна всім, хто доклав зусиль, аби презентація книги Артема відбулася саме в коледжі: «Тут він мріяв, занотовуючи власне бачення світу. А нині через призму його слова ми переосмислюємо вже сьогодення... Саме так працює пам’ять...»

 

Тетяна Вікторівна з глибоким хвилюванням подякувала батькам за виховання справжнього патріота і таланту, який став гордістю не лише для коледжу, але й для всієї країни.

 

Усі охочі мали можливість придбати збірку «Я став би корінням», 50% від продажу якої піде на потреби та підтримку 58-ї ОМПБр імені гетьмана Івана Виговського.

 

Сподіваємося, творчість Артема проросте міцним корінням у серцях кожного, хто візьме її до рук, на довгі роки та стане щепленням проти зневіри і розпачу, проти ворожої навали і пропаганди. 

 

Нагадуємо, що збірка поезій Артема Довгополого «Я став би корінням» є в Бібліотечно-інформаційному центрі коледжу. Тож запрошуємо до читання та до знайомства з непересічною особистістю, до зустрічі з поетом, чий голос має звучати! Також придбати збірку та підтримати військових можна на сайті видавництва.

 

Підсумовуючи зустріч, модераторка Тетяна Радько подякувала всім присутнім за небайдужість: «Наша зустріч — ще одна цеглинка у мур нашої пам’яті, нашої ідентичності. Адже кожне життя, покладене за Україну, — це цілий всесвіт! Ми маємо реалізувати мрії, плани наших полеглих Героїв, бути їхніми голосами. Перемагає той, хто пам’ятає!»

 

Цього дня Артем повернувся на землю не коником, як писав у своєму вірші. Він повернувся корінням — невидимим, але життєдайним, що проростає в серцях людей, які читають його поезію, чують його голос у власному серці та несуть його слово далі...

 

Пам’ятаймо, говорімо, записуймо! Сила слова — безсмертна і вічна! Це зброя, яку не здатен знищити жоден ворог. І доки ми читаємо вірші наших загиблих Героїв — вони живуть поміж нас. Як коріння, що тримає дерево української нації, робить його міцним і невразливим!

 

Коли йдуть поети — зривається вітер і сонце кидається протуберанцем.

Коли йдуть поети — небесна палітра по всім небосхилі кривавить багрянцем.

Коли йдуть поети — тьмяніють зірниці 

і птаство змовкає, вслухаючись в тишу.

Коли йдуть поети — то янголи в висях читають богам їх неписані вірші.

Валькірія КРІСМАН.