Анонс балету «Соляріс» уже сам по собі обіцяв небуденну подію — новітнє мистецьке втілення філософсько-фантастичного роману славетного львів’янина Станіслава Лема.
Літературний твір, що балансує на межі фантастики, філософії та наукових напрямів соціології та футурології, написаний у далекому 1961 році, вже дав поштовх для численних мистецьких інспірацій.
Попередні варіації
Творче переосмислення твору Станіслава Лема відбувалося насамперед у сфері кінематографа: першим став двосерійний радянський телевізійний фільм-спектакль 1968 року.
Українцям старшого покоління відомий радянський фантастичний фільм початку 1970-х років, відзначений спеціальним призом журі на кінофестивалі в Каннах.
Найближчим для сучасників є науково-фантастичний фільм 2002 року американського режисера Стівена Содерберга, у головній ролі якого знявся Джордж Клунi.
Знаковими інтерпретаціями в жанрі театральної вистави стали: Solaris. Raport (Варшава, 2009); Solaris (Лондон, 2012); La velocidad del zoom del horizonte (Мехіко, 2014); Solaris (Магдебург, 2018); Solaris (Мельбурн і Единбург, 2019).
Серед музично-сценічних прочитань цього твору відомими є чотири опери: «Соляріс» Міхаеля Обста (1996, Німеччина), Енріко Корреджії (2011, Італія), Детлева Гланерта (2012, Австрія) та в співавторстві японських авторів Даї Фуджікури та Сабуро Тешгівари (Франція, 2015).
Можна згадати й два балети іноземних композиторів: неблизького 1990 року, який ставили й на сцені Дніпропетровського театру, та інший — 2018 року.
Українські композитори також звертались до прочитання цього твору. У Києві ставили рок-оперу «Соляріс» Марини Губаренко (1981). Ця тематика наскрізною ідеєю проходить через творчість львівської авторки Любави Сидоренко: одноіменні віолончельний концерт і камерна опера для сопрано, бас-баритона, камерного ансамблю та електроніки за мотивами Станіслава Лема, Тараса Возняка та поезіями Адама Загаєвського (концертна версія — Львів, 2019). Раніше для польського молодіжного оркестру Sinfonia Iuventus на замовлення фундації Pro Musica Viva за мотивами роману була написана композиція Chamber music (2009).
Що ж нового можна сказати у сфері, в якій уже стільки сказано? Коли створено безліч екранізацій та серіалів на сюжети про космічні станції та контакти між людьми і фантомами та позаземними істотами?
Коли на цю тематику створено десятки культових комп’ютерних ігор? Коли рок-музиканти вже записали численні альбоми з «космічною» музикою? Можна лише уявити, перед якими викликами постала вся без винятку постановочна група при підготовці балету.
Океан музики
Базовим матеріалом балету «Соляріс» Львівської національної опери, окрім ідеї Станіслава Лема (в описі події вказано, що балет створено за мотивами твору), стала музика.
Її автор Олександр Родін звернувся до втілення твору значно раніше, проте — після низки безрезультатних спроб зацікавити постановкою різні виконавські колективи — твір очікував свого зоряного часу в шухляді.
Сфера театральної музики для композитора дуже природна, вона є визначальною для його індивідуального стилю, якому притаманні подієвість, яскрава образність, картинність, широка емоційна амплітуда, ефектність музичної мови, опора на синтез мистецтв, багатство символів і демократизм. Театральність проникає в усі жанри його творчості і нерідко стає поштовхом до подальшої сценічної реалізації.
До створення «Соляріса» Олександр Родін здобув чималий досвід співпраці в сфері хореографічного мистецтва. Це «Пори року. Кохання як воно є» (хореографічна версія фортепіанного квінтету, 2013) та «Видіння Рози» (2014) — обидва у постановці Олексія Буська; «Вгору по річці» (2017) за мотивами оповідання Фіцджеральда «Загадкова історія Бенджаміна Баттона» і «Вій» за мотивами повісті Миколи Гоголя на підставі раніше створеної сюїти (2019) — обидва в постановці Раду Поклітару.
А створені вони спільно з українським театром сучасної хореографії «Київ модерн-балет». Ще один балет Олександра Родіна — «Аладдін» (2021), втілений на сцені у співпраці з Київським муніципальним академічним театром опери і балету для дітей та юнацтва (балетмейстер-постановник Сергій Кон).
Прем’єрна балетна історія бере початок з роману Станіслава Лема.
Фото надані пресслужбою Львівської національної опери.
Як бачимо, перехрестя реального і містичного, свідомості і зовнішнього світу, переконань та ілюзій, життєвих пріоритетів і морального вибору — теми, які ваблять автора.
Тому «Соляріс» з його ідеєю живого океану, наділеного інтелектом, і наслідки спроб комунікації з ним людей — учених з космічної станції — не міг залишитися поза увагою митця.
В музиці балету «Соляріс», як і в попередніх хореографічних роботах, наявні типові риси постмодерного мистецтва: суміщення високих і низьких жанрів, полістилістика і колажність, елементи кічу, алюзії, ремінісценції, метафори, цитати з музики інших авторів і самоцитування.
Тембральною основою твору стали оркестр, хор, препарована звукова стрічка. Технічно-композиторськими ресурсами послужили засоби музики простору та інструментального театру, алеаторика, сонористика, чвертонові кластери, репетитивна техніка та численні інші прийоми.
Світло душі і карнавал
Робота Львівської національної опери над твором «Соляріс» розпочалася з ініціативи музичного керівника театру Івана Чередніченка, який має досвід прочитання творчості композитора. Іван є диригентом-постановником твору в співпраці з Юрієм Бервецьким.
Генеральний директор та художній керівник театру Василь Вовкун узявся не лише напрацювати сюжетну канву на готове музичне полотно, а й сформувати команду, яка вибудувала хореографічне і візуальне втілення.
До співпраці було запрошено дуже молодих талановитих фахівців-киян — ученицю Раду Поклітару Катерину Курман — як балетмейстерку-постановницю у співпраці з Олексієм Буськом, та авторку сценографії і художницю костюмів Світлану Рейніш (їй асистували Ярослав Бринь та Жанна Малецька).
Усі члени постановочної групи мають досвід творчої роботи в суміжних мистецьких сферах і тяжіють до синергії мистецтв. Напевне, саме тому в танці було так багато живописно-скульптурного начала, пантоміми і пластики, хореографічних засобів — від академічної класики до ритуальної етніки, модерну і хіп-хопу.
Проте зміст, втілений у танці, був максимально стильним, доречним до кожної з безконечно мінливих ситуацій, зрозумілим і винятково природним за емоцією.
Блискуче продумана сценографія — парадоксально лаконічна за простором і багата за поліфункційністю всіх елементів. Стабільними формами були внутрішні стіни станції та вікно ілюмінатора з живим океаном за ним по центру сцени. Вони безкінечно змінювались завдяки світлу, отворам, галереям, мобільним елементам.
Костюми героїв також цікаво продумані з огляду на символіку, маркування індивідуальностей, етапи оповіді. Звичайно, в них можна було помітити доречні натяки й алюзії на космічні кіносеріали, образи героїв ігор — X: The Threat, Star Wars, EVE Online.
Проте сюжет дав простір і для втілення тематичного карнавалу в античному стилі, неймовірно ефектної картини поєдинку, дуже щирих і світлих спогадів про земне кохання, такої актуальної сьогодні взаємодії людини-творця і штучного інтелекту.
Глядачі стають свідками одночасної появи трьох фантомів коханої головного героя; болісних спалахів його свідомості про пережите минуле страждання; виокремлення душі з тіла однієї з головних героїнь.
Окрему і винятково вагому складову драматургії творило світло (художник світла — Олександр Мезенцев). Численні засоби продиктовані потребою відтворити техногенний простір ультрасучасної дослідницької космічної станції, тому серед елементів підсвітки панують строгі геометричні форми: в проєкції, як самостійні елементи, як реквізит у руках мімансу.
Окрім цього, вибудувано драматургію і символіку кольорів, світла і темряви, тла і рельєфу, кутових променів, світлових стовпів і конусів, елементів театру тіней, а також анімацію на додатковій завісі.
Кульмінація
Хор став важливим джерелом вербального начала: йому доручено латинські тексти необарокового реквієму. Їх скандували і співали (хормейстер-постановник Вадим Яценко).
Окрім цього, хор привносить унікальну тембральну забарвленість, виконуючи безмежно тривалі складні акордові чи кластерні педалі в моменти граничної емоційної напруги подій чи станів свідомості персонажів, співаючи на галереях декорації, за сценою, в суміжних зі сценою ложах.
А ще — з текстових складових у кульмінації твору в цифровому запису продекламований сонет Шекспіра, а на шум океану накладено препарований запис дитячого лепету.
Всі різнорідні складові вистави скоординовані, іноді парадоксальним чином, підсилюючи художній результат. Так, наприклад, спостереження вченого (в костюмі і білому халаті з планшетом у руках) над роботою штучного інтелекту (людська постать в трико з чорно-білою перфокартою на тканині) трактоване як послідовне виконання ідентичних рухів у стилі техно обома виконавцями в супроводі... барокового концерту для двох скрипок з оркестром із почерговими проведеннями однієї й тієї ж теми в солістів.
Зворушливим елементом уваги до постаті Станіслава Лема став прозорий шолом скафандра головного героя, який є копією шолома фігурки ляльки-космонавта з однієї з найбільш відомих фотографій автора.
Вся багаторівнева взаємодія складових балету утворила справді переконливу оригінальну нову художню цілість. Балет «Соляріс» із музикою Олександра Родіна не загубив за видовищністю і звуковими ефектами філософські ідеї Станіслава Лема.
Навпаки — зробив їх більш рельєфними, прочитуваними. Нова постановка Львівської національної опери змушує співпереживати, осмислювати, нести в собі образи, думки й емоції ще довго після того, як відлунали тривалі овації.
Роксолана ГАВАЛЮК, музикознавиця
