Лебединий дрифт

В інтернеті завірусилося відео, зняте засновником і головним лікарем Центру порятунку та реабілітації диких тварин, що у Горішніх Плавнях на Полтавщині, Артуром Шабліяном. «Лебединий дрифт» назвав його Артур. Красеня, білого лебедя, який буквально бігає по воді, гучно ляскаючи по її поверхні крилами, звати Укропчик. А читачі жартують, що то не лебідь, а ціла «Мрія» чи як мінімум «Руслан».

Здається, у зіркових лелек Одарки та Грицика, що гніздяться у селі Леляки під Пирятином, з’явився конкурент...

— Чому Укропчик? — запитала «Україна молода» Артура Шабліяна. — Хто його так назвав?

— Це я дав таке ім’я. Бо коли чотири роки тому його до нас привезли зовсім маленьким — уміщувався на долоні, — перше, що він почав їсти, був кріп. І поки ріс, перетворюючись на прекрасного лебедя, дуже полюбляв цю рослину. 

— А де взялося пташеня?

— Невідомо за яких обставин воно загубилось між Полтавою і Кременчуком. У тому місці, де підібрали Укропчика, не було ніяких водойм. Безпомічного, його знайшли на трасі. До нас пташеня привезли на броньовику люди у якійсь специфічній формі — чи-то військові, чи працівники СБУ, чи якихось інших органів. Спочатку вони намагались прилаштувати його десь у Полтаві, але звідти їх спрямували до нас. Це було чотири роки тому. 

— Укропчик відгукується на своє ім’я. Якби хтось інший його покликав, він так само прибіг би по воді до нього? 

— Ні, він реагує лише на мій голос. Певно, тому, що у його дитинстві ми проводили з ним багато часу й він бігав за мною, як за мамою. 

Лебеді пережили холоди у вольєрі.

 

— Практично на кожному відео птах мчить до вас по воді через усе озеро, розганяючи на своєму шляху інших водоплавних птахів. Який шлях він може здолати таким чином? 

— Досить великий, приблизно з кілометр. У нас тут дуже велике озеро, і відстань від берега до берега різна. Для того, щоб пробігтись по воді, лебідь повинен узяти розгін, як вантажний літак. Це ж саме він може зробити не лише тоді, коли я його покличу, а й тоді, коли йому треба швидко добратися з однієї точки в іншу.

— Ви заохочуєте Укропчика якимись смаколиками, які носите в кишенях?

— Та ні. До лебедів треба ходити з відрами корму. 

— Що становить основу їхнього раціону?

— Сухі корми для водоплавних птахів, різноманітні овочі, крупи, каші. Це в зимовий період, коли вони сидять у вольєрах і не можуть самостійно роздобути їжу. А у плавальний сезон споживають природні харчі, яких достатньо: водорості, молоденький очерет, конюшину, травичку. Вони, як качечки, виходять на берег і пасуться. 

Коли зголодніють, то можуть і кашку якусь поїсти, вівсяночку, наприклад. 

 

Завдяки тому, що в нас є спонсори, ми можемо своїх підопічних навіть балувати кормами. Скажімо, годувати лебедів спеціальним європейським кормом. 

— У мене склалося враження, що Укропчик, який набуває популярності, — «вожак зграї». 

— Так і є. Він прибрав лебедину зграю до своїх крилець. Загалом у нас тут більше двох десятків лебедів, які не можуть жити в дикій природі, а Укропчик — «начальник» озера. Він високо стоїть на ієрархічній лебединій драбині й ганяє інших. Для цих птахів це нормально — щипати одне одного, клюватися, битися. Вони такі, знаєте, як розбійники. 

— Ви сказали: «Не можуть жити в дикій природі»... Отже, ваш улюбленець також не може?

— Наш улюбленець — це особливий випадок. Він виріс тут у лебединому «дитсадку», як і інші маленькі лебедята, що потрапляють до нас. Але залишився на нашому озері, бо вважає його своїм домом. Він надто прив’язаний до людей. Зокрема, до мене. 

— Здорові птахи самостійно повертаються з Центру в природне середовище? 

— Поповнення у нас відбувається зазвичай протягом осінньо-зимового періоду. Небайдужі люди привозять багато молодих лебедят, дорослих лебедів, поранених, замерзлих, ослаблених, примерзлих... Частині з них треба просто відновитися, підлікуватися (на базі Центру працюють дві ветклініки) й дочекатися теплої пори року. Тоді вони дійсно самостійно потихеньку невеликими зграйками повертаються до природного середовища. Неподалік Горішніх Плавнів розташований регіональний ландшафтний парк «Нижньоворсклянський». Тут Ворскла впадає у Дніпро, у цій місцевості утворюється мальовнича дельта. І птахи та звірі переміщуються у цю безпечну заповідну зону. 

Частину здорового птаства і тварин (а в нас живе багато різноманітних тваринок — від білочок і їжачків до косульок) ми самі випускаємо в дику природу. Ось і на днях випустили десяток здорових лебедів. 

Нещодавно випустили у природне середовище 10 птахів.

 

У Центрі лишаємо тих, які ще не готові жити в природному середовищі: їм треба зміцнитись, розплаватись, набратися сміливості. Таких випускаємо на наше озеро. Згодом хтось відлітає, хтось залишається жити тут. 

Також у нас мешкає група лебедів з інвалідністю. Дехто без крила, дехто без ніжки, дехто без ока. Вони весь плавальний сезон проводять на воді, а на зиму ми їх забираємо в теплі приміщення з вольєрами. 

Артур Шабліян повідомив також (по секрету), що Укропчик має «дівчинку» Агату. Вона потрапила до Центру трохи більше року тому. Її знайшли знесиленою на водоймі в сусідній Кіровоградській області. Птасі знадобилось тривале лікування, а також відновлення. Укропчик почав виявляти до неї романтичний інтерес під час спільної зимівлі у вольєрі. А коли опинились на воді, тоді вже у них почалось доросле кохання. Їхній шлюбний період досі триває. Залицяльник Агати відігнав від неї численних конкурентів і невдовзі пара збудувала з очерету сімейне гніздо. Воно таке велике й міцне, що в ньому може стояти людина й не потоне. Зараз закохані його насиджують, лише ночуючи в ньому. 

Рятівник птахів і звірів Артур Шабліян.

 

Статевої зрілості, розповідає Артур, лебеді досягають зазвичай на третій-четвертий рік життя, рідше — вже на другий. Раз на рік самка відкладає від трьо­х до дванадцяти яєць. Їх кількість прямо залежить від наявної кормової бази. Оскільки в Центрі з харчуванням проблем немає, то можна сподіватися на хорошу кладку. Тож лишається чекати! 

На озері в Центрі оселилася ще одна лебедина пара, яка зайняла іншу затоку. Кожен із самців пильно охороняє свою територію, нікого туди не пускає, оберігаючи своїх «дівчаток». 

— Пане Артуре, лебедина вірність існує? 

— Існує! Хоча як сказати, щоб не розчарувати людей? Вони створюють пари й можуть жити разом багато років. Коли ж хтось із них гине, то велика вірогідність, що той, хто залишився, знайде собі інше кохання. 

— Насамкінець скажіть, чи будете ви й надалі викладати відео з Укропчиком? 

— Далі буде...