Процеси над українськими генералами, особливо в умовах війни, є складним питанням, яке має як правові, так і політичні аспекти.
З одного боку, притягнення високопосадовців до відповідальності може свідчити про прагнення держави забезпечити верховенство права та боротися з корупцією чи недбалістю у військовій сфері.
З іншого, такі процеси під час активних бойових дій викликають занепокоєння щодо їхнього впливу на моральний дух армії, довіру до командування та загальну боєздатність Збройних сил України (ЗСУ).
Наприклад, затримання генералів, яких звинувачують у провалі оборони Харківської області у травні 2024 року (як зазначив бригадний генерал Сергій Собко), викликало резонанс і критику через сам спосіб затримання та можливі наслідки для ініціативності офіцерів. Тому важливо аналізувати ці неоднозначні процеси через дві оптики.
Перша — це безкарне і безвідповідальне втручання в дії військового командування політиків з метою змусити працювати військовиків на персональний успіх певних політиків.
Друге — міжнародний контекст, адже політики власне его і криваві наслідки свого втручання у дії військ прикриватимуть вимогами міжнародних партнерів, що завжди залишатиметься брехнею.
Нещодавно «Українська правда» опублікувала інтерв’ю американського генерала Веслі Кларка, і на запитання про суди над генералами він відповів досить однозначно: «Я б сказав так: багато ваших офіцерів навчалися на Заході: у США, Великій Британії та інших країнах вони проходили підготовку тощо. Тож, якщо їх раптом притягнуть до цивільного кримінального суду за дії на полі бою, це може негативно вплинути на боєздатність Збройних сил України».
Політичний контекст таких судів часто пов’язаний із запитом суспільства на справедливість, особливо в умовах війни, коли помилки чи прорахунки можуть коштувати життя тисяч людей.
А особливо на тлі мародерства політичних призначенців, — людей бісить неспроможність влади забезпечити війська всім необхідним. Інколи здається, що політичне керівництво держави вдає, що війська спроможні протистояти ворогу лише силою духу. Але кожен зданий кілометр української землі є наслідком нестачі боєзапасу.
Відсутність чіткої системи військового правосуддя в Україні (військові суди були ліквідовані у 2010 році) призводить до того, що справи розглядаються цивільними судами, які не завжди враховують специфіку військових операцій. Це створює сприйняття судів як політично мотивованих або таких, що не відповідають реаліям війни, де рішення часто ухвалюють в умовах невизначеності.
Точної офіційної статистики щодо кількості генералів і полковників, які перебувають під судом чи в слідчих ізоляторах в Україні станом на березень 2025 року, у відкритих джерелах немає. Окремі випадки широко висвітлюються у ЗМІ. Однак, спираючись на доступну інформацію з відкритих джерел і медіа станом на початок 2025 року, можна надати наступний огляд.
Генерал Юрій Галушкін
Бригадний генерал, екскомандувач оперативного угруповання військ «Харків». Затриманий у січні 2025 року разом з іншими офіцерами за звинуваченням у неналежному забезпеченні оборони Харківщини під час наступу росіян у травні 2024 року.
У січні 2025 року суд обрав йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави. Станом на лютий 2025 року, за повідомленнями ЗМІ, розслідування триває, а справа перебуває на стадії досудового слідства. Підтримка з боку військових і громадських активістів може впливати на хід процесу, але точний статус (чи почався судовий розгляд) невідомий.
Генерал Артур Горбенко
Генерал-лейтенант, екскомандир 125-ї окремої бригади територіальної оборони. Затриманий у тій же справі про провал оборони Харківщини разом із Галушкіним і Лапіним.
Стан справ: у січні 2025 року також отримав запобіжний захід у вигляді арешту. Розслідування ДБР і СБУ триває, але конкретних повідомлень про початок судового розгляду немає. Справа викликає дискусії щодо політичного підтексту.
Генерал Дмитро Марченко
Генерал-майор, якого у 2019 році звинувачували у причетності до закупівлі неякісних бронежилетів для ЗСУ. Тоді його справу розглядали як приклад боротьби з корупцією, але багато хто вважав її політично мотивованою.
Стан справ: станом на 2025 рік про нові гучні справи проти Марченка не повідомлялося. Його випадок часто згадується в контексті порівняння з нинішніми судами над генералами, але активних судових процесів щодо нього зараз немає.
Генерал Ігор Павловський
Колишній заступник міністра оборони, якого у 2021 році звинуватили у справі про постачання неякісної техніки для ЗСУ (зокрема катерів і автомобілів). Справа тягнеться з 2019 року.
У 2023 році Вищий антикорупційний суд (ВАКС) розглядав його справу, але станом на 2025 рік немає чітких даних про вирок. Розгляд затягується через складність доказової бази та апеляції. Наразі він перебуває під заставою, а справу, ймовірно, ще не завершено.
Полковник Ілля Лапін
Командир 415-го окремого стрілецького батальйону 23-ї окремої механізованої бригади. Затриманий у січні 2025 року разом із Галушкіним і Горбенком у справі про Харківщину.
Запобіжний захід — тримання під вартою. Розслідування триває, але судовий розгляд іще не почався (станом на лютий 2025 року). Його справа також викликає суперечки серед військових і громадськості.
Полковник Олександр Рюмшин
Командир 155-ї бригади «Анна Київська». Державне бюро розслідувань іще 2 січня повідомило про початок кримінального провадження щодо подій у 155-й ОМБр. Справу відкрили за статтями Кримінального кодексу України «Перевищення військових повноважень» (ст. 426-1) та «Дезертирство» (ст. 408).
Київський апеляційний суд залишив під вартою екскомандира 155-ї бригади Дмитра Рюмшина, водночас заставу зменшили до 50 млн.
Підполковник Віктор Юшко
Віктор Юшко — командир 207-го батальйону ТРО, який входить до складу 241-ї бригади територіальної оборони міста Києва. Цей підрозділ брав участь у бойових діях із перших днів повномасштабного російського вторгнення в Україну у 2022 році.
Юшко відомий як бойовий офіцер, який керував підрозділом під час оборони столиці та інших операцій. У його батальйоні, зокрема, служив Віталій Шабунін — відомий український громадський діяч і антикорупціонер, що додало справі додаткового суспільного резонансу.
Печерський районний суд обрав запобіжний захід чинному військовослужбовцю та колишньому командиру 207-го батальйону територіальної оборони Києва Віктору Юшку. Йому також призначено заставу.
Полковник Руслан Розенберг
Державне бюро розслідувань (ДБР) звинувачує Розенберга у розтраті коштів. Точні деталі звинувачення (сума, обставини, період часу) у відкритих джерелах не розкриваються. Пост депутатки Софії Федини, процитований на X, називає цю справу сфабрикованою і стверджує, що вона є частиною ширшої кампанії проти бойових офіцерів.
Полковник Роман Червінський
Роман Червінський — контррозвідник, обіймав посаду начальника 5-го управління Департаменту контррозвідки СБУ, був куратором і керівником спецоперації «Авеню» (відомої як «Вагнергейт»), а також виконував обов’язки командира однієї з частин ССО ЗСУ.
Суть справи: Червінський перебуває під слідством і судовим розглядом через кілька звинувачень, ключове з яких пов’язане з обстрілом аеродрому «Канатове» в Кіровоградській області 23 липня 2022 року.
СБУ стверджує, що Червінський у 2022 році самовільно організував операцію з вербування російського пілота для перегону літака Су-34 в Україну. За версією слідства, ця операція не була погоджена з вищим керівництвом і призвела до того, що росіяни отримали дані про розташування техніки та особового складу на аеродромі «Канатове».
У грудні 2023 року Червінському оголосили другу підозру — у спробі в 2020 році заволодіти 100 тисячами доларів, видаючи себе за посадовця Державної фіскальної служби. За версією прокуратури, він обіцяв бізнесмену повернути вилучену партію тютюнових виробів за хабар. Червінський і його захист називають цю справу сфабрикованою і пов’язаною з політичним переслідуванням.
Підполковник Роман Дудін
Ситуація: справа Романа Дудіна, підполковника та колишнього начальника Управління Служби безпеки України (СБУ) в Харківській області, є однією з найрезонансніших в Україні.
Вона пов’язана зі звинуваченнями у державній зраді та інших злочинах, скоєних у перші дні повномасштабного російського вторгнення у 2022 році. Дудін залишається під вартою в СІЗО, хоча можливість застави зберігається. Сума в 5,33 мільйона гривень досі не зібрана, попри спроби активістів організувати збір коштів.
Судовий процес триває в Шевченківському суді Києва. Обсяг справи — 12 томів, але розгляд затягується через процедурні затримки, самовідводи суддів і закритий режим.
По суті, на справі Дудіна і Червінського влада розвинула сюжет щодо генералів Павловського і Марченка. Проте активність Червінського розкрила пряме втручання Банкової у проведення спецоперації і подальше злиття секретних даних через оточення Зеленського. Та найголовніше — це беззаперечна політична компонента в переслідуванні військових.
Чи є щось подібне в арміях країн НАТО? Особливо під час активних бойових дій? Згадуваний Веслі Кларк потрапив під жорстку критику за дії в колишній Югославії. Але жодних судових переслідувань щодо нього не проводили.
Веслі Кларк керував операцією НАТО «Союзницька сила» під час війни в Косові. Його звинувачували у спірних рішеннях, зокрема у бомбардуваннях цивільних об’єктів (наприклад, китайського посольства в Белграді 7 травня 1999 року, що призвело до загибелі трьох осіб).
Цей інцидент викликав міжнародний скандал, і деякі критики (зокрема, з Росії та Сербії) звинувачували Кларка у воєнних злочинах. Проте жодних офіційних звинувачень від Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії (ICTY) чи інших судів проти нього не висувалося.
У 2001 році сербські активісти намагалися подати позов проти Кларка до ICTY, але справа не дійшла до розгляду через брак доказів і юрисдикційних підстав. Був також нещодавній прецедент з авансовим помилуванням генерала Марка Міллі президентом Джозефом Байденом, щоб захистити його від потенційних політично мотивованих переслідувань з боку Трампа та його адміністрації.
Міллі загрожували звинувачення у зраді за дзвінки до Китаю, а також ширші репресії через його критику Трампа. Помилування стало превентивним щитом проти юридичних і особистих атак, хоча Міллі не був офіційно звинувачений у злочині на момент його видачі.
Отже, зараз найкритичніший момент для політичного вирішення можливості політикам зводити особисті рахунки з яскравими військовиками, яких партії потенційно захочуть бачити у виборчих списках.
На жаль, у війську частина генералів зробила кар’єру не через військові таланти, а через особисту лояльність вищому керівництву держави. Тим часом західні мілітарні структури і співтовариства мають механізми регулювання внутрішніх корпоративних конфліктів.
Оскільки в Україні військова юстиція ліквідована і на час війни не запроваджена наново, у якість цивільного судочинства щодо військовиків самі військовики не вірять.
Насправді в Україні нинішні цивільні суди перетворилися на механізм приниження всього офіцерського корпусу. Військові сприймають українське судочинство як інструмент наруги над честю військовика. Варто тільки глянути на справу генерала Галушкіна з цілим взводом охорони під час судових засідань.
Але давайте конкретніше прояснимо для себе, що діється в найбоєздатніших арміях НАТО. Починаючи із захисту честі військовика і його форми в американських судах. Де існують офіцерські суди честі в країнах НАТО?
США: формально офіцерські суди честі не діють як окремі органи, але подібну роль відіграють внутрішні дисциплінарні ради (Boards of Inquiry) у збройних силах. Вони розглядають порушення етики чи поведінки, які не підпадають під мілітарну юстицію.
Велика Британія: історично суди честі існували в британській армії до ХХ століття, але зараз їх замінили офіційні дисциплінарні процедури в рамках Service Justice System.
Франція: у збройних силах Франції діють Кодекс честі легіонера та внутрішні дисциплінарні органи, які можуть розглядати етичні порушення офіцерів.
Німеччина: У Бундесвері немає формального суду честі, але етичні питання регулюються через Кодекс поведінки та дисциплінарні ради.
У країнах НАТО офіцерські суди честі як окремі інститути поступово відійшли в минуле, поступившись місцем інтегрованим системам військової юстиції. Проте їхня ідея зберігається у вигляді неформальних механізмів саморегуляції в офіцерському корпусі.
Але ж в Україні з 2010 року немає військової юстиції (а хто це був президентом тоді?), і під час війни її немає, але й судів честі для офіцерів немає, а в умовах контрактних армій функції дисциплінарних комітетів мали поширюватися на всіх контрактників, а довіри військовиків до цивільних судів немає.
Адже військовик діє за зовсім інших психологічних установок, та ще й на тлі ратифікації Римського статуту, військовик почувається такою собі витратною одиницею, якою політик оплачує власні помилки або відкуповується за скоєні злочини.
Але ж військовик завжди є капіталом держави, тільки нинішній держапарат в Україні створив чітке уявлення про військо як генеральський феод, над яким стоїть справжній феодал — політик у статусі Верховного головнокомандувача. Без жодних правових обмежувачів.
По суті, це нове кріпацтво, де жодні регуляторні норми не працюють. А для повного окозамилювання ще й посаду омбудсмана для військових встановили. Цікаво, скільки судових засідань над генералами і полковниками відвідала ця особа?
Щодо військового правосуддя, то в США діє Єдиний кодекс військової юстиції (UCMJ), який регулює розгляд справ проти військових, включно з генералами. Наприклад, офіцера можуть відсторонити від посади або притягнути до суду воєнного трибуналу за недбальство чи порушення наказів. Проте під час війни судові процеси проти вищого командування рідкісні, щоб уникнути деморалізації.
У Великій Британії військові справи розглядаються через Службу військового правосуддя (Service Justice System), де судові процеси проводять спеціалізовані трибунали.
Під час війни у В’єтнамі США уникали масштабних судів над генералами, зосереджуючись на аналізі помилок для майбутніх операцій, а не на покаранні.
Коли ми йдемо в НАТО, то там переважає прагматичний підхід: якщо помилки офіцера не пов’язані з умисними злочинами (наприклад, воєнними злочинами), їх часто вирішують через дисциплінарні заходи, а не кримінальні суди. Це зберігає ініціативність командирів.
Харківський «генеральський букет», справа Рюмшина — це все навіть не придушення офіцерської ініціативи, а вибіркове правосуддя з метою приховати мародерство політиків.
Згадати хоча б стан фортифікацій на Харківщині, на який витрачено мільярди, які будували без вимог військовиків і за які жодного злодія не покарано. Відсутність військового правосуддя для збройних сил — майже таких, як у США за кількістю особового складу, є міною вповільненої дії, котра призведе до тривалого конфлікту навіть після завершення бойових дій.
Володимир ЦИБУЛЬКО
