Генерал без права на роботу: політична історія Сергія Кривоноса у його книжці «Зі щитом або на щиті»

12.03.2025
Генерал без права на роботу: політична історія Сергія Кривоноса у його книжці «Зі щитом або на щиті»

2019-го полковник Сергій Кривонос, один із героїв-командирів АТО (орден Богдана Хмельницького за оборону Краматорського аеропорту), пішов на президентські вибори.
 
Бо зрозумів: без політичних змін реформа армії і, головно, оборонного комплексу країни не відбудеться.
 
Повноформатна війна насувалася: «Після всебічного аналізу дій ворога уздовж кордону на території Бєларусі у 2017 році — під час спільних російсько-бєларуських військових маневрів «Захід-2017» — я дійшов невтішного висновку, що противник почав готувати наступ з території цієї країни. Для того, щоб перекинути на територію Бєларусі потрібну кількість сил і засобів, росіянам знадобився б тиждень». Зволікати не було куди.
 
Тодішній основний виборчий претендент, чинний президент Петро Порошенко, усвідомлював: цей висуванець від політсили «Воїни АТО» здатний відтягнути від нього критичну кількість голосів. І зробив конкурентові пропозицію, від якої той не відмовився.
 
Кривоніс відкликав свою кандидатуру: «Я, так би мовити, отримав від глави держави мандат на здійснення всіх запланованих мною кроків для розвитку армії й системи безпеки держави. Мене така ситуація влаштовувала, оскільки без виборів я вже отримав можливість використати свої знання й зробити той, раніше запланований, внесок у систему безпеки держави... з позиції заступника секретаря Ради національної безпеки і оборони». 
 
Забігаючи наперед: Кривоносові як керівникові міжвідомчої робочої групи РНБО з підготовки пропозицій щодо зміцнення обороноздатности держави таки вдалося створити переконливу теоретичну модель.
 
Її далекоглядність і обґрунтованість довели три роки великої війни. Довели від протилежного: сталося так, як сталося, через нехтування тою програмою. Невідомо, чи концепцію реалізував би Порошенко, якби переміг, але Зеленський точно її поховав.
 
Пізніше Кривонос висловиться так: «Якщо Порошенко будував свою оборонно-промислову стратегію з урахуванням власних комерційних інтересів, то Зеленський її взагалі не будував».
 
Перші сутички з новою президентською адміністрацією відбулися після оприлюднення, хай і закритого, результатів ревізії Кривоносом оборонного комплексу. Там було багато про, вважай, злочинні прорахунки «попередників».
 
«Укроборонпром» був створений агентами Кремля... Коли у 2015 році ДП «Антонов» увійшло до складу «Укроборонпрому», не вироблено жодного літака... 2018 року завершений контракт із Таїландом на виготовлення 49 танків «Оплот-Т», натомість до українського війська придбано лише єдиний такий танк класу Leopard-2, який тягали на щорічних парадах; «ліцензію на БМ «Дозор» узагалі продали полякам, щоб потім купувати в них ці машини»; «замість берегових комплексів і прискорення розвитку москітного флоту кошти спрямували на корвети /Туреччина/, які, якби й потрапили в Україну до масштабного вторгнення, були б гарантовано знищені в перші дні війни».
 
Утім ці «помилки» ніхто у Зе-владі не збирався виправляти. Ба більше: коли «попередники» намагалися щось і робити («Нептун», «Стугна», «Вільха», «Буревій», «Верба») — «наступники» ці проєкти заблокували.
 
Терпець новим орендаторам Банкової урвався, коли Кривонос заторкнув базові речі: «Відновлювати боєприпасну галузь треба фактично з нуля». Це тоді, як завод «Артем» перевели на один робочий день на тиждень (через що, як пізніше прокоментував Кривонос, «ми не могли навіть знищити колони противника, які відходили з Київщини та Чернігівщини, — не було чим»).
 
І ще: «Пригадую, як у 2019 році ОПУ заморозив чудовий і дуже перспективний проєкт зі створення на території України заводу з виробництва зброї та боєприпасів» — чехам запропонували просто передати гроші на завод. Цілком прогнозовано наприкінці 2019-го Зеленський звільнив Кривоноса з посади керівника основного підрозділу РНБО.
 
Другий раунд протистояння почався по тому, як Кривонос підготував проєкт закону про територіальну оборону. Він вважав і вважає, що боєздатність армії визначається не кількістю особового складу, а рівнем його підготовки.
 
«Фахівці добре розуміють, що мобілізаційний ресурс визначається якістю підготовки... На війні рівень бажань завжди знижується до рівня тренованости військ». Інакше кажучи, армія мусить стати суто професійним механізмом, а призов слід замінити на службу в теробороні. Щось схоже на ізраїльський досвід виживання.
 
Генерал переконаний, що «громадянські інститути в Україні традиційно сильніші, ніж владні», а тому потужні сили територіальної оборони мають творитися «на основі патріотичних громадських формувань».
 
А це вже досвід суто український. Ще напередодні Першої світової в Галичині з’явилися парамілітарні відділи усередині громадських організацій, і саме на цій основі зросла Українська Галицька армія.
 
Пізніше на тій самій основі творилася й УПА. Коли Кривонос наголошує на невідворотній потребі переходу України до «стану глибокого культурного мілітаризму», — це, в суті справи, апґрейд стратегії ОУН.
 
Отже, «я намагався втілити в життя ідею неподільного права громадян на приватну власність, зброю та самозахист, власний опір окупантам, а також опір спробам узурпації влади... Справжні, якісні сили тероборони супроводжуються видачею зброї тим, хто пройшов відповідну підготовку... Я справді вірю в необхідність відкриття можливостей для мілітаризації нації й, зокрема, узаконення приватних військових компаній». 
 
Паралельно з опрацюванням законопроєкту про тероборону Кривонос написав суспільну-освітню програму «П’ять кроків», спрямовану на нейтралізацію «невиліковного московського шовінізму», на повну дерусифікацію України.
 
«Хоч ця сфера здається дещо віддаленою від оборонного потенціалу, насправді є фундаментом для його укріплення та подальшого розвитку... Толерантність і внутрішня готовність певної частини суспільства до замирення й притягли цю війну... Зі згаданою толерантністю важливо розібратися дуже докладно», — напише він згодом у книжці.
 
Усе те відбувалося за два з половиною роки до 24.02. «Олексій Данілов ще в жовтні 2019 року, у день свого призначення секретарем РНБО, неочікувано висловився, що війна в країні закінчилася. І тому Радбезу не потрібна моя програма «П’ять кроків». Наступного року Зеленський звільнив Кривоноса з РНБО. 
 
Законопроєкт про тероборону п’ять місяців никав парламентськими кабінетами, аж поки з ОПУ не надійшов владний проєкт про «територіальну оборону», який, пише Кривонос, лише давав «змогу кидати людей на фронт, як гарматне м’ясо... Влада цинічно надурила український народ і під вивіскою територіальної оборони просто сформувала нові маршеві батальйони для поповнення втрат на фронті». 
 
У «суперечці» Зеленського з Кривоносом щодо підготовки громадян до війни історія швидко стала на бік генерала: «У перший рік війни, згідно зі свідченнями багатьох моїх побратимів і з різних інших джерел, рівень небойових втрат був понад 50%» — негативно-захмарний показник особистої непідготовлености бійців для будь-якого війська.
 
Що ж до «П’яти кроків», навіть російський президент зрозумів більше за українського: з огляду на «ідеологічні» провали бліцкригу РФ виділила на «патріотичне виховання молоді» на 2023 рік ушестеро більше коштів.
 
Відтак загальний висновок нашого генерала аж ніяк не популістичний: «Значною мірою саме дії людей, які взялися керувати країною без досвіду й розуміння, що ворог уже в нашій хаті, призвели до втрати величезної частини української території та загибелі тисяч патріотів... Саме злочинна бездіяльність військово-політичного керівництва держави й призвела до жахливого вторгнення й виснажливої війни».
 
Якісним навчанням резерву, пише генерал, влада не переймалася понад пів року — «на тлі шалених втрат мотивованого й підготовленого особового складу» під Бахмутом. «Зрештою знову допомогли партнери — під час дванадцятої зустрічі у форматі «Рамштайн» наприкінці травня вже 2023 року очільник Пентагону Ллойд Остін повідомив про підготовку дев’яти механізованих бригад».
 
Бахмутська операція викликає у Кривоноса різке неприйняття: «Навколо Бахмута не була зроблена необхідна лінія оборони, і саме це призвело до рішення «тримати Бахмут до останнього».
 
Відтак «заради сумнівних політичних дивідендів втратили людей — життя професіоналів українська влада цінувати не навчилася». Кращі кадри — спецпризначенців, десантників, добровольців — розміняли на зеків Пригожина. «А може, влада і ухвалює такі рішення навмисно, щоб зменшити кількість патріотів, які потім, після війни, ставитимуть неприємні запитання нинішнім можновладцям». 
 
Ще гостріше генерал висловлюється про оборону Маріуполя, яка «продемонструвала цілковиту відсутність системної підготовки держави до великої війни... Дії влади тут я впевнено можу охарактеризувати як свідоме знищення українських патріотів, дуже підготовлених і надзвичайно мотивованих... Цілком погоджуюся з думками, що Зеленський і Єрмак свідомо намагалися послабити «Азов» упродовж років перед великою війною, і саме через їхні вказівки «Азов» не випускали на фронт, не давали необхідних техніки і боєприпасів» (тут заради справедливости наведу іншу експертну думку: не давати «Азову» сучасної зброї нібито вимагали західні партнери, вважаючи це формування крайньо правим). Хай там як, а «гірких втрат побратимів, яких точно можна було уникнути, Зеленському точно не пробачать військові професіонали».
 
Чи не вся військова кар’єра Кривоноса пов’язана з розбудовою армійської еліти — десантно-штурмових військ та сил спеціального призначення.
 
А після 24.02. — повний ігнор усіх його професійних здобутків: «Перші два тижні для ССО — цілковитий провал... Генерал Галаган роздав елітні підрозділи піхотним командирам, і відбулося повторення 2014 року. Коли ССО, як 911, розв’язували чужі проблеми». Через те «у перші місяці війни відмовилися від активних диверсійних дій на території країни-ворога».
 
Проте «широкомасштабна війна на знищення України цілком логічно збільшила амбіції ССО. Наприклад, з’явилися такі цілі, як створення агентурних мереж і навіть підготовка до переворотів, повалення режимів... У практиці спецслужб застосування отрути ще ніхто не відміняв... У Курській області дві атомні станції, у Воронезькій — одна, у Брянській взагалі дуже спокуслива ситуація (20% запасів хімічної зброї). Це чудові важелі для шантажу, бо під час війни ми не можемо поводитися по-джентльменському».
 
Звісно, чільне місце в оборонній концепції Кривоноса посідає ракетна програма: «Навіть факт наявности потужної ракетної зброї фактично здатний слугувати засобом стримування».
 
Звернімо увагу на ремарку: «Варто братися за розбудову оборонного потенціалу так, наче не розраховуємо на колективну безпеку, а лише на власні сили», — це сказано ще восени 2023-го, коли дописувалася книжка.
 
Нині актуальність Кривоносової тези загострилася до краю. Надто, якщо пам’ятати ще одну його «малопомітну» заувагу: того ж року міністр оборони країни-агресорки проговорився про створення й підготовку в РФ півторамільйонного війська до 2026 року. 
 
Формально військова кар’єра Сергія Кривоноса припинилася у червні 2021-го, коли генерала, який домігся перетворення Сил спеціальних операцій на окремий рід військ, відправили в запас. Тож аеропорт Жуляни він захищав у статусі добровольця (у погодженні з головкомом Залужним) з 25.02.2022 по 03.04.2022 року.
 
«Зрештою ворог, який вів безперервну розвідку, дійшов висновку, що створені нами перешкоди й підготовка до оборони не дають йому змоги захопити аеропорт, принаймні без надвисокого рівня втрат. І те, що вони не наважилися, є свідченням наших правильних дій. Місію свою ми виконали».
 
У книжці цього немає, але тепер уже стало відомо: владна верхівка тримала летовище в готовності для своєї ймовірної втечі. Генерал сплутав їм карти, тож «влада дала команду ДБР зайнятися генералом Кривоносом». «Розслідування справи» досі триває.