Магнолія кобус, що росте на території Полтавського державного аграрного університету, відзначила своє перше 50-річчя.
Це, можна сказати, рожевий вік цього квітучого дерева. Зазвичай вони ростуть років 200. Але наразі це найстаріша магнолія в Полтаві.
З нагоди ювілею квітучого дерева науковці влаштували урочистості, які назвали «Магнолія. 50-та весна».
На свято з’їхалися ботаніки, дендрологи, краєзнавці, меценати та художники з усієї України. Події присвятили тематичну виставу. Заради неї влаштували також виставку конкурсних картин «Магнолія АРТ».
Перші екзотичні дерева полтавці сприйняли за пальми й... покрали
Перший саджанець кобуса з’явився у Полтаві завдяки вченому-ботаніку, заслуженому винахіднику України, доценту кафедри захисту рослин ПДАУ, голові Полтавського відділення Українського ботанічного товариства Віктору Самородову.
«Сьогодні мене студенти запитували, де я взяв того саджанця. Вони всерйоз думали, що я замовив його через інтернет, — усміхається Віктор Миколайович. — А колеги жартують, що я готував це свято ще пів століття тому. Насправді цій історії дещо більше, аніж п’ятдесят років».
Учений пригадує, що тодішній ректор сільськогоспінституту (так тоді називався аграрний університет) Микола Олександрович Добровольський, очоливши виш, велику увагу приділяв облаштуванню його території.
А оскільки він дуже любив троянди, а також сріблясті й колючі ялини, які на початку 70-х років минулого століття були величезним дефіцитом, то ними все й засаджували.
«А я тоді був молодим викладачем ботаніки, — продовжує Віктор Самородов. — Підійшов до ректора й кажу: «Як ви дивитесь на те, щоб посадити трішки магнолій?». І розповів йому про те, що 100 мільйонів років тому, тобто, ще в епоху динозаврів, територія нинішньої Полтавщини була покрита суцільними магнолієвими лісами. Магнолія — одна з найстаріших рослин на Землі. Але настав льодовиковий період, і з того часу в нашому краї немає жодного дерева, яке в усьому світі вважається аристократом рослинного світу. Микола Олександрович зацікавився пропозицією й дав мені завдання роздобути магнолію. А тоді їхнім розмноженням займалися лише у Національному ботанічному саду Академії наук України, який нині носить ім’я нашого випускника Миколи Миколайовича Гришка, та у Київському ботанічному саду імені академіка Олега Фоміна Київського державного (нині Національного) університету імені Тараса Шевченка».
Інститут виділив 23-річному викладачеві ботаніки старенького вантажного автомобіля й поїхав він ним за саджанцями. Міг, звісно, повернутися назад ні з чим, бо саджанці на той час були страшенним дефіцитом. Тим паче, у столичних ботсадах якраз закладали сади магнолій, і кожне деревце було на вагу золота.
Та оскільки Віктор Миколайович представляв Полтавський сільгоспінститут, випускником якого був колишній директор Національного ботанічного саду академік Микола Гришко, це докорінно міняло суть справи. Керівництво університетського ботсаду розпорядилося передати магнолії у Полтаву.
На жаль, ті саджанці не прижилися. Невдовзі майбутнього вченого-ботаніка призвали в армію, і поки він служив, деревця просто вкрали. Певно, думали, що то пальми, бо листя оберненояйцевидної магнолії нагадують її листя. Тож, демобілізувавшись, молодий викладач мусив знову їхати до Києва.
На цей раз на території університетського ботсаду йому пощастило випадково зустрітись із науковою співробітницею Тетяною Петрівною Коршук, співавторкою першої монографії про магнолії. Виявилось, вона була дипломницею академіка Гришка. І це знову зіграло на руку прохача з Полтави. Науковиця дала йому не сіянці квітучого дерева, а гарний саджанець, до двох метрів висоти.
«Я випросив найбільший, — усміхається науковець. — Практично все своє довге життя Тетяна Петрівна присвятила магноліям. Сади магнолій у Києві, до яких вона має безпосереднє відношення, найкращі у Європі! Тут зосереджені найбільші колекції цього дерева. Я вам раджу всім там побувати. Ви вразитеся. Це її творіння. І мені дуже приємно, що зроблений пів століття тому Тамарою Петрівною подарунок для Полтави зібрав сьогодні таке поважне товариство».
Красуня і навесні, й восени
Після урочистостей продовжуємо інтерв’ю вже біля «іменинниці».
«Це бореальна форма магнолії, вона квітує раніше за інші й цвіте дуже рясно, — розповідає Віктор Миколайович. — Ми доставили її в Полтаву у великому плетеному кошику. Взагалі магнолії треба викопувати з великим куском землі, щоб зберегти рослину, а саджати у яму, яка має бути втричі більшою за кореневу систему. Ці дерева люблять сонце, захищені від вітру місця та родючі, кислі ґрунти.
Зацвітають кобуси зазвичай на 16-й рік, але наш розцвів аж на 18-й. Це особливість цього саме виду. Ми всі ходили до неї, придивлялися, коли ж дерево викине пуп’янки. Перший рік з’явилось лише кілька квіток, а потім їх ставало все більше й більше. Останніми роками магнолія цвіте дуже рясно: субтропічна рослина досить добре прижилася в наших широтах, морози їй не страшні».
А яка ж вона восени красуня! Жовто-багряна, вся у кетягах червоних плодів. Ті, хто цього не знає, не можуть збагнути, що воно таке.
Зараз на території університету росте 3 види, 1 гібрид і 2 сорти магнолії. Загалом на Полтавщині — щонайменше 6 видів.
Різноманіття квітів у музеї, дендропарку й у саду
До речі, всі магнолії у громадському просторі Полтави, у тому числі на Івановій горі, біля нового пам’ятника Григорію Сковороді — діти цієї першої. Їх виростила з насіння працівниця КП «Декоративні культури» Лідія Козіна.
А найбільша сортова колекція у Полтаві зібрана в краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського.
«У нас ростуть кілька магнолій популярного гібридного виду суланжа, зокрема, сорт «Біла вишукана» а також зірчата, оберненояйцевидна, — продовжує старший науковий співробітник музею Олена Халимон. — Оскільки у нас обмежена територія, висаджуємо невеликі дерева та кущі. Це справжня окраса навчального дендропарку, в якому ми проводимо екскурсії під відкритим небом».
Перший саджанець кобуса з’явився завдяки вченому-ботаніку Віктору Самородову.
Також відомий своїм великим садом магнолій Криворудський дендропарк у Кременчуцькому районі, який є пам’яткою садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Найпершими тут розцвітають кобуси — «нащадки» першої полтавської магнолії, потім «Сьюзан», «Роял Стар», «Суланжа»...
А неподалік, у селі Погреби, у невеликому саду рідкісних культур однієї з кращих оригінаторів ірисів України Алли Черногуз якраз викинув квіти один із найкрасивіших сортів магнолій — гібрид «Джені», що цвіте двічі на рік. Його квіти мають насичено-буряковий колір з облямівкою й схожі на тюльпани.
Господиня придбала карликове деревце років 8 тому в одному з розсадників. Говорить, для того, щоб «Джені» забуяла рясним цвітом, необхідно було підживити її кореневу систему торфом для лохини, бо недостача кислотності в ґрунті гальмує ріст магнолій.
«Не буває багато років...»
Натхненна неймовірною красою квіток магнолій, полтавська науковиця, докторка сільськогосподарських наук Ірина Баньковська до 50-річного ювілею кобуса написала поетичні рядки:
«50-та весна. Ювілей.
Справжнє свято.
Знов дарує Магнолія свій аромат
й диво-цвіт.
Не буває багато років,
коли врода багата.
Хай не знає КРАСУНЯ ні днів,
ні років, ні століть...».
А ще пані Ірина створила драматичну постановку під назвою «Магнолія», яку представили на урочистостях студенти університету. Мовою поезії, музики (композитор Анатолій Шелехов) і пластики авторка відтворила символічну історію появи магнолії на нашій землі. Це перша українська поетична легенда про диво-дерево, в якій глибокий філософський зміст поєднаний з атмосферою живого діалогу між природою та людиною.
Окрім того, картина Ірини Баньковської із зображенням квітучої гілочки магнолії, намальована кавою, стала однією з переможниць тематичного конкурсу малюнків «Магнолія АРТ».
«Всесвітньо відомий вчений-генетик, ботанік та академік, який розпочав свою наукову діяльність на Полтавщині, Микола Іванович Вавилов, вважав: якщо людина зупинилась біля рослини і звернула на неї увагу, то у світі пройшов обіг енергетикою між рослиною і людиною, й перед такими рослинами треба знімати капелюха. Людство стоїть перед магнолією з непокритою головою протягом більш як сто мільйонів років», — підсумував Віктор Самородов.
ДОВІДКА «УМ»
* Магнолії в дикому вигляді ростуть на території Південної та Північної Америки, Південно-Східної Азії.
* У Китаї, Кореї та Японії магнолія — одна із найпопулярніших рослин. За часів правління китайських імператорів пелюстки білої магнолії подавали на імператорський стіл на десерт. Саме тому магнолії вирощували тільки в імператорському саду і вони були символом чистоти й насолоди. Якщо ж імператор дарував комусь квітку магнолії, це вважалося найвищою нагородою. До речі, нерозкриті бутони та пелюстки деяких видів магнолії справді їстівні.
* У всіх народів світу магнолія асоціюється з романтикою, коханням та красою.
* До Європи магнолія потрапила на початку ХVІІІ ст. Відтоді на континенті почалася справжня магнолієва лихоманка.
* В Україні магнолії почали вирощувати з кінця XIX ст. Найдавніші посадки зосереджені в ботанічних садах західних областей.
* Найстаріша суланжа України росте в Ужгороді. Їй уже понад 100 років.
* Квіти магнолії теплі на дотик. Науково підтверджено, що температура всередині квітки вища за температуру навколишнього середовища майже на 10°С, оскільки рослина спеціально генерує хімічну реакцію в бутоні з виділенням тепла. Чим вища температура, тим краще розноситься запах, який приваблює жуків-запилювачів. Квіти цих рослин, до речі, пристосовані до запилення за допомогою жуків, тому що вони зародилися в часи, коли бджіл ще не було.
* У традиційній китайській медицині вже протягом 2000 років використовують суцвіття і кору магнолії. З неї роблять ліки від серцево-судинних хвороб, для дихальних шляхів. Загалом вона має здатність тонізувати весь організм.
* За часів самураїв деревина магнолії традиційно використовувалася для виготовлення руків’я і піхов японських мечів.
* Нині відомо про 240 видів магнолії. В залежності від виду, це вічнозелені або листопадні дерева, чагарники. Від виду залежать також розмір, форма і колір квітки та сила її аромату.
* Деревина магнолії досить крихка. Необережно потягнувши, можна зламати п’яти-шестирічну гілку. Тож до магнолії варто ставитися делікатно. Адже це дивовижно красива рослина, якою можна довго милуватися.
