Майже 100 унікальних робіт представлено у виставці «Дві Марії», яку експонують у залах «Хлібні» Національного заповідника «Софія Київська» до 12 січня — дня народження однієї з головних мисткинь цього вернісажу художниці Марії Примаченко.
Її роботи цього разу розкошують поряд з керамікою менш відомої, втім так само яскравої Марії Галушко. Щоправда, сумом стало те, що саме в день відкриття виставки, 21 листопада, народжена 5 жовтня 1937 року майстриня художніх глиняних скульптур відійшла у вічність.
У чотирьох залах представлено роботи з фондової колекції Національного музею народної архітектури та побуту України, які раніше не були презентовані на широкий загал. Скажімо, в час, коли «в інтернеті є все», дуже складно знайти фотороботи 1975 року Марії Примаченко «Український кіт у чоботях».
Ще з представлених творів художниці, чиє 115-ліття віншуємо цьогоріч, — «Калиновий берег», «Звірі несуть молоти у вітряк», «Галя воду брала і Васю піджидала», інші.
Роботи з колекції цього музею — це і декоративний розпис з чудернацькими птахами і звірами, сценки сільського життя, ілюстрації легенд та пісень, а також сюжети на злобу дня 1970—1980-х років та саркастичні малюнки.
Марія Примаченко і Марія Галушко.
Настроєві звірі та люди Марії Галушко — так само: кожен персонаж-скульптура — зі своїм характером. Керамістка створила звірів у мальвах, просі, пташках і навіть капусті (яка 50 років тому для українців була тільки городньою рослиною, а тепер уже часто доповнює квіткові композиції). А ще є співучий олень; звір, що примружив очі; звір, що заблукав…
Особливу увагу привертають невеликого розміру 24 експонати скульптурної групи «Весілля», які Марія Галушко створила у 1970-х роках. Прототипами наречених, їхніх батьків, музикантів, сватів стали люди з рідного села керамістки — Ташки, що на Хмельниччині.
За допомогою пластики та кольорів точно відтворено їхні жести і погляди, що показують внутрішній стан та настрій звичайних українців. Придивляєшся і безпомильно визначаєш: ось мати з хлібом-сіллю; сваха; весільний батько, який усіх частує горілкою, вочевидь уже сам добряче пригостившись; навіть чорт — із обряду «Циганщина» (в інших регіонах мав назву, наприклад, «На кури» чи «Провідування молодої»). Відтворено й сакральний обряд випікання весільного короваю.
Коровайниці Марії Галушко. 1979 р.
Фото з fb-сторінки Лариси Карташової.
Двох художниць поєднувала ідея, і ми маємо цьому підтвердження, підкреслюють організатори виставки. Марія Примаченко на врученні Шевченківської премії (1966 р.) зауважила: «Я роблю для людей. У мене в серці — Бог, і треба, щоб у всіх людей був Бог. Роби людям добро, щоб люди жили, як квіти цвіли, — оце і все моє слово на світі!».
У той самий період молода керамістка Марія Галушко зазначала: «Все, що я роблю, я роблю з любов’ю до людей».
«В залах «Хлібні» ви можете побачити, які роботи двох мисткинь різні, але водночас мають багато спільного. Адже надихались вони тим, що бачили навколо. Вони обоє були українками з народу. Мисткині дуже тонко відчували український світ, культуру, пісню, кольори України», — сказала на відкритті генеральна директорка Національного музею народної архітектури та побуту України Оксана Старак-Повякель.
Марії — Примаченко і Галушко — творили у мистецькому напрямі, що має назву наїв, або художній примітив. Походить назва від латинського natives, — натуральний, оригінальний. А це, беззаперечно, щирість і природність людей і явищ.
Допотопний лісовик Марії Примаченко. 1983 р.
Узявши до рук глину, Марія Галушко навіть не намагалася робити спочатку малюнок, а одразу починала ліпити. Натхнення приходило разом зі згадками про дитинство, рідні Ташки (село на Хмельниччині), згадують в унікальному сільському Кмитівському музеї образотворчого мистецтва імені Йосипа Буханчука на Житомирщині.
Якось Марія Галушко пригадала одну ташківську дівчину, котра глузувала зі свого залицяльника: «Які у тебе гарні очі, як у овечки!». Саме тоді й народилася перша дивовижна тварина — «Вівця» — з людським обличчям, з трохи здивованими очима і вся усіяна ліпленими квіточками.
Солом’яні фігури Олексія Шевчука.
Фото з fb-сторінки Лариси Карташової.
Керамічні тварини Марії Семенівни Галушко емоціями подібні до людей. Зверху тулуба в багатьох розміщено розмаїтий декор — різнотрав’я, листя чи квіти. Майстриня, яка перебралася працювати у Київ, старанно ліпила кожну пелюсточку, кожну травинку, відтворюючи своєрідний ліпний орнамент.
Кожна робота 3-4 дні поступово підсихала, а потім її передавали на обпал. Після цього більшість виробів була декорована кольоровими поливами. Улюблені кольори Марії Галушко — блакитний, рожевий, зелений та білий.
Виставку «Дві Марії» ще доповнюють роботи з артпроєкту «Ноїв ковчег», створені художником Олексієм Шевчуком. Це сіноскрипти — солом’яні фігури фантастичних звірів за мотивами живописних робіт Марії Примаченко. І це теж настрій чогось споконвічного, дещо наївного й водночас сучасного.
Бо світобудова і мистецтва в ній здатні поєднувати традиції і представляти новий погляд на зміст та техніки. Скажімо, можна сприймати яйце як предмет реалізму, а можна згадати і про Біблійний символ.
Виставка «Дві Марії» несе добро поміж людей. Воно особливо потрібне, коли йде повномасштабна російсько-українська війна. Такі потужні мисткині з народу, як Марія Примаченко (1909—1997) з Київщини та Марія Галушко (1937—2024), яка народилася на Хмельниччині, зберігали у своїй творчості мистецькі надбання українців і примножували їх. А тепер ці роботи підбадьорюють — і цим допомагають вистояти і чинити спротив нападникам.
.png)
.png)
