Юрист Віталій Титич: «Нам наполегливо радять не вживати слово «геноцид»

— Війна росії проти України — це війна цінностей. Для росії культура є частиною воєнної стратегії захоплення нашої держави. Віталію, чому громадська ініціатива, яку очолили, носить ім’я правника-легенди Рафаеля Лемкіна? 

 

— У контексті свого цивілізаційного значення Рафаель Лемкін — забута фігура. Ім’я відоме, але в дуже обмеженому фаховому колі. Науковий спадок Лемкіна витіснений на маргінес. Причому таке штучне забуття відбулося на піку його наукової діяльності. На його похороні було сім людей!

 

— У кожному своєму публічному виступі ви звертаєте увагу на працю-доповідь Рафаеля Лемкіна «Радянський геноцид в Україні» (повний текст документа українською: https://www.radiosvoboda.org/a/1349371.html). Чому це важливо сьогодні?

 

— Доповідь «Радянський геноцид в Україні» (Soviet Genocide in Ukraine) було оприлюднено у 1953 році перед 3-тисячною аудиторію, що зібралася в Мангеттен-центрі в Нью-Йорку вшанувати 20-ту річницю Великого Голоду 1932—1933 років.

 

Це унікальна наукова робота про реальну природу геноциду, яка має виняткове значення для українців. Ця праця пояснює історичний контекст та стан української нації: багато разів повторюваний геноцид інтелектуальної еліти та моральних авторитетів українського народу призвів до довготривалої деградації владних інституцій, толерування корупції. Знищення матеріальної культури та носіїв мови, традицій, звичаїв — розкриває причини, чому українська культура довгий час виглядала бідною й занедбаною.

 

— Лемкін вважав, що геноцид на культурній основі передбачає знищення ознак, які визначають групу людей та відрізяють її від інших. Як наслідок, така група перетворюється на масу людей, яким можна нав’язати свої характеристики. 

 

— Саме так. За Лемкіним, геноцид має дві фази: перша — знищення національної моделі пригнобленої групи, друга — насадження національної моделі гнобителя. Саме це зараз відбувається на окупованих територіях. 

Сорокамільйонну націю неможливо знищити фізично.

 

Однак, як наголошував Лемкін, можна знищити її «мозок» і «душу». Знищення «мозку», тобто вчителів, письменників, політичних, громадських та культурних діячів, «щоб паралізувати решту організму». Знищення «душі» — українського духовенства Української автокефальної і Української греко-католицької церков як об’єднавчих інституцій українських громад. Винищення голодом селянства — носіїв мови і традицій, які є основою української ідентичності.

 

Дослівно: «Якщо радянська програма досягне успіху, якщо інтелігенцію, священників і селян вдасться ліквідувати, Україна загине так само, наче було б убито всіх без винятку українців, бо вона втратить ту частину народу, що зберігала і розвивала її культуру, її вірування, її об’єднавчі ідеї, які прокладали їй шлях і давали їй душу, тобто, зробили її нацією, а не просто населенням». 

 

— Нещодавно у столиці на панельній дискусії «Культурний геноцид: від злочину до покарання» (у рамках проєкту «Культура vs війна») на фестивалі Bouquet Kyiv Stage ви заявили, що українці завинили перед пам’яттю Лемкіну. Чому? 

 

— Дуже завинили! Найбільше тригерить те, що Лемкіна не знає і належно не шанує нація, яку він намагався захистити. Лемкін був щиро включеним в українське питання. «Доки Україна зберігає свою національну єдність, доки її народ продовжує думати про себе як про українців і домагається незалежності, доти вона становить серйозну загрозу для самої суті совєтизму, — писав Рафаель Лемкін. — Бо українець не є і ніколи не був росіянином. Його культура, його темперамент, його мова, його релігія — вони відмінні. Попри залежність від Москви, він відмовлявся від колективізації, приймаючи, радше, депортацію і навіть смерть».

 

Як науковець та юрист-практик Лемкін проаналізував докази масового знищення української нації в контексті міжнародного права. І переконливо довів: усе, що роблять совєти в Україні, — це класичний приклад геноциду. 

Базова помилка українців полягає у тому, що ми ретельно не вивчили «Радянський геноцид в Україні» і не зробили висновки, не поширили в суспільстві ідеї, викладені в ній. За це певною мірою спокутуємо зараз війною. 

 

Мені прикро, що свого часу, вкладаючи багато зусиль і ресурсів в адвокацію визнання Голодомору геноцидом, ми звузили рамку до одного способу знищення нації, ми спотворили реальні обставини та наслідки цього злочину — самостійно штучно зменшили масштаби нашої трагедії. Відкинувши обґрунтування Лемкіним геноцидальних намірів — мотивів та мети злочинців, — ми власноруч створили юридичні можливості для маніпуляцій.

 

— Праці Лемкіна про події майже столітньої давнини дають досконале пояснення діям нинішнього диктаторського режиму росії. З цієї причини у 2015 році держава-агресорка затаврувала праці Лемкіна як «екстремістські матеріали»?

 

— Так, праця «Радянський геноцид в Україні», опублікована понад 70 років тому, чітко розкриває причину нинішньої війни, вичерпно описує моделі поведінки злочинців — Путіна та його оточення. Доведення геноциду передбачає доведення об’єктивних наслідків і намірів. І саме наміри довести найважче, бо ніхто з часів Гітлера їх не декларував. До Путіна. Адже росія, її посадовці та медіа з початку війни скрізь говорять про те, що України або «немає», або «її потрібно знищити». 

 

«Денацифікація», до якої закликає росія, дорівнює знищенню українців як таких. Для встановлення геноцидального наміру треба не лише зважати на прямі докази та враховувати легальні ознаки актів геноциду. Ситуація з Україною засвідчує, що не менш важливо брати до уваги історичний і політичний контексти, а також з’ясовувати справжній зміст наративів, які виникли в минулому й досі домінують у російській ідеології та пропаганді.

 

У контексті доведення геноцидальної війни росії проти України важливо розуміти, чому росіяни говорять про культуру і чому нам потрібно більше звертати увагу на культуру та показувати масштаби руйнувань саме цієї сфери.

Після Другої світової війни Лемкін почав працювати над текстом Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього разом із румунським юристом-міжнародником Веспасіаном Пелла та французьким правником, суддею на Нюрнберзькому процесі Анрі Доннедьє де Вабр.

 

Саме ця група правників підготувала першу редакцію документа, яка включала геноцид на культурній основі. Важливість цього була очевидною, однак низка великих західних держав відчула загрозу використання такого тлумачення проти власних колоніальних політик. Тому з Конвенції про запобігання геноциду і в пізнішому Римському статуті було викинуто доктринальні основи, які говорять про геноцид на культурному базисі. 

 

— Тобто українці й тут мають відновити справедливість? 

 

— Безперечно. Україна щойно ратифікувала Римський статут, стала 125-м членом Міжнародного кримінального суду. Процес ратифікації у ВР не обійшовся без наших традиційних українських «проблем». Проте, навіть у такому вигляді, це посилює спроможність України відстоювати національні інтереси, використовуючи інструментарій міжнародного кримінального права.

 

Зокрема, Україна матиме право пропонувати зміни до Римського статуту та керівних документів МКС. А ще це шлях повернення до оригінальної доктрини злочину геноциду, яку сформулював Лемкін. Держава-агресорка повинна понести відповідальність за злочини. Ми маємо притягнути російське воєнно-політичне керівництво до відповідальності за найтяжчі міжнародні злочини, включно зі злочином геноциду. 

 

— У світі, за офіційними даними, нині розгортаються близько 30 збройних конфліктів, зокрема, третій рік повномасштабної війни в Європі — війни проти України. Що слід робити сьогодні для повернення спадку, напрацювань Лемкіна до інформаційного поля України й світу? 

 

— Треба праці Лемкіна адаптувати й викладати для учнів початкових і випускних класів. Праця Soviet Genocide in Ukraine має бути включена до програми іспитів набуття громадянства України. Ми маємо намір видати хрестоматію, спираючись на текст цієї праці, але проілюструвати аргументацію Лемкіна конкретними доказами реалізації геноциду з історії України різних періодів. І хрестоматія має бути видана українцями, спільнокоштом. Це важливо!

 

Мета Товариства Рафаеля Лемкіна — максимально широко пропагувати ідеї Лемкіна. Нині є величезний спротив зовні, навіть у середовищі партнерів України. Це має політичне підґрунтя: геноцид — це дуже сенситивна тема для представників влади, оскільки, за міжнародним правом та національним законодавством усіх цивілізованих країн, встановлення факту геноциду накладає на уряди зобов’язання діяти проактивно. Унеможливлює будь-які політичні домовленості з путінською росією. Відповідно нам пропонують доводити будь-який інший склад міжнародних злочинів та наполегливо радять не вживати слово «геноцид».

 

Це відображає реальний стан так званого «міжнародного права», наочно ілюструє кризу системи міжнародної безпеки, створеної за результатами Другої світової війни. Цю систему було створено країнами-переможцями, включно з Совецьким Союзом, який разом з нацистами й розв’язав ту криваву війну. Відповідно, система не була заснована на справедливості. І ця конструкція із «гімна і палок» хиталася вісімдесят років і обвалилася зараз. А Путін просто продовжує цинічно використовувати її недолугість та недосконалість.

 

Тому таким важливим є досягнення справедливості стосовно України, справедливості як юридичної категорії, яка є найважливішою передумовою подальшого розвитку. Інакше — будь-який післявоєнний мир не буде стійким. Згідно з доктриною кримінального права, одна з ключових цілей покарання — попередити вчинення злочину в майбутньому. Це означає, що злочинців треба карати саме за ті злочини, які вони вчинили.

 

Тож якщо ми хочемо зупинити цю трьохсотлітню війну і не допустити чи принаймні максимально унеможливити майбутні російські напади, треба притягти до відповідальності за злочин геноциду все вище військово-політичне керівництво рф.