Буша — це не просто населений пункт на території Вінниччини, а дивом уцілілий і до кінця не вивчений «острівець», на якому казкова природа тісно переплелася з історичною давниною.
Щороку сюди приїжджають тисячі туристів, аби набратися сили і підлікувати душу. Отож новина про те, що цей унікальний заказник невдовзі може поглинути кар’єр з видобування вапняків, викликала емоційний ступор не лише в місцевих жителів.
А як інакше? Сьогодні, коли ворог нещадно нищить регіони півдня та сходу, отримати подібну ситуацію, ще й у центрі країни, — повний абсурд, у який не хочеться вірити.
Здавалося, війна мусила б нарешті пробудити совість у тих, хто керує дозвільною системою не на користь держави та людей. Але ці сподівання, схоже, виявилися марними.
Типові вандали
Бушу на знищення чиновники віддали таємно від місцевої громади. Тобто сільські хати з інфраструктурою від потенційного кар’єру розташовані на відстані 300—600 метрів, проте люди й гадки не мали, що їхнє майбутнє опинилося під загрозою. Кажуть, про страшну новину дізналися з інтернету наприкінці березня й одразу ж забили на сполох. Привід для тривоги дійсно є. Видобувати тут планують фосфатовмісний і молофосфатний вапняк, трепелу та кремнисту крейду. Це означає, що сільські садиби, історичні пам’ятки, вода річок Бушанка і Мурафа, а також розкішний лісовий масив вкриються білим їдким пилом.
Одним із перших фахівців, який пролив світло на темну оборудку, став політолог, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик.
«В Україні є багато місць сили, територій, де історія ніби розмовляє з тобою. Одним з таких є історико-культурний заповідник Буша, — повідомив він. — Користуючись тим, що в Україні йде війна і людям не до контролю за загребущими руками чиновників, Державна служба геології та надр України виставила на аукціон родовище Бушанське. Видобування корисних копалин (промислова розробка родовищ). Поміж сіл Буша, Дорошівка та Слобода Бушанська. Звичайно, що за відсутності громадського обговорення. Людей лише поставили перед фактом».
Місцеві активісти організували збори жителів громади і спробували з’ясувати деталі торгів. Виявилося, що право на розробку кар’єру продали з аукціону, де перемогу отримало підприємство «Сі-Еволюшн» зі статутним капіталом в 1 тис. грн. Дозвіл воно викупило за 2,6 млн грн. Планується, що кар’єр матиме площу понад 13 гектарів і займе історичну гору Лисківка, покривши заповідник і геологічну пам’ятку природи загальнодержавного значення — заказник «Гайдамацький Яр».
Цей унікальний куточок Вінниччини відомий і тим, що тут у якийсь дивовижний спосіб збереглися свідчення багатьох історичних епох, що дають відповіді на запитання, хто ми є, звідки походимо та де наше правічне коріння.
«Люди на цій землі з’явилися ще у період пізнього палеоліту, — повідомив Віталій Кулик. — У Буші виявлено поселення Трипільської культури, скіфське городище, києворуські поселення та середньовічне місто. На початку нової ери тут було поселення Антаварія (Антополь, Пронськ), а у середньовіччі — місто Краснопіль. У ХІІ-ХIII століттях Буша входила до складу Галицько-Волинського князівства, потім — Великого князівства Литовського, з 1569 р. — Речі Посполитої».
«Облога Буші-2»
За словами істориків, глибокі археологічні розкопки тут ще й не починалися, тому ця земля може явити у майбутньому чимало наукових сенсацій. А той факт, що у сивій давнині легко зчитуються ознаки теперішнього буття, тепер доводити вже не потрібно. Ці паралелі особливо очевидні з подіями 1654 року, коли після довготривалої облоги польсько-турецьким військам вдалося взяти Могилів-Подільський. Частина козаків, що там воювали, відійшли у Бушу, яка на той час залишалася єдиним вільним містечком у тому краї. Героїчна оборона тривала з березня по листопад, поки на допомогу ворогу не прибуло 50-тисячне військо на чолі з коронним обозним Стефаном Чарнецьким.
До Буші ця навала дісталася вже після того, як знищила на своєму шляху десятки квітучих сіл і тисячі людських душ. Чинити їй опір було вкрай ризиковано, але місцеві жителі зважилися.
«Козаки з бойовим духом готуються до оборони: сиплють лантухи, копають окопи, переносять різне військове знаряддя, — описав цю подію у повісті «Оборона Буші» Михайло Старицький. — Надворі жахлива погода: лютий вітер, холодний дощ, а то й ожеледь, проте козаки не зважають на це і в одних сорочках лаштують техніку. Сотник Завісний дає кожному розпорядження. Також він зауважує, щоб козаки марно не витрачали набої, а «мірились добре, аби кожна куля козача несла смерть», адже ворогів надзвичайно багато». Усе як і на теперішній війні.
Поруч із козаками стали жінки з навколишніх поселень, які косами пошматували не одного ляха. Але найяскравішим вчинком тогочасної різанини вважається подвиг удови того ж таки сотника Завісного — Мар’яни (за іншими даними — Олени). Розуміючи, що зі смертю чоловіка її життя довго не триватиме, вона, оточена ворогами, заманила їх у пороховий льох і підірвала разом із собою. Вибух у мурах фортеці пролунав як останній акорд по незламній Буші та її захисниках.
У тій битві загинуло 16 тисяч козаків, їхніх дружин і дітей, а сама Буша перетворилася на руїну. Чимало поховань загиблих збереглися на місцевому козацькому кладовищі, яке тепер за результатами проведеного аукціону може поглинути крейдяний кар’єр. Це рішення столичних чиновників вражає своїм цинізмом і з такої причини.
Башта, що встояла. Фото з сайту http://travel-al.com.ua.
«Нагадаю, що перед цим прикордонна служба заборонила в’їзд осіб чоловічої статі віком від 18 до 60 років включно до прикордонних територій у межах Яришівської, Могилів-Подільської, Ямпільської, Студенянської територіальних громад Могилів-Подільського та Тульчинського районів Вінницької області, — повідомив Віталій Кулик. — Буша належить Ямпільській міській громаді. Тобто, з одного боку, хочуть варварським способом зруйнувати заповідник та розрити природний парк, добити археологічну спадщину. А з іншого — не дати людям висловити свою громадянську позицію».
Словом, нова облога Буші неочікувано сталася і в XXI столітті. Більшість місцевих чоловіків зараз боронять Україну на сході та півдні, тому за вила та коси доведеться вкотре братися жінкам. Історія завжди повторюється у вигляді фарсу.
Але місцеві жителі здаватися не планують, оскільки розуміють масштаб трагедії. «Люди обурені, страх як обурені! — каже староста Роман Іванчишин. — У нас, виходить, село в долині, а кар’єр угорі. Висота чимала. Там є 60 га землі. І десь 13 га вони хочуть давати під кар’єр. Там пилюка! Цей видобуток, він не те що наше село, він окружні села доконає, і ліси. У нас ліс дубовий, яловий. Село в самій долині. Кар’єром стане все село. Про історичну спадщину і туризм навіть не йтиметься. Люди категорично вимагають скасувати результати аукціону».
Асоціація музеїв Вінниччини визнала Бушу та її Гайдамацький Яр одним із семи чудес області. Але це не просто пам’ятка, яку цінують у регіоні. Оборонну фортецю з підземними ходами та скельний храм із рельєфним зображенням внесли до державного реєстру пам’яток. Як можна видавати дозвіл, не вивчивши ситуацію на місці?
До речі, на козацькому кладовищі, окрім звичайних кам’яних надгробків, зберігся і нетиповий, дуже древній хрест. Якщо до нього придивитися пильніше, то легко уявити силует чоловіка, до якого припали янголи. Мабуть, там поховано просвітлену і дуже шановану людину. А ще цю кам’яну скульптуру називають Ключем Землі. Крутнувши ним у своїй уяві, можна відкрити чимало таємниць, прихованих у лоні нашої планети. Кажуть, енергетика на цьому пагорбі, без перебільшення, чудодійна, тому його називають місцем сили.
Бушанські таємниці
Найзагадковішою спорудою в Буші визнано стародавній скельний храм, походження якого безуспішно намагалися визначити чимало іменитих істориків. За однією з версій, він виник тут іще в дохристиянську епоху, за іншою — у ІІ столітті нашої ери. Не минулося й без містики, якою пронизана фактично вся територія заповідника. За останньою версією, цей храм — підземний, тому присвячений Володарці Землі, яка панує у підземному світі.
Культова споруда складається з трьох приміщень. Одне з них було спальною кімнатою, інше — святилищем, а ось про призначення третього вчені ведуть суперечки до цього часу. Біля входу є досі не прочитаний наскельний малюнок, де зображено людину, яка молиться, птаха, оленя, а також фігуру у формі куба. Її вже встигли назвати порталом у потойбічний світ.
Поруч із цими зображенням є рамка з написом:«Азм єсмь Миробог жрець Ольгов». Який статус міг мати чоловік, що назвався Миробогом? Одразу на думку спадає історія про ведичних жерців або пращурів містичних атлантів. Але, хоч би як там було, йдеться про абсолютно унікальну пам’ятку історії, що не має аналогів у світі.
Аби докопатися до істини, сюди приїздила і група екстрасенсів. За їхньою інформацією, археологи невдовзі проведуть тут розкопки і знайдуть артефакти, які перевернуть усі наші попередні уявлення про світ. Але й без цього очевидно, що наші пращури були представниками найдревніших і найрозвинутіших цивілізацій планети. Отож якби ми знали про себе більше, цей факт закарбувався б у нашій пам’яті на генетичному рівні й історія з кар’єром для видобування вапняку на святому місці не виникла б у принципі.
На щастя, пізнавати своє глибоке коріння ніколи не пізно.
Овіяний легендами і Гайдамацький Яр — пам’ятка природи загальнодержавного значення. Йому наразі через кар’єр теж загрожує екологічна катастрофа. Окрім казкових дерев, розкиданих по крутих схилах річки, тут розташовані 150 гігантських природних скульптур. За однією з версій, це звичайні пісковики, що під впливом дощу з часом набули химерних форм. За іншою — це фрагменти дуже древньої єдиної споруди, яка була зруйнована. Особливу увагу привертає композиція, де багатотонна «висяча» скеля практично вертикально стоїть на іншій, більш дрібній скелі. Відірвати погляд від цієї краси практично неможливо.
