Поезії-пісні

Бережімо ті дні золоті

Я так спішу до тих воріт,
До тих віконниць,
Де над водою мріє верболіз...
Мої думки, мої прутки,
Нестримні коні, несіть мене,
Де рідне все до сліз,
Де рідне все до сліз!
Бережімо ті дні золоті,
Коли батько і матір
Іще молоді!
Бережімо ті дні золоті,
Коли разом,
Коли разом ми всі у житті!
Усе моє від тих воріт,
Від тих віконниць,
Де горне осінь літо у стоги...
До них, до них через роки,
Через перони, там ждуть мене
Дитинства береги,
Дитинства береги...
Уже нема ні тих воріт,
Ні тих віконниць,
Не засміється стежка край озер...
Мої думки, мої прутки,
Нестримні коні, куди ж, куди
Летіти нам тепер,
Летіти нам тепер?..

Спогад дитинства

Ах, серце, серце, клич в дорогу,
В той край, де літечко сяйне,
Де шепче явір коло двору
І тиха матір жде мене.
Під теплим сонцем і дощами,
О, скільки я в житті пройшов,
Та зрозумів лише з роками,
Найбільше світла — це від мами,
Найзаповітніша — це матері любов,
Це матері любов!
Я підійду до вікон світлих,
Де квітнуть ласка і тепло,
Заплачуть двері і до сина
Твоє повернеться чоло.
Ти припадеш мені на груди,
І сад піснями задзвенить,
І стану юним я удруге,
Дитинство знову прибіжить.

Неповторність

Будь щасливою, людино,
Зустрінь свій час, не запізнись.
Цінуймо світ цей щохвилинно —
Він не повториться на біс.
То засіяє яворино,
А то громами засурмить.
Цінуймо світ цей щохвилини —
Він неповторний, як і ми.
Кожна доля єдина, єдина,
Все навкруг не повториться знов.
Неповторна кожна людина,
Неповторна кожна любов.
То квітнуть весни білопінно,
А то вже осінь б’є крильми.
Цінуймо світ цей щохвилинно —
Він неповторний, як і ми.
Тобі моє не пережити,
Мені тебе не повторить.
Ми тим прекрасні в цьому світі,
Що неповторні кожну мить.

Андрій ДЕМИДЕНКО