Розтяжка Трампа для Джо Байдена. Ненаданням допомоги Україні США вивели герасимова із запоїв

Світ видозмінюється на ходу. Усе змішалось у доволі складний геополітичний альянс.

І Китай, і США борються за те, щоб прийти до нового балансу в світі, зайнявши для себе вигідну позицію.

Тут найважливіше — контроль ресурсів, наявність першокласних збройних сил та готовність їх застосовувати.

Хоч би як це цинічно й жахливо звучало, путін усьому світу показав цю доріжку.

Дуже доречно для початку епохи гібридних воєн.

Америка небезпечно розколота. Її контреліти готують історичну битву проти її батьків-засновників, які створили, здавалося б, ідеальну систему стримувань і противаг проти будь-якої узурпації влади.

Стратегія, а не як вийде

Трамп, не визнаючи своєї поразки на виборах у 2020 році, намагається бути в образі паралельного президента. Для цього під знаком помсти за імпічмент він використовує Україну і воєнну допомогу для неї у визвольній боротьбі проти рашизму. 

Розділяючи законопроєкт Байдена про виділення 106 млрд доларів одним рішенням Конгресу для Ізраїлю, України, Тайваню і для захисту південних кордонів, він кидає під ноги чинному президенту рукавичку. Закликаючи Джо до персонального єдиноборства.

Дональд Трамп вважає, що у Джо Байдена немає варіантів, окрім як прийняти цинічну оферту від його ставленика у кріслі спікера.

За таких умов це буде друга поразка лідера Америки після тимчасового бюджету для уряду з демонстративним вилученням українського пакета.

Водночас група республіканців поставила умови Байдену для подальшої підтримки України. Серед них: стратегія перемоги України, а не «допомога стільки, скільки потрібно»; регулярний звіт про прогрес на фронті та постачання зброї від США; гарантії, що НАТО і ЄС підтримають Україну, якщо допомогу від США буде заблоковано; повноцінна санкційна політика проти рф із забороною всіх видів нафти і нафтопродуктів, зерна і рідкісних мінералів.

Україну на Ізраїль?

А тим часом між США та росією тривають консультації щодо ймовірного обміну України на Ізраїль. Звісно, такий запит зробила москва. Кремль вважає, що він зараз у вигідній позиції, тому може диктувати умови.

Мовляв, ми беремо собі Україну, по ту межу, до котрої дійшли, а ви — що хочете, те й робіть з Ізраїлем. Імовірно, саме тому представники ХАМАСу під час свого останнього візиту до москви нічого не виторгували для себе.

Загальновідомо, що кремль, незважаючи на високу ціну й колосальні втрати, перебуває в ейфорії, що шанси на взяття Авдіївки в нього є.

Подейкують, що командувач об’єднаного угруповання сил росії в Україні валерій герасимов, який не просихав щодня від алкоголю, таки кинув пити. Для реалій московщини це нонсенс, що вказує: російський військовий, який покинув пити, перебуває у передчутті нових перспектив.

Авдіївка для росії — навряд чи стратегічний перелом, але це та позиція, якою на перемовинах москва могла б спекулювати, намагаючись переконати увесь західний світ, що Україні вже нічого не допоможе. Мовляв, далі ніхто її заво­йовувати не буде, але й Київ не зможе отримати успіх, тому давайте домовлятися, що — нам, а що — Україні.

Навряд чи США підуть на таку угоду. Але неприємний сам факт того, що це питання озвучується у такому форматі. Тим більше на тлі визнання труднощів українського наступу. Про що сказав сам генерал Валерій Залужний в інтерв’ю американському журналу The Economist.

Зрозуміло й те, що сформульовані ним умови, за яких наступ може бути успішний, вимагають нових моральних прозрінь від партнерів.

Адже ми наразі не бачимо, що можемо реально отримати вагому технічну перевагу.

Для Америки сьогодні в пріоритеті Ізраїль. Ще одного головного болю їй додає гіпотетична проблема Тайваню. У США не знають, що робитимуть, якщо Тайбею доведеться протистояти Пекіну. Військової техніки на все й на всіх може не вистачити.

Хто тоді буде в пріоритеті, зважаючи на бажання США тримати Китай на повідку?

Отже, росіяни хочуть залишити нам 75% території від тієї, що була на момент початку війни в 2014 році. Так зараз розмірковує голова ради нацбезу рф ніколай патрушев та його оточення. Саме він зараз на росії приймає всі рішення, коментує ті теми, котрі раніше не озвучував, і саме в нього ядерна валізка з кнопкою.

І саме він — найімовірніший претендент на посаду президента росії, оскільки представляє найвпливовішу на московії групу — клан чекістів.

І Трамп для росії не мед

Антиукраїнська націленість трампістів поки що не знайшла гідної, ясної відповіді від Джо Байдена. Невідомо, чи є у нього альтернативний план, який вимагатиме застосування нетипових прямих президентських повноважень.

Неясно, чи буде він готовий проявити жорсткість як глава держави і почати контрнаступ на ізоляціоністів-трампістів. Від цього залежить політика Брюсселя в протидії проросійським агентам, прем’єрам Угорщини та Словаччини — Орбану і Фіцо, які намагаються розколоти Євроунію, використовуючи допомогу Україні.

Однак Трамп небезпечний і для росії. Бо він непередбачуваний. А тому може як відкривати великі можливості, так і становити велику загрозу. Ніхто не розуміє, під впливом яких обставин він приймає рішення, а це для чекістської влади зов­сім неприйнятно.

Скажімо, свого часу кремль ввела у ступор його заява, що він може стільки дати зброї Україні, що та просто росію ви­несе.

До цього Трамп обіцяв москві допомогти повернути увесь колишній радянський простір. Зрозуміло, й Україну.

Нещодавно в ефірі американського телеканала NBC News в інтерв’ю з президентом України Володимиром Зеленським також звучала тема Трампа.

У контексті обговорення інтерв’ю генерала Валерія Залужного журналу The Economist, де президент заперечив слова головнокомандувача ЗСУ, що на фронті патова ситуація, що він не рухається і немає ніякого прогресу.

Він наголосив, що прогрес повільний, але є. Просто, за словами Зеленського, ми не хочемо ризикувати нашими солдатами, тому не поспішаємо, доки в нас немає зброї.

Також нам не вистачає засобів протиповітряної оборони. Мовляв, Україна готова до різних варіантів придбання засобів ППО: і виготовляти разом з іншою країною, і взяти в оренду, й узяти позику.

«Ми не можемо закінчити цю війну поразкою, тому що росія піде далі, вона піде на територію Європи. Ми хочемо продовжувати воювати, але без серйозної допомоги союзників нам це робити дуже складно», — сказав президент України.

Водночас Зеленський подякував за допомогу президенту США Джо Байдену.

І тут журналістка запитала, чи зможе Трамп за 24 години, як він це обіцяє, припинити війну росії проти України. Зеленський у відповідь сказав, що він запрошує Трампа в Україну і за 24 хвилини доведе йому, що неможливо закінчити цю війну за 24 години іншим способом, аніж віддати окуповані території росії.

Запрошення в Україну прозвучало як іще один тролінг Трампа, бо Зеленський, по суті, веде антиреспубліканську пропаганду. На запрошення Трамп відреагував миттєво, він відмовився їхати. Мовляв, зараз це недоречно й не варто псувати стосунки президента України Володимира Зеленського з президентом США Джо Байденом.

Однак американська журналістка українського похо­дження Зоя Кускова вважає, що за каденції Трампа в України був час — кілька років, щоб наростити свою військову міць і налагодити внутрішнє виготовлення зброї та домовитись про відповідні закупівлі.

«Але тоді, за президента Порошенка, цей час був втрачений, — каже Зоя Кускова. — Ми не підготувались до повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року. Це важливий фактор, і його не потрібно випускати з поля зору, аналізуючи всю ситуацію, що відбувається довкола України».

Недодопомога

Під цим кутом зору варто пригадати, що під час російського вторгнення в Грузію в 2008 році бойові дії було зупинено за 24 години. Тодішній президент США Джорж Буш надіслав гуманітарні літаки у Тбілісі та два есмінці в Чорне море.

Що ж маємо в ситуації з Україною? На урядовому американському сайті повідомляється, що у фонді президента Байдена, в каналі «термінового надання допомоги», налічується понад 5 млрд доларів, котрі Байден, не питаючи дозволу в Конгресу, міг би використати як допомогу Україні. І вона може потрапити в Україну за лічені години.

Тому в так званій «неможливості» надати допомогу Україні вбачається звичайна маніпуляція.

Є й економічний шлях, що може перебити хребет росії. Це — скасування мораторію на видобуток нафти на території Сполучених Штатів Америки. Зараз арабський світ живе за рахунок високої ціни на нафту й обмеження її обсягів на ринку.

Варто згадати, що економіка Радянського Союзу завалилась саме тоді, коли впала світова ціна на нафту. Сьо­го­дні можна було б повторити цей маневр і реально закінчити війну.

Путін був би загнаний у глухий кут, бо поменшало б грошей, аби продовжувати війну, котра фінансується переважно саме з надходжень від продажу нафти.

Але ніхто цього не робить для України.

Також варто нагадати, що, коли до влади прийшов Джо Байден, сенатор штату Техас Тед Круз у грудні 2021 року безапеляційно заявляв, що якщо світ побачить танки на вулицях Києва, в Україні, в цьому буде провина саме Джо Байдена.

Глобалісти відкривають
плани

І знову це підштовхує нас не забувати про закулісні ігри міжнародних ляльководів.

Загалом, світова спільнота журнал The Economist сприймає як один із рупорів глобалістів, через котрий ті передають свої плани.

Саме тут, нагадаємо, вий­шло інтерв’ю головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, котре спричинило в Україні ажіотаж, як і стаття у Time про Володимира Зеленського.

Ймовірно, світові гравці поєднують для себе голу правду від українського генерала з певним сигналом наступного геополітичного кроку.

Останнім часом глобалісти не приховують, а навпаки, розкривають свої плани. Так, ніби тішать своє марнославство, бо впевнені в перемозі.

Таким чином вони ставлять нас перед вибором: вірити чи ні оприлюдненим намірам.

Якщо повіримо — ми винні, бо знали майбутні події і ніяк їм не запобігли. І якщо не повіримо — також будемо винні ми, бо легковажимо, не беремо до уваги різну інформацію, не співставляємо факти, не аналізуємо й не тримаємо себе «у геополітичній формі».

Але ж вибір завжди за на-ми. Тим більше у світі, котрий на очах зазнає колосальних змін.