Знищену березанську «Січ» відновимо

Березанську «Січ» як відгомін Запорозької зруйнували знову. Так уже було в 1775 році — тоді Катерина-вража баба зруйнувала Запорозьку Січ, а тепер, у 2023-му, її проєкцію — «свої».
Дожився сотник березанський, ваш покірний слуга Михайло Ніколенко. Думав, ось закінчиться війна, повернуться хлопці з фронту — і відбудуємо на пам’ять про їхнє дитинство фортецю «Січ». Але з її фундаменту сьогоднішні ділки місцевої влади зробили гору каміння.
Попри все, звісно, відбудують наші герої-захисники, вже для своїх дітей-онуків за новим проєктом.
Стояла вона перед нашою п’ятиповерховою «панелькою», в якій я колись мешкав. Останні роки вже, правда, залишився підмурок без стін. Але історія її походження зобов’язує відбудувати саме на цьому фундаменті, на цьому замісі, що став легендою.
Був колись у нашому місті Березанський сільський домобудівельний комбінат (БСДБК).
Тоді в моді було будувати об’єкти соцкультпобуту методом народної будови. Завдяки цьому в нас з’явилися великий стадіон, музей. Також і для зведення комплексу «Січ» було виділено матеріали.
Я за фахом будівельник і сам зробив його проєкт. Зводили ми «Січ» протягом дев’яти місяців. А допомагали мені діти: корували дерева, подавали, підтримували, підсипали, поливали бетон. Гарна вийшла фортеця «Січ». Насипано вал землі, підмурок так зроблений, ніби з кам’яних блоків. Зруб у чотири ряди по периметру, на кожній з п’яти низьких фортифікаційнихспоруд капонірів — металеві козацькі гармати. Центральна вежа з піддашками, з оглядовим майданчиком, куди вели східці. Поперечини, шведська стінка, гойдалка на ланцюгах, лавки. Підземний хід із колодязя у дворі. Товстелезна колодка-бум на висоті 1,5 метра. Канат для лазіння. На воротах з трьох колод — різьблена дошка з написом «Січ». Вхід — дерев’яний перекидний місток на товстелезних ланцюгах.
День і ніч на «Січі» кипіло життя. Особливою домівкою фізичної підготовки стала вона для молодого покоління березанців. Проіснувала наша «Січ» 15 років. А потім потроху почала занепадати через людську байдужість.
Дві гармати з «Січі» зараз у козацькому залі місцевого музею. Ще одну я віддав до тиру. Тепер у тому приміщенні торгують овочами, а гармату хтось поцупив. Підземний хід засипали сміттям. Біля розритої могили поставили туалет...
На початку 90-х мої козачата, які займалися спортом спочатку в нашому комплексі, потім у підвалі СПТУ, взагалі залишилися без спортзалу. Водночас починається відродження козацтва. І ми разом з юними козаками об’їздили по Україні майже всі козацькі місця: були на могилі Івана Сірка (неподалік Нікополя), відвідали Кам’яну могилу; були в Крутах, у Холодному Яру, в Чигирині, біля дуба Максима Залізняка, під Берестечком, Конотопом, у Батурині, Запоріжжі, Трахтемирові...
А з 2007 року знову взялися відбудовувати святе для нас, березанців, місце — нашу «Січ». Знову самі, ніхто з місцевих можновладців навіть не запропонував допомоги. Дещо відновили.
І от деякий час потому ці вже дорослі козаки запропонували намалювати мені ескіз нової «Січі», аби звести її на підмурку, що залишився. Вони мали намір відновити, навіть удосконалити свою святиню.
Але тут — війна. І пішли козаки на фронт. А перед відправкою поставили червоно-чорний прапор на місці розритої «Січі». Проте, на жаль, знаходились місцеві «сепаратисти», котрі двічі зривали той прапор і викидали.
Нещодавно дізнався, що вже й підмурок від нашої святині руйнують. Я намагався зупинити це варварство. Але не зміг протистояти місцевій бюрократичній машині. На місці фундаменту, який ми мали оживляти після війни, тепер гора каміння.
Важко описати мій стан від побаченого, й це притому, що я вже перестав дивувались усьому, що витворяє «зелена» влада й у центрі, й на місцях.
Була в нас іще, окрім «Січі», мрія і про створення козацького куреня багатоцільового використання. Колись наш гетьман В’ячеслав Чорновіл написав лист до місцевої влади про виділення землі під його забудову. Навіть місцева рада засідала, і, здавалось, почався рух. А коли справа пішла в район (Баришівка), усе заглухло. Так і залишилось мрією.
Не знаю, що відповідатиму хлопцям-фронтовикам після нашої Перемоги, коли запитають: «Що ж ти, пане сотнику, не зберіг нашу «Січ»?».
Але я вірю, що ми її відродимо. А поки що — працюємо всі на Перемогу! Боремося кожен на своєму місці за нашу «Січ».

Михайло НІКОЛЕНКО,
березанський сотник
м. Березань, Київська область