У Конотопі дають потужну ідеологічну відповідь окупантам: думками з «УМ» поділився меценат Євген Сур

Не були б ми українцями, якби просто опустили руки в тихій журбі за знищеними окупантами нашими історичними безцінними музейними раритетними експонатами, картинами, книгами — словом, усім тим, що є духовним фундаментом і надбанням Незалежної України.

Доба Гетьманщини як епохальна героїчна канва незмінно, ще з 2014 року, залишається у центрі уваги українських та закордонних істориків, фахівців з етнографії та генеалогії.

І це закономірно для такого важкого періоду кривавого зламу, бо чималою мірою в цю пору зародився і загартувався в боротьбі національний характер, український лицарський, козацький дух, саме тоді формувалися основи нашої державності.

Тому сьогодні ми діємо, творимо, відроджуємось, перероджуємось, осмислюючи себе. Про це свідчить чергова презентація у національно- фундаментальному місті, що на Сумщині, — Конотопі — нового музею «Спадок Гетьманщини. Місце пам’яті Конотопа».

Також відбулася презентація і другої книги «Ревізії Конотопської сотні 30-40-х років ХХVIII століття» та першої книги «Місто Конотоп у матеріалах генерального опису Лівобережної України 1765—1769 років», що вийшли друком у столичному видавництві «Кліо». Упорядником видань є чернігівський історик Олександр Тригуб.

До цих новинок додалась презентація знакового експоната — фантастичної копії унікальної конотопської ікони «Святі великомучениці Анастасія і Іулянія», що була створена в 1740-х роках.

Цей насичений захід організували та провели Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця» (м. Батурин) спільно з благодійним фондом «Спадок Гетьманщини».

Презентація відбулася у становому козацькому скансені на конотопському Загребеллі за участю провідних науковців і краєзнавців, військових, священнослужителів, музейників і освітян, журналістів, громадськості.

Серед почесних гостей — начальник Управління зв’язків з громадськістю ЗСУ, полковник Богдан Сеник; речник Генерального штабу ЗСУ, старший лейтенант Андрій Ковальов; ректор Відкритого православного університету Святої Софії-Премудрості, священник ПЦУ і громадський діяч Георгій Коваленко; директор видавництва «Кліо» Віра Соловйова; видатний кобзар, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка 2023 року, молодший сержант ЗСУ Тарас Компаніченко.

Згуртуватись довкола української ідеї

Отже, пів року тому в Конотопі відбулась презентація першої книги «Ревізії Конотопської сотні 30-40-х років ХХVIII століття». І захід, і сама книга викликали чималу зацікавленість та певний резонанс у науковому світі. На сьогодні цікаві практичні кроки в процесі осмислення значущості подібних видань. Своїми думками з «УМ» поділився ідейний натхненник проєкту, меценат-інтелектуал Євген Сур.

      Речник Генерального штабу ЗСУ Андрій Ковальов  вручає нагороду меценату Євгену Суру.                      

— Пане Євгене, коли ви започатковували проєкт книг-розвідок історичної минувшини славного козацького конотопського краю, родоводу самобутніх, мужніх людей, котрі тут жили, — «Ревізії Конотопської сотні», чи передбачали, чи прораховували ви, як ця ідея зможе спрацювати, якою може бути зворотна реакція? І що є сьогодні, через пів року виходу першого тому «Ревізій...» — у сенсі реакції суспільства, вчених, загалом зацікавлених громадян?

— Під час війни не вагаючись треба робити те, що робиш. Ідея полягає в тому, щоб переконати суспільство, що ми гідні того, аби бути на вершині світового співтовариства, — каже меценат Євген Сур. — Окрім необхідності пробудження глибинної свідомості української нації, на що треба витратити не один день, найкращою для нас зворотною реакцією є приєднання до нашого проєкту інших. Маю надію, що ідея дослідження козацького українського родоводу пошириться на всю Україну.

                                                         Копія ікони «Святі великомучениці Анастасія і Іулянія».

Нагадаю, «Ревізії Конотопської сотні...» мають бути в чотирьох томах у вигляді дев’яти книг. Після цієї копіткої роботи за участі нашого фонду світ мають побачити подібні видання по гетьманській столиці, основній резиденції українських лівобережних гетьманів — Батурину.

А далі ми сподіваємось на приєднання до нашого проєкту й міста Ніжин. Воно було не сотенним, а полковим містом. Цікаво все: хто тут жив, які займав позиції в той чи інший час; цікаво, які родини залишились і вкорінились, а які мігрували. Що з ними сталось? Цікаві взаємини між ними, майнові, фінансові аспекти. Фінансове становище в який період покращувалось, у який — погіршувалось, адже життя любить качати на хвилях. А головна мета — повернути гідність нашим людям.

Предки наші були індивідуалістами — це і добре, й не дуже. Добре, що вони в той час мали якусь власну гідність. Але, з іншого боку, вони не зуміли оцінити перевагу колективної оборони, створення держави й інших супутніх державних атрибутів, що потребують згуртованості. Ми маємо робити висновки. І основне — об’єднати щонайбільше людей довкола української ідеї. Бо не може бути так, що хтось воює, а хтось сумнівається у доречності героїзму воїнів на полях битв. А ці сумніви розгойдує ворог своєю дезінформаційною роботою. Тому наша робота в поверненні глибинних знань про націю, родовід — це потужна ідеологічна відповідь окупантам.

— Ваша робота з популяризації і глибинного вивчення Гетьманщини викликає природну асоціацію з необхідністю негайно почати вести літопис сучасної героїки. Ви, набувши досвіду у своєму історичному меценатстві, можете бути експертом у темі необхідності сучасного літопису нових героїв російсько-української війни — нащадків козаків. Хлопців і дівчат, котрі стають героями в нас на очах. На вашу думку, якою має бути робота держави в цьому напрямку, окрім того, що, звісно, вона взагалі має бути?

— Побудова й розбудова дер­жави — це насамперед ідея, мета нашої держави. Й довкола неї мають згуртовуватись люди та відстоювати її. Адже росія проти нас веде війну на знищення, ще починаючи з часів Богдана Хмельницького. Але якщо порівняти потенціал людський та інтелектуальний України і московії — він був непорівнюваний. А зараз вони не лише фізично намагаються нас знищити.

Загалом ці спроби відбуваються з певною періодичністю. Іноді московити пропонують бублик, і в нас проходять десятиліття, доки настає розуміння, що то нам була лише дірка від бублика підсунута. А потім вони знову пишуть криваву сторінку нашої історії. Так було десятки разів. Тому сьогодні головна дія держави має полягати в ідейному згуртуванні довкола нової історії. Треба докладати зусиль і знайти потенціал, щоб вести літопис Героїв, яких у нас зараз дуже багато: й українців, і представників інших національностей, котрі поділяють наші цінності.

Водночас я сподіваюсь, що своїм проєктом ми створимо базис, основу для подібних дослі­джень і літописів, бо не можна щось робити, не маючи опори, — вважає Євген Сур.
Значний внесок Євгена Сура в розгортання та активізацію фундаментальних історичних досліджень, сприяння появі багатьох знахідок з історії українського козацтва, а також видавничих проєктів з історії УАПЦ, зокрема збірників документів Першого і Другого Всеукраїнських православних соборів УАПЦ у Києві відзначила громадська ініціатива УАПЦ.

Активісти нагородили мецената медаллю «За збереження пам’яті про український православний церковно-визвольний рух». А вручав її присутній на заході речник Генерального штабу Збройних сил України, відомий історик і політолог Андрій Ковальов. Нащадок козаків Миргородського та Прилуцького полків, Ковальов акцентував на великому значенні зв’язку поколінь. Він зазначив, що знання історії власного роду, мотивації предків дає усвідомлення цінностей, за які потрібно боротися у наш час.

Конотоп у стилі бароко

На заході відбулась презентація чудової копії ікони «Святі великомучениці Анастасія і Іулянія», котру талановито відтворив художник Андрій Коваленко.
Анастасія й Іулянія — дві великомучениці ранньохристиянської доби. Раніше ця ікона разом із вісьмома іншими, так званими конотопськими іконами, котрих ідентифікують ще як ікони Лівобережної України, тривалий час була в Конотопському краєзнавчому музеї, а потім — у Миколаївській церкві міста. Там вони оселились після Другої світової війни.

Наразі всі дев’ять конотопських ікон перебувають у Національному художньому музеї України, куди були передані в 60-х роках минулого століття.

Конотопські ікони цікаві тим, що є зразком українського, або козацького, бароко. Це, за словами мистецтвознавиці Оксани Сьомак, феноменальний стиль, що сформувався у XVII—XVIII століттях, коли з’явилися імпульс і відповідна манера художнього письма.

«Цей стиль говорить з нами кодами загальноєвропейського бароко. Його унікальність полягає в тому, що він має концепцію і несе драматизм: постійне протиборство життя і смерті, — каже пані Оксана. — Отже, на картині дві великомучениці. У їхніх руках не лише пальмові гілочки та хрести — символи християнської віри, а й мечі — знаряддя, котрими їх було страчено, коли були гоніння на християн. І ці дві великомучениці втілюють у собі перемогу життя над смертю».

Ікони повертаються до Конотопа у вигляді геніальних копій. «Анастасія і Іулянія» — це перша робота для міста козацької слави художника. За ним мають слідувати ще дві ікони цієї серії для Конотопського музею.

Паспорт денацифікації

Щодо книги «Місто Конотоп у матеріалах генерального опису Лівобережної України 1765—1769 років» — це друга книга із започаткованої цьогоріч серії видань «Спадок Гетьманщини. Конотопщина козацька», що має на меті оприлюднення архівних документів з історії краю часів козаччини.

Варто зазначити, що генеральний опис Лівобережної України проводили у 1765—1769 роках російські військові на чолі з так званим генерал-губернатором Малоросії Петром Румянцевим. Метою ревізії було через перепис населення зібрати відомості про демографічний та економічний стан земель колишньої козацької автономії — Гетьманщини. Опис мав з’ясувати також правовий стан землеволодінь і зібрати низку інших відомостей, аби інтегрувати козацькі землі в російську імперію.

Це фактично «паспорт денацифікації» України зразка XVIII століття, який, однак, містить унікальні для нинішніх науковців історичні відомості.

У презентованому виданні обсягом майже 1 тис. сторінок оприлюднено частину опису, що присвячена на той час уже колишньому сотенному містечку Конотоп Ніжинського полку та колишній Конотопській сотні.

А наочним підтвердженням майнового стану конотопських козаків став музей «Спадок Гетьманщини. Місце пам’яті Конотопа», який створено в унікальній історичній хаті козацької родини Зимовців, збудованій у 1861 році.

«Сьогодні важливо осмислювати, яких ми дідів-прадідів нащадки. Ми — спадкоємці святої Гетьманщини. Важливо усвідомлювати, що навіть у часи української бездержавності, в добу, як казав Євген Сверстюк, «страшної безпросвітної української ночі ХIX століття» козацький стан зберіг українську ідентичність», — сказав у вступному слові, що передувало виконанню пісень, кобзар-захисник України Тарас Компаніченко.