Перший класик прози. Григорій Квітка-Основ’яненко все життя прожив у рідному місті на Харківщині

Герої творів «Шельменко-денщик» та «Сватання на Гончарівці» й понині сміються зі сцени багатьох вітчизняних театрів, оскільки увійшли до золотого фонду української класики і не втратили своєї актуальності.

Загалом персональний внесок Григорія Квітки-Основ’яненка у розвиток української літератури гідно оцінено вже давно.

Але не всі знають про те, що письменник був ще й активним громадським діячем, без участі якого в Харкові міг і не створитися самобутній культурний простір.

Ба більше, народившись у харківській слободі Основа, він ніколи не виїжджав зі свого міста надовго, хоча дружина тривалий час намагалася переманити його до столичного Пітера.

Найперша згадка про Квітку пов’язана зі справжньою містикою. Через діатез у п’ятирічному віці хлопчик раптово осліп. Заможна дворянська родина кинулася рятувати спадкоємця руками відомих лікарів, але все намарно.

І тоді хтось порадив матері звозити малого до Курязького монастиря, де зберігалася найбільша харківська святиня — ікона Озерянської Божої Матері. Кажуть, малюк побачив світло, що йшло від образу, і прозрів.

Аби віддячити за чудодійне зцілення, Григорій у молодому віці, за порадою Григорія Сковороди, провів кілька місяців в обителі послушником, а потім усе життя допомагав ченцям фінансово.

Активною громадською діяльністю письменник почав займатися у 1812 році. З його ініціативи у Харкові запрацював приватний театр, де він був і режисером, і директором, і істориком.

Цього ж року Квітка організовує благодійне товариство і бере участь у відкритті інституту шляхетних дівиць, на утримання якого сам пожертвував багато коштів. Заснований ним заклад відіграв чималу роль і в його особистому житті, оскільки саме тут зустрів майбутню дружину — Анну Вульф.

Дівчину направили до Харкова з Петербурга на посаду класної дами. Вона мріяла повернутися до свого рідного міста, але, закохавшись у члена інститутської ради, старшого за неї на 22 роки, розділила з ним його долю.

Як свідчать історики, Анна була першим і дуже суворим критиком творів свого чоловіка, а також радо підтримувала його громадську діяльність. У їхньому гостинному маєтку часто бували Євген Гребінка, Олександр Афанасьєв-Чужбинський, Михайло Щепкін, Петро Григор’єв, Петро Гулак-Артемовський, Амвросій Метлинський, Микола Костомаров, Ізмаїл Срезневський, Олександр Корсун. Листувався митець і з Тарасом Шевченком.

Починаючи з 1816 року, Григорій Федорович бере участь у заснуванні перших українських громадсько-літературних журналів «Харьковский Демокрит» і «Украинский вестник», у яких друкує свої літературні спроби.

Тоді ж зайняв посаду предводителя дворян Харківського повіту, яка дозволила йому зробити чимало для освіти і культури на Харківщині й надала щедрий матеріал для подальшої літературної діяльності.

У 1833 році в Харкові завдяки Григорію Квітці відкрито губернську бібліотеку. Загалом він був прихильником ідеї вдосконалення суспільства шляхом реформ та впливу на нього засобами літературного і театрального мистецтва. Виступав з пропагандою народної теми в літературі, був переконаний у позастановій цінності особистості.

У червні 1843 року 64-річний Квітка захворів на запалення легень і помер 8 (20) серпня у своєму маєтку на Основі, в якому провів майже все своє життя. Відспівували його у Благовіщенському соборі.

Провести в останню путь письменника зібралося майже все місто. Поховали його на Холодногірському цвинтарі, але в 1930-х роках більшовики знесли старовинне кладовище, збудувавши там стадіон «Трудові резерви».

Надгробок знаменитого харківця перенесли спочатку до Покровського монастиря, а потім на територію 2-го міського цвинтара. Але чий насправді прах там покоїться зараз, дізнатися вже ніхто не зможе. Дружина Анна пережила чоловіка на 9 років.