Змова проти Верховного? Чому «слуги народу» саботують вказівки свого президента

Ми наразі в такій ситуації, що у великій політиці відбувається те, що й скрізь під час війни.

Під час російських атак, скажімо, українські ППО збивають ворожі ракети, ми знаємо про збиття, а де уламки й чи пошкодили вони щось — розбираємося навздогін.

Отак і розплутування політичного клубка скандальних звільнень, котрі майже забуваються протягом трьох тижнів напруженого сьогодення, посеред нових стресових ситуацій, внутрішньополітичних конфліктів, виводить нас на нові висновки. Як-от на підозру, що довкола Зеленського формується змова.

Ні, не від Порошенка чи порошенківців, як можна було б очікувати. Це і не змова генералітету, як у багатьох країнах: якщо є заколот проти президента, то це здебільшого «робота» військових.

У нашій історії в середовищі генералітету немає і натяку на прихований демарш щодо Зеленського.

Це змова, що починає поступово визрівати не проти Володимира Зеленського як президента, в цьому статусі він багатьох влаштовує.

Особливо соратників, котрим він багато чого попускає і не здатний на серйозні вимоги та покарання щодо них.

Проти нього зріє змова як проти Верховного Головнокомандувача, як проти очільника країни, яка бореться за свою незалежність. І подобається нам Зеленський чи ні, саме він є об’єктом цієї боротьби.

Антидержавні настрої?

Після початку повномасштабного вторгнення чимало з тих політично активних, хто не сприймав Зеленського на посаді президента, зупинили свою боротьбу проти нього саме тому, що він — Верховний Головнокомандувач і країна веде запеклу війну. А єдність країни для багатьох патріотичних опонентів Зеленського, навіть шляхом неприємних компромісів з тими людьми, які не подобаються, вийшла на перший план.
    

Однак сьогоднішнє несприйняття Зеленського існує в середовищі тих людей, котрі невдоволені загальним політичним курсом, нашою боротьбою з агресором. І ця змова потроху визріває.
    

Коли ВР голосувала за відставку міністра культури Олександра Ткаченка і зняття депутатських повноважень з Арістова — все це була вимога Зеленського: «за» проголосувало приблизно 320 депутатів, а 85 — проти і відставки, і зняття депутатських повноважень. З різних причин, але це означає, що вони проти Володимира Зеленського і проти цієї його настанови, проти його загального патріотичного курсу.
    

Скажімо, той же Арістов — депутат і високопоставлений державний чиновник, від якого так чи інакше багато залежало у сфері безпеки країни, — оформив собі відрядження, але поїхав відпочивати на Мальдіви.

Він розуміє, що, напевне, і Зеленському, який не може дозволити собі подібну поїздку, і чимало кому в офісі президента, хто не в змозі зараз так відверто свинячити — відпочити на далеких островах, — це буде щонайменше неприємно.

Однак Арістов це робить, йому, в принципі, наплювати. І це — у кращому випадку. Бо з’явились підозри, що справа не лише у відпочинку. Адже чим відрізняється Арістов від депутатів, котрі відпочивають на інших курортах світу? А їх чимало. З них же депутатські повноваження не знімають.
    

Ймовірно, він на Мальдівах хотів контактувати з деким із військово-промислового комплексу рф? Тим більше, що є інформація, що Мальдіви допомагали росії завозити чіпи до озброєння.
    

Отже, цю поїздку Арістов собі дозволив, і ми можемо припустити, що це не перший такий свавільний крок. З його поведінки взагалі зчитувалось, що він собі на умі, не в загальній обоймі і не дотримується загальноприйнятої лінії.

Монобільшості немає

Також і колишній міністр культури Олександр Ткаченко явно саботував рішення Володимира Зеленського. Зокрема, коли президент ставив пряму вимогу негайно звільнити від ефесбешної УПЦ Києво-Печерську лавру, Ткаченко зробив усе, щоб максимально розтягнути цей процес — вона й досі не звільнена.

І позиція колишнього міністра культури зводилась до того, що щось там протягом десяти років мало повертатись на баланс Мінкульту, якісь приміщення, але не ті, де живуть монахи. Тобто щоб у нижній лаврі капища залишились за УПЦ фсб.
    

Нагадаємо, що парламентський Комітет з культури більшістю голосів виступав проти відставки Ткаченка, тобто проти вимоги президента. Комітет пішов на незрозумілий внутрішньокулуарний крок і, з точки зору суспільства, нарвався на жорстку громадянську реакцію.

Адже, нагадаємо, відео­запис президента Володимира Зеленського щодо необхідності звільнення міністра культури Ткаченка базувався на запиті суспільства про звільнення чиновника, котрий не є до кінця проукраїнським. Він не був достатньо дієвим не лише в галузі культури, а й з точки зору інформаційного протистояння росії. Бо останнє не зводиться лише до ручного управління телемарафоном — кого можна запрошувати на ефір, а кого ні.
    

Якщо комітет став на бік Ткаченка й декотрі депутати від СН не голосували за його відставку, то виникає питання й до нього, й до частини парламенту: наскільки ви професійні українські депутати?
    

Виходить, що команда президента в парламенті — це не «слуги народу», а «Європейська Солідарність», бо вона одноголосно проголосувала за відставку Ткаченка. А «слуги», котрих президент завів у парламент на своєму рейтингу, вже не хочуть підтримувати руку, котра дала їм цей хліб, і починають грати в опозицію. Монобільшості вже немає.
    

В офісі президента вочевидь змішались завдання і задачі. Так само зрозуміло, що певна частина «слуг» хоче відмежуватися від надмірно владних амбіцій офісу президента, входячи в певні колаборації з окремими урядовцями й намагаючись суперечити ОП, коли той перегинає палицю або тисне своїми роздутими повноваженнями при прийнятті тих чи інших рішень.
    

Отже, певній частині нардепів чотири роки все подобалось, а тепер, у час повномасштабної війни, коли свого президента треба підтримувати як ніколи, вони влаштовують демарш. Окрім усього зазначеного, є думки, що депутати злякалися, що їхніми руками, за звичаєм монобільшості, може бути прийнято дочасний розпуск парламенту, а їм цього дуже не хочеться.
    

Ну і чимало зі «слуг» зрозуміли, що парламент зник як орган, і намагаються наразі повернутись у свою конституційну норму.

Скельця однієї фігури

Окрім цього, є депутат Верховної Ради від «Слуги народу», котрий уже рік живе між Віднем (Австрія) і Кіпром. На особисту вимогу президента Володимира Зеленського повернутися або скласти мандат він відмовляється робити і те, й інше. Йому наплювати на вимогу президента.
    

Нардепка від «Слуги народу» Людмила Марченко, яка була впіймана на отриманні хабара, всупереч прямій вимозі президента відмовляється складати депутатські повноваження.
    

Ознаки змови проти Головнокомандувача зріють не лише у ВР.
    

Верхівка Податкової під час війни святкує день народження своєї начальниці у Відні. Такий спосіб їхньої бюрократично-корупційної фронди. Тобто, коли чиновники незадоволені начальством, вони не ходять з плакатами й не виступають із заявами, вони просто роблять отаке свинство: їдуть до Відня і там пиячать, у той час, коли наші захисники проливають кров на фронті.
    

Близькі до цієї змови і мери декотрих міст. Скажімо, одна з яскравих фігур — мер Києва Віталій Кличко. Звісно, в нього є об’єктивні причини не любити Зеленського — він не хоче ділитися статками, до походження яких є питання, з офісом президента.
    

Але і Кличку закидають, що йому відверто не подобається патріотичний курс нинішнього державного керівництва. Мовляв, у Полтаві демонтували пам’ятники Пушкіну й Ватутіну, чому ж цього не зроблено в Києві щодо пом’ятника Пушкіну? Київрада нібито винесла рішення про демонтаж пам’ятника Пушкіну та ще кільком дивним особистостям, але це рішення можуть виконувати років з десять.
    

Є інші мери, котрі в спайці між собою тримають оборону проти Верховного Головнокомандувача. Не про всіх ідеться, а про тих, котрі гуртуються разом з іншими корупціонерами — з Податкової, військкоматів, депутатів...

І об’єднуються вони не за принципом фінансів, бо гроші — це те, що роз’єднує, навіть корупціонерів. У певних моментах вони можуть і конкурувати між собою за потоки. Вони скупчуються за антипатріотичним принципом.
    

І саме тому й вони потроху закладають фундамент змови проти Зеленського як Головнокомандувача. Їхнім речником був Дубінський, проти якого порушено кримінальну справу, також є Бужанський, на котрого досі не відкрито кримінальне провадження, хоча він не приховує свою симпатію до окупантів та антиукраїнських настанов.
    

Звісно, що ми маємо вказувати на технічні помилки вищого військового і політичного керівництва. Чимало активістів, волонтерів мають суттєві зауваження до роботи командування медичних сил. Однак офіс президента не реагує на цю критику.

Питання контррозвідки

І куди не кинь — непочатий край роботи для української контррозвідки.
    

Скажімо, зараз у Білорусі проходить навчання країн ОДКБ (організація колективної безпеки, куди входять росія, білорусь, Казахстан, Киргиз­стан, Таджикистан та Вірменія) «Скеля-23», з якоюсь абсолютно химерною легендою. У цьому не бере участі Вірменія.

Ця країна все-таки потроху віддаляється від москви. Чимало українських вірмен воюють на фронті за незалежність України, чимало з них і загинуло. Так от, українські вірмени вирішили створити окремий вірменський батальйон.

Однак цього не захотіли декотрі з керівництва вірменської діаспори в Україні, а серед них є великі бізнесмени. Вони організовують дискредитації ініціаторам створення цього батальйону. А чому? Ймовірно, тому, що декотрі великі бізнесмени з числа очільників вірменської діаспори мають контакти з вірменами в російській федерації.

А там ця нація дуже добре представлена в пропагандистському апараті, адміністрації президента путіна, владних структурах, бізнесі. І вони, бажаючи зберегти ці свої можливості, хочуть, щоб рф не програла в цій війні. Вони також становлять ту категорію людей, яка може стати в змову проти генерального курсу України.
    

Водночас реакція Зеленського та репресивних державних органів почала потроху пришвидшуватись.
    

Усе-таки ми бачимо низку корупціонерів, щодо яких відкрито кримінальні провадження. Як-от проти ректора сільськогосподарської академії, в котрого проводились обшуки. Справа стосується продажу державної землі, що належить цьо­му навчальному закладу.
    

Щось пішло не так. Якийсь серйозний зсув стався у вищих політичних ешелонах влади. Бо ще рік тому не можна було уявити, щоб була така відверта фронда проти патріотичної лінії Верховного Головнокомандувача.