Коли кіт постає оповідачем міфу і Хароном: у Києві відбулася прем’єра вистави «Круасани з мигдалем»

«Круасани з мигдалем» — це вистава-висловлювання про пам’ять і любов.

Прем’єра спектаклю режисерів Ярослава Гуревича та Володимира Абазопуло за мотивами твору Рената Сеттарова «Музика війни» відбулася у липні в київському театрі «Сузір’я».

Простір міфу у виставі переплітається з простором подій, які відбуваються в умовах війни «тут і тепер». Він (Григорій Бакланов) і Вона (Анастасія Цимбалару) — два архетипи: Герой і вічна Жіночність, архетип Воїна та архетип Діви, яка сьогодні також захищає простір рідного Дому.

Дім — окремий архетип вистави, як і архетип Матері-Берегині (Олена Узлюк), мудрої та виваженої, яка відчуває серцем біль, проте робить усе, щоб забезпечити чисте й світле майбутнє (метафора прання білизни). Сьогодні Ян і Дар’яна — у ЗСУ. Обоє пішли на фронт, щоб боронити землю від рашистського окупанта.

Події реальні у виставі вплетені в міфологічну канву: Кіт (Ярослав Гуревич), який гуляє сам по собі, стає тією магічною фігурою, що перебуває в трансгресивному просторі між життям і смертю.

Він має здатність бачити те, що поза фізичною реальністю, й може долати опір лімінального стану війни. Кіт — магічна істота, здатна бачити душі померлих, здатна супроводжувати їх у потойбіччя.

У виставі Кіт постає оповідачем міфу і Хароном: він вписує історію молодят у правічні міфологічні наративи про війну й смерть, які мають місце в різних міфологічних традиціях.

У виставі поєднано візуальні вкраплення, які додають сцено­графії реалістичності. Міфологічна канва посилює епічність. Найдраматичніший нерв — сцена зустрічі, коли Він і Вона, а ще хлопець-музикант Вовчик (Юрій Рекс), який умів складати вірші, зустрічаються разом. Актори грають чудово: щиро, емоційно переконливо, правдиво.

У сцені зустрічі всі в білому одязі. Вони — привиди, світлі духи, які стали янголами-охоронцями. Юнаки та юнка приходять у рідне обійстя, в материнську хату, щоб назавжди залишитися там.

Окремо варто відзначити роль матері — Олена Узлюк грає надзвичайно зворушливо. Без надривного пафосу, без крику, без штучності. Це образ мудрої й сильної жінки, яка всередині переживає вихор болю, але не видає цього жодним порухом на обличчі.

Війна. Син пішов на фронт. Коли повернеться?.. Серце все розуміє, але не про все є змога сказати. Потрібно жити далі й чекати. Війна колись закінчиться. Закінчиться перемогою України. Й усі ті, хто на фронті, хто захищає українську землю, — це рідні сини. Вона — як Половчиха з роману в новелах Юрія Яновського. Вони — діти, які назавжди залишаться Героями.

Ті, хто вчора ще були дітлахами, сьогодні — Герої. Вони й на фронті під час виконання бойового розпорядження хочуть любити, дбають одне про одного, живуть надією. Війна суперечить їхньому єству, але що поробиш: це нинішнє життя, потрібно виконувати беерки.

«Круасани з мигдалем» — вистава-висловлювання про щастя двох молодих людей, юнацьке щастя, якому не судилося реалізуватися на землі. Але там, на небі, вони — янголи. І вони люблять круасани з мигдалем — символ вишукано-прекрасного, романтичного, справжнього.

Музикант — трагічна постать у виставі, яка посилює загальний драматизм і трагічність. На війні будь-хто будь-якої хвилини може загинути. Але всі, хто захищають свою землю, — Герої. Це ключовий меседж. Герої також хочуть щастя, любові, тепла, ніжності. Вони хочуть життя. І цей мотив утривалений уже в житті позаземному.