Директор Інституту української мови НАНУ Павло Гриценко: Законопроєкт про застосування англійської звужує простір державної мови

Нещодавно глава уряду Денис Шмигаль заявляв, що за потреби українці зможуть безплатно проходити курси вивчення англійської мови. Круто.

Але яка причина такого атракціону небаченої щедрості та за чий кошт цей лінгвістичний банкет?

Історія почала розвиватись, коли в червні президент Володимир Зеленський подав до Верховної Ради законопроєкт «Про застосування англійської мови», який регулює її вживання як міжнародної мови в Україні. І він одразу ж викликав протести й обурення суспільства.

Миттєво увагу привернула потенційна відмова від українського дубляжу в кінотеатрах. Громадськості вдалося відстояти українські титри.

Серед дивних норм законопроєкту — визначення переліку осіб, які зобов’язані володіти англійською мовою. Так, ніби потребою часу та іншими законами це не визначено.

Щойно ми почали прозрівати від однієї московськомовної залежності, як одразу чоло до крові починаємо бити перед іншою?

Чи звертались розробники закону до науковців, скажімо, української Академії наук? Питання риторичне. Бо хто з нас може пригадати, коли законодавці, за останні три-чотири роки, хоч один раз звертались до фахівців?

Головне для зеініціаторів — лавину турнути з гори, а про те, що вона може покотитися в прірву й потягнути все за собою, нинішні при владі ніколи не думали.

Так, іноземні мови, й не лише англійську, потрібно знати. З цим ніколи ніхто не сперечається, але в цій історії не все так однозначно.

Отже, слідкуймо за руками, бо в обгортці англійської мови може бути нова антиукраїнська вибухівка. Чомусь же визначено парламентом цей законопроєкт як «невідкладний»?

Що це, новий духовний наступ на державність під виглядом інтеграції в Європу? Якісь обіцянки влади, тільки вже Європі? Чи більш витончені, ніж були в Януковича, фокуси проти відродження і становлення нашого природного, ментального єства?

Взагалі незрозуміла доцільність цього законопроєкту, бо в кого є потреба, той вивчатиме необхідну йому мову без циркулярів згори.

А загалом вітчизняні мовознавці занепокоєні: цей законопроєкт звужує функціональний простір державної мови.

Свої думки та застороги висловив доктор філологічних наук, професор, директор Інституту української мови Національної академії наук України (НАНУ) Павло Гриценко.

Маніпуляції з багатомовністю

«Інститут української мови НАНУ займає в цих питаннях чітко визначену позицію — українськоцентричну, — каже професор Павло Гриценко. — Адже в нашому інституті українську мову досліджують не ізольовано, в якомусь вакуумі, а в найширших зв’язках європейських та загальнослов’янських мов. Ми бачимо українськість у великому спектрі проблем.

Зазначу, що минулого року, коли була спроба накинути для розгляду у Верховну Раду законопроєкт про офіційну багатомовність за підписом прем’єр-міністра Дениса Шмигаля, ми виступили категорично проти цієї ідеї. Нам тоді відповіли, що це стосується англійської мови.

Щоправда, там жодного слова про англійську мову не було. А йшлося про удержавлення багатомовності, що суперечить Конституції України. Потім усе це відклали, й тепер, я так розумію, подали в новій обгортці, мовляв, ідеться про англійську в новому законопроєкті. Звісно, до нас ніхто не звертався, бо, можливо, знали наперед нашу відповідь. Адже ми дуже чітко декларуємо верховенство права в мовному питанні.

Людоньки добрі! Навчіться читати Конституцію України! По складах чи по буквах, але прочитайте її! Там у 10-й статті абсолютно чітко сказано: єдиною державною мовою в Україні є українська. І посилення української мови — справжнє її удержавлення.

Це та парасоля, під якою можуть заховатися всі мови національних меншин. Водночас у Конституції є ще одне суттєве доповнення: державна мова — єдина на всій території України та в усіх сферах суспільного життя. Це — класика жанру».

Операція — мовна спекуляція

Однак автори проєкту закону навпростець, переступаючи через Конституцію, кажуть, що життя іде вперед. Щоправда, це відбувалось і до їхньої присутності у владі. У пояснювальній записці заступник глави офісу президента Олексій Дніпров обґрунтував проєкт тим, що англійську мову вивчають 1,5 мільярда людей у світі і що понад 70% компаній у 28 неангломовних країнах зазначили, що знання англійської мови важливе для їхнього бізнесу.

Також англійська мова важлива й для наукового світу. Так, але в чому новина?

«Не потрібно цим спекулювати. Питання функціонування кожної мови — це цілий комплекс проблем, — каже Павло Гриценко. — Що таке функціональне поле? Це різноманітні сфери, де можна використовувати мову. Ми в цій ситуації, коли йдеться про англійську чи будь-яку іноземну мову, одразу вибираємо одну мікросферу й починаємо її розкручувати, певною мірою цим спекулюючи.

Науковець, який хоче, щоб його чули, знали, — працюватиме над собою, шукатиме шляхи просування своїх ідей. Але 99,9% усіх розробок — інтронаціональні (внутрішні). Так і має бути. Наука має працювати на Україну, на розв’язання українських внутрішніх проблем. А ми весь час кажемо: ні, ми тікаємо кудись туди. Туди треба йти лише для того, щоб, збагативши свої ідеї, повернути знову їх у свою державу. На жаль, уся сьогоденна система й спосіб мислення спрямовані на екстравертивність.

Сила людини й сила народу полягає в тому, що він не тікає зі своєї землі, а перетворює і облагороджує її. І до німців чи французів ми зараз линемо не тому, що вони не втекли зі своїх країн і зберегли свої держави та досягли успіхів.

Тому сьогодні, в складних обставинах, необхідно міняти код мислення від екстравертивного до інтровертивного. Приклад — це наші воїни на фронті. Вони не екстраверти, а інтроверти, бо заглиблені в ідею свободи своєї держави. Ви уявляєте, як їм там, на передовій, прикро чути, що тут триває якась незрозумілість і спрямованість не на розвиток України!

Водночас ми завжди відштовхувались від того, що чим більше мов знає людина, тим вона потужніша, підготовленіша до різних викликів».

Однобічний, бездумний рух

Загалом, на перший погляд, цей законопроєкт схожий на набір банальностей. Якщо ж конкретизувати всі недоліки, то Павло Гриценко вважає, що перший і найбільший недолік — це сама поява цього документа.

«І сама назва, і сама ідеологема, закладені в цей проєкт, є однобічним і непродуманим рухом. Однобічний, тому що він грає на чужу ідею. Ну не можна у своїй державі, в якій до кінця ще не виформуване та не усталене функціональне поле своєї національної державної мови; коли все ще є елементи загроз для української державної мови; наявні імпульси опозиційності; все ще є доволі агресивні російськомовні складники, приймати такий закон, — переконаний директор Інституту мовознавства НАНУ.

— Я не можу точно ідентифікувати причини появи його. Гадаю, це якась озлобленість наших ворогів, котрі позашивались у владі, мовляв, план кремля на фронті та загалом завоювання України йде до свого повного фіаско, то хоч тут напсуємо. Бо за умови, коли не ставиться питання преференцій державної мови, раптом ми стаємо такі щедрі й вже відкриваємо лінію і визначаємо наперед, куди необхідно вкладати гроші, яких не маємо. Уже в цьому є програш самої ідеї. І я взагалі не бачу в цьому законопроєкті державницького підходу.

Сам проєкт починається з установлення, що англійська мова є мовою міжнаціонального спілкування. У мене виникає запитання: чому цей документ не починається іншою фразою: що Н2О — це формула води? Ну чому ми таку банальність пишемо в преамбулі закону?

Якщо ми йдемо в Євросоюз, то англійська мова не є єдиною мовою цієї організації. То чому автори виділяють одну й упосліджують цим самим інші мови, створюючи конфліктну ситуацію, ще не вступивши до Євросоюзу? Це абсолютно неприпустимий крок.

Другий момент, який мене непокоїть, це неоковирні формулювання щодо того, що знання, використання англійської мови «жодним чином не порушують обсяг використання української мови». Це сформульовано відчепно. Але це глибока неправда».

Дискримінація за мовною ознакою

Чимало запитань і щодо статті законопроєкту, яка каже: ти не можеш бути чиновником, якщо в тебе рівень знання англійської нижчий, ніж Б2. А якщо людина — крутий фахівець певної галузі і знає досконало польську, німецьку, французьку, а не володіє на рівні Б2 англійською, то що? А те, що ці скороспілі вимоги виглядають дискримінаційно.

«Це справді потужна дискримінація за мовною ознакою. І під вуаллю знання англійської мови вже відбувається сегрегація. Адже немає ніяких супровідних положень, що відповідна норма закону буде застосована, скажімо, через 10 років, — вважає Павло Гриценко.

— Це взагалі фальшиві ідеї: кого ми беремо, а кого не беремо на роботу або що для контактування з іноземцями на офіційному рівні нам потрібне знання мови. А до цього хіба не потрібне було? І невже в нас немає системи перекладачів у Міністерстві закордонних справ? Окрім того, рівень Б2 — недостатній для високофахового ділового перекладу. Іноді навіть досвідчені перекладачі роблять помилки. А за таких умов ми можемо мати чимало дипломатичних колізій.

І взагалі, є в цьому законопроєкті такі дивні моменти, котрі викликають асоціації нашого зросійщення. Це дуже небезпечні паралелі, і їх потрібно уникати. Ми бачимо, до чого це призвело.

Простір української мови, безумовно, звузиться. Про це пишуть і з фронту професори-мово­знавці, котрі зараз воюють за незалежність України. Знизиться рівень професійного перекладу, зменшиться обсяг якісного українського озвучення. Знеціниться сам факт художнього перекладу. Відповідні фільми з російською озвучкою перетягнуть на себе українського глядача.

Воїни — вчені-мовознавці з фронту — закликають зупинити прийняття цього закону. Підготувати його в іншій редакції, з іншими настановами, іншою перспективою не лише англійської, а й інших іноземних мов. І подати його як закон розширення функціонального поля державної мови та створення простору для підготовки нового мовного покоління.

Я дуже хочу, щоб українці осмислили рідну мову як своє рятівне коло. Це — наша оборона та найсильніша духовна ракета HIMARS, котра проб’є товщу нерозуміння української душі й українців».