Режим — душогуб: Голодомор-геноцид мав знищити українську націю

Я належу до останнього покоління, батьки і матері якого особисто пережили Голодомор-геноцид 1932—1933 рр. і розповіли про це своїм дітям.

Від своєї матері доволі рано дізнався про найбільший злочин, учинений більшовицьким режимом проти української нації. Протягом свого життя я не раз повертався до цієї теми.

Весь час думки про причини цього злочину не покидали мене.

Нарешті прийшов час підбити підсумок власних пошуків і спробувати дати відповідь на запитання, чому це сталось.

Лояльність до “радвлади” не рятувала

Батько моєї матері — Василь Мясковський — був заможним українцем, який проживав у сільській місцевості, з непоганою як на той час освітою.

Він рано зрозумів загрозу для родини й одним із перших вступив до колгоспу, очоливши один із п’яти колгоспів у с. Мошняги Балтського району Одеської області. Батько мого батька — Петро Швець — був, швидше, бідняком, ніж заможним, мешкав у тому ж селі, мав велику родину і нездолане прагнення до самостійності.

Обкладений неймовірними податками як одноосібник, пройшовши через виселення з власної хати, чудом уникнувши депортації до Сибіру, в колгосп вступив останнім у селі.

Здавалось би, різні життєві долі двох родин, але Голодомор-геноцид 1932—1933 років виявися спільною бідою. В обох родинах діти пухли з голоду, обидві родини зазнали втрат.

Тому дивним є число у 10 осіб, що загинули від голоду, у великому селі Мошняги у 1932—1933 рр. Саме таке число містить Національна книга пам’яті України.

Два українці — один лояльний до «радянської влади», інший ні, а доля їх спіткала спільна. Висновок: ступінь лояльності не мав принципового значення. Вироком смерті або спасіння була етнічна належність.

Як змінилось  життя українців у період комуністичного тоталітарного режиму порівняно з попередніми?

Досліджуючи свій родовід, я паралельно порахував середню тривалість життя у селі Мошняги. І тут зробив перше своє відкриття. За офіційними даними російської імперії, на кінець ХІХ ст. середня тривалість життя чоловіків і жінок була приблизно однаковою і була в межах 40 років.

У власних розрахунках я додав вік усіх померлих за рік і поділив на їх кількість. Середня тривалість життя виявилась на початку ХХ ст. вражаюче малою — в межах 20 р. (див. діаграму Мошняги). Така невідповідність офіційних даних і отриманих мною могла пояснюватись нетиповістю с. Мошняги.

Тому я провів відповідні обчислення для с. Оленівка, розташованого на протилежному березі річки Кодими. З невеликими відхиленнями у той чи іншій бік результат був той самий. Після чого зробив відповідні розрахунки довільно обраних кількох сіл Балтського району, які також давали схожі результати.

З того слід зробити висновок, що статистика класичної російської імперії була такою ж брехливою, як і статистика її наступниці — комуністичного тоталітарного режиму. Тому надалі спиратимусь на дані, отримані мною.

Як видно з діаграми, середня тривалість життя у с. Мошняги мала від початку ХХ ст. тенденцію до зростання. Різке зростання відбулось у 1916 році — до 36 років, а найбільшого свого значення, у 42 роки, вона досягла у 1919 році.

У 1918 році у селі вбили священника. Це означало, що революція докотилась і до Мошняг. З цього моменту в реєстраційних книгах замість охайного каліграфічного почерку священника з’явились каракулі малограмотної людини.

Чому максимум середньої тривалості життя прийшовся на 1919 рік? Думаю, тому, що у село ще не прийшла радянська влада і життя українців відбувалось за природними законами. Масове винищення українців розпочалося пізніше.

Після 1919 року спостерігається стрімке падіння середньої тривалості життя. Вона швидко скотилась до значень, характерних для початку ХХ ст., і такою залишалась, за тими реєстраційними книгами, що збереглись в архіві, до початку Другої світової війни.

У 1920 році в один день було розстріляно п’ятеро молодих чоловіків, що означало встановлення у селі комуністичного режиму (див. — діаграма середньої тривалості життя).

А що відбувалось у роки першої п’ятирічки та у роки колективізації? Тут ми стикаємось із відвертим приховуванням злочинів, учинених режимом. Всі реєстраційні книги за сім років — з 1927-го до 1933 рік — за наказом очільників режиму було знищено. Це свідчення працівників архіву. Виникає запитання: якою ж була середня тривалість життя у ці роки? Певне уявлення про це дає с. Бензарі, розташоване впритул до Балти.

Середня тривалість життя у 1936 році там становила лише п’ять років. Що це було? Продовження Голодомору-геноциду чи епідемія на тлі загального виснаження населення у попередні роки? Я не знайшов реєстраційних книг за 1922-й і 1923 роки. Вони також були знищені, щоб приховати наслідки масового штучного голоду 1921—1923 рр. Немає даних і за роки, що безпосередньо передували Другій світовій війні.

За моїми дослідженнями, середня тривалість життя у селах України за часів комуністичного режиму у передвоєнні роки становила лише половину від тривалості життя у часи Російської імперії.

Отже, залучивши українців на свій бік у 1917 році обіцянкою поділити між ними панські землі (приблизно 20% наявної землі), комуністи згодом під виглядом колективізації конфіскували в українців практично всю їхню землю і фактично перетворили на рабів із низькою тривалістю життя. В українців, які проживали в сільській місцевості, не було паспортів, вони не мали права відлучитись із села без дозволу навіть на кілька днів.

За роботу в колгоспі, на відміну від панщини, їм нічого не платили, роками їм доводилось працювати без вихідних днів. Тому чи слід дивуватись, що німців у с. Мошняги у 1941 році мешканці зустріли як визволителів?..

А що було в часи Другої світової війни на окупованих територіях? Даних за цей період мало. Реєстраційні книги в архіві існують, але не за всі роки і не для всіх сіл. Стосовно с. Мошняги я таких книг не знайшов. А от книги щодо інших сіл містили вражаючу інформацію.

Середня тривалість життя на окупованій румунами території виявилась значно вищою від довоєнної — десь на рівні 1919 р. І це було моє друге відкриття: німецький окупаційний режим був для місцевого населення меншим злом, ніж комуністична влада.

У селах, де проживали мої родичі й родичі моєї дружини, роки окупації не були чорною смугою, — швидше, навпаки. Мені пригадуються спогади одного німецького офіцера, що служив у дивізії «Галичина»: «Ми не повернули українським селянам землю. Єдине, що ми можемо вважати своїм здобутком, це те, що ми забирали в них лише половину того збіжжя, що забирали більшовики».

Але ж більшовики забирали практично все. От вам і різниця між «страшним» німецьким окупантом і так званою радянською владою. Ось вам і пояснення, які були причини Голодомору-геноциду і низької середньої тривалості життя українців.

В сучасній московії існує ціла інформаційна індустрія для приховування геноциду українців, викривлення інтерпретації його причин та наслідків. На жаль, до цієї індустрії причетні історики, демографи та публіцисти сучасної України, це так звана п’ята колона, яка підриває основи державності та загрожує національній безпеці України.

У Законі України «Про Голодомор 1932—1933 рр. в Україні» вказано, що це геноцид. То які можуть бути дискусії? А питання встановлення чисельності фізично знищених українців дуже важливе для розуміння масштабів та наслідків злочину, вчиненого комуністичним режимом.

Після комплексних судових експертиз було встановлено, що у 1932—1933 рр. комуністичний тоталітарний режим знищив 10,5 млн українців, з них 4 млн дітей. такі юридичні оцінки — це значний крок уперед, що надає можливість дослідникам по-новому подивитися на злочини більшовицького режиму.

Резолюцією (1481) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Необхідність міжнародного засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів» від 25 січня 2006 року визначено:

«2. Усі без винятку тоталітарні комуністичні режими, які панували в Центральній та Східній Європі в минулому столітті та які ще й досі залишаються при владі в деяких країнах світу, характеризуються численними порушеннями прав людини. Порушення мали різний характер залежно від культури, країни та історичного періоду. Це були індивідуальні та масові вбивства і страти, смерть у концентраційних таборах, голодомори, депортації, катування, примусова праця та інші форми масового фізичного терору, переслідування з етнічних або релігійних мотивів, порушення свободи совісті, думки й вираження поглядів, порушення  свободи  преси, а також відсутність політичного плюралізму... міжнародне співтовариство не притягнуло виконавців цих злочинів до суду, як це було з жахливими злочинами націонал-соціалізму (нацизму)... Асамблея впевнена, що знання історії є однією з передумов запобігання подібним злочинам у майбутньому... Крім того, Асамблея закликає... — дати нову оцінку історії комунізму та своєму власному минулому, чітко відмежуватись від злочинів тоталітарних комуністичних режимів та однозначно їх засудити».

15 грудня 2022 року Європарламент у резолюції до 90-х роковин Голодомору засудив агресію Росії та закликав: «...все громадянське суспільство активно засуджувати та спростовувати всі спроби спотворення історичних фактів чи маніпулювання громадською думкою в Європі через фальшиві історичні наративи, які сфабриковані та поширюються для підтримки ідеології та виживання злочинних режимів... Рішуче засуджує всі форми тоталітаризму; шкодує, що злочини радянського тоталітарного режиму досі не оцінювалися з правової точки зору, їх винуватці не були притягнуті до відповідальності, а злочини ніколи не були чітко засуджені міжнародною спільнотою; закликає до всебічної історичної та правової оцінки радянського режиму».

За основу своїх досліджень я взяв статтю проф. Арсена Хоменка «Людність УСРР у перспективному обчисленні», надруковану наприкінці 1932 р. У роботі на основі аналізу руху населення з 1927 р. він зробив розрахунок кількості населення України на майбутню п’ятирічку.

Спираючись на базову кількість населення станом на 1 січня 1932 р. — 32,241 млн осіб — і застосовуючи відповідний коефіцієнт приросту, Хоменко спрогнозував, що на 1 січня 1937 року в УСРР мало бути наявними 35,617 млн осіб.

9 січня 1937 року відбувся Всесоюзний перепис населення, який установив в Україні лише 27,9 млн осіб, за вказівкою з кремля додали ще 300 тис. та показали 28,2 млн, тобто в Україні виявилось на 7,717 млн осіб менше, ніж за прогнозом. Ця цифра і є основою для реальної оцінки масштабів катастрофи.

Під час встановлення чисельності знищених українців необхідно враховувати такі фактори: комуністичний режим використав штучний голод 1932—­1933 рр.­ як зброю для фізичного винищення українців;  різке зростання кількості смертей від різноманітних хвороб під час геноциду; масові депортації українських родин у росію; масові репресії та розстріли українців.

Саме довільне маніпулювання цими факторами і породжує різнобій у числах щодо кількості винищених українців. У ході свого дослідження я дійшов висновку, що коли ми говоримо про геноцид українців як злочин всепланетного масштабу, не слід розрізняти перераховані фактори.

Кожний з них є наслідком злочинних дій тоталітарного режиму щодо українців. Тому число 7,717 млн українців слід дійсно вважати опорним числом для підрахунку масштабів Голодомору-геноциду. Саме це пропонує і доктор історичних наук, проф. Володимир Сергійчук.

Перепис як дишло

Результати перепису 1937 року не були визнані Сталіним за достовірні. Цей перепис показав масштаби злочинів його і його режиму. Більшість відповідальних працівників були репресовані та розстріляні, у ­­
т. ч. А. Хоменко.

У 1939 році був проведений повторний перепис населення, який хоча і встановив скорочення чисельності населення України, але воно було майже на 2 млн меншим. Якому з переписів слід вірити? На відміну від інших дослідників, я думаю, жодному.

Другий перепис був очевидною підтасовкою результатів на тлі репресій щодо попередньої команди переписувачів. Але чи були об’єктивні результати першого перепису? Цей перепис відбувався в період розкручування маховика репресій у всьому СРСР. Між пошуком правди і демонстрації своєї лояльності Сталіну керівники всіх рівнів обирали демонстрацію лояльності.

Чи були винятком керівники переписної кампанії? Мої дослідження доводять, що ні. Вони прекрасно розуміли, що приховують злочини масового знищення українців. Однак їхні зусилля виявились недостатніми, і їх було репресовано.

Комуністичний режим від початку базувався на тотальній брехні. Правдива інформація у ньому могла з’явитись лише у разі, якщо вона не зачіпала інтересів кремля. Чи знаємо ми сьогодні кількість загиблих у Другій світовій війні? Сталін називав цифру в 7 млн, М. Хрущов — 20 млн, наразі найчастіше кажуть про 27 млн, а деякі експерти вже називають цифру 41 млн.

А чисельність населення сучасної московії ми знаємо? Відомий московський історик, директор центру російських дослі­джень Інституту фундаментальних і прикладних досліджень «Що приготувати на вечерю?» – часте питання багатьох господинь московського гуманітарного університету Андрій Фурсов стверджує, що воно менше за 100 млн.

Отже, число 7,717 млн осіб має бути збільшене приблизно на таке ж число, на яке результати другого перепису відрізнялись від результатів першого перепису, тобто на 2 млн осіб.

Але ж під час та після Голодомору в Україну шаленими темпами завозили робітників із московії, а у вимерлі українські села завезли мільйони селян-московитів. Я особисто знаю одне таке велике село.

А хіба постійний наплив прибульців з московії не маскував винищення корінного етносу? Звідки з’явилось на українській землі 20% етнічних московитів? Більшість з цих прибульців з’явились саме в часи Голодомору-геноциду.

Саме тоді були закладені етнічні корені теперішніх подій на Донбасі, де лінія фронту відокремлює ту частину Донбасу, де етнічні московити становлять близько 50% місцевого населення, від тієї частини, де їх значно менше. Скільки додамо до попереднього числа жертв? Рахую: не менше 1,5 млн осіб. Матимемо вже 11 млн 217 тис. жертв.

У 1932—1933 рр. в Україні та на етнічних українських землях
комуністичний тоталітарний режим учинив геноцид українців
та знищив до 12,5 млн українців.
(facebook.com/HolodomorMuseum)

До та під час Голодомору-геноциду українські етнічні території суттєво зменшились. Території московитів суттєво зросли. Тепер від московитів часто можна почути, що Донбас ніколи не був Україною.

Насправді вони його «завоювали» у 1930-ті роки й одночасно заселили. Це одна з причин Голодомору — розширення життєвого простору одного етносу за рахунок іншого.

Свого часу Гітлер теж говорив про розширення життєвого простору німецької нації. У висліді його діяльності цей життєвий простір суттєво зменшився. Сталін жодного слова не сказав про розширення життєвого простору московитів. У висліді його діяльності цей життєвий простір суттєво зріс.

Зауважу, що одночасно з Україною геноцид відбувався й на території Казахстану. Там загинуло половина казахів. Щоправда, у них забирали худобу, яка не мала жодного експортного потенціалу. Чи вписується це у викладену вище концепцію? Цілком.

Україна заселялась по свіжих слідах злочину, — так, як тепер активно заселяється окупований Крим. Казахстан з об’єктивних причин чекав на таку ж участь 20 років. Освоєння цілинних земель — це і було відкладене у часі подальше розширення життєвого простору московитів.

І ще одне. Коли ми говоримо про Голодомор-геноцид, слід розуміти, що у радянському союзі він був спрямований винятково проти українців. Це стосується також українських етнічних територій Кубані, Дону, Ставропілля тощо.

Там, де українські села розташовувались упереміш із московськими, вимирали винятково українські. Щоб розділити такі села, розташовані поряд, часто використовувались війська. Отже, слід говорити про геноцид не на території сучасної України, а про Голодомор-геноцид українців на всій території радянського союзу. Тому необхідно додавати ще 1,3 млн втрат на цих землях.

У результаті своїх досліджень я отримав дані про знищення комуністичним режимом у 1932—1933 рр. приблизно 12,5 млн українців. Такі втрати відповідають втратам населення України у часи Другої світової війни — 14 млн осіб. Таким чином, українці пережили дві світові війни, а решта світу — лише одну. В обох війнах втрати українців були без­прецедентні для цивілізованого світу.

Голодомор був спровокований об’єктивною нестачею продуктів харчування чи цілеспрямованими діями режиму? Якби в українських родин забирали лише зерно, що мало певний експортний потенціал, то можна було говорити про економічні причини Голодомору.

Але під час численних обшуків в українців забирали всі наявні продукти харчування, інвентар, одяг, будь-які цінності. Їм не дозволяли тримати корів та іншу худобу. Родина матері моєї дружини вижила лише через те, що тримала корову, переховуючи її у землянці. З причини конспірації траву для неї косили ночами. Висновок: дії режиму були спрямовані саме на те, щоб максимально збільшити смертність серед українських родин.

Але ж Сталін не був московитом, тому виникає запитання: чому він переймався їхніми інтересами? Сталін був імператором дикої імперії. Умовою його власного виживання було опертя на провідний етнос імперії, який століттями доводив свою придатність до її безмежного розширення.

Сталін зумів стати душею московитів не лише у 1930-ті роки, а й значною мірою й дотепер. Українцеві дивно спостерігати за тим, що не тільки московська чернь, а й численна рафінована московська професура не соромиться відверто демонструвати свою відданість колишньому «імператорові».

Безмежна експансія, світова імперія, ідеальний імператор Сталін — ось коло ідей, з якими не може розпрощатись і ніколи добровільно не розпрощається пересічний московит, навіть московит із дипломом професора.

Людина, що мала за плечима лише три класи народної школи, які закінчила за шість років, і професор — що може бути в них спільного? Але насправді спільного у них багато, якщо цей професор — московит.

Колгоспів більше — людей менше

Ще раз повернімось до запитання, чи був геноцид українців викликаний економічними причинами, адже в країні відбувалась індустріалізація. Потрібні були гроші, багато грошей, для закупівлі обладнання, для проєктування заводів, для оплати західних фахівців тощо. Одночасно з індустріалізацією розгорталась і конфіскація землі в українських фермерів, яка називалась колективізацією, тобто створенням концтаборів.

Наступна діаграма дає уявлення про експорт зерна. 1929 рік — колгоспів мало, українці не голодують, але практично не продають зерно тоталітарному режиму, експорт зерна незначний, ціни доволі високі.

1930—1931 рр. — колгоспів уже доволі багато, колективізація ще не закінчена, українці ще не голодують, але вже відчуваються проблеми з продовольством. Зерно в колгоспах просто забирають, експорт зерна стрімко зростає, проте в Західній Європі і Північній Америці з кінця 1929 року розгортається потужна фінансова криза, ціни на зерно падають, відповідно і прибутки від його продажу.

1932—1934 рр. в українських фермерів конфісковано практично всю землю. Здавалося б, саме тепер виникли ідеальні умови для вилучення в них усього зерна і різкого збільшення експорту. Але услід за фінансовою кризою на Заході розгортається потужна економічна криза.

Фермери США часто знищують урожай, оскільки продавати його немає жодного сенсу. За свідченням відомого московського економіста, проф. Валентина Касатонова, світові ціни на зерно у своєму мінімумі впали приблизно у шість разів.

Продати зерно в економічно розвинуті країни стає практично неможливим. Саме з цієї причини експорт зерна у зазначені вище роки стрімко скоротився (див. діаграма експорту зерна).

Висновок: проведене дослі­дження спростовує численні версії московських істориків та п’ятої колони в Україні про падіння експорту через неврожай, саботаж українців тощо.

Отже, у найтрагічнішому для українців 1933 році за кордон було продано лише 1,6 млн тонн зерна. Важко з’ясувати реальну вартість тонни зерна в ті часи, але на сьогодні середня закупівельна ціна становить десь 200 доларів.

Отже, за 1,6 млн тонн можна отримати 320 млн доларів. Поділивши це число на шість, отримаємо 53 млн доларів. Але ж упали ціни й на промислову продукцію. Впали, але не в такій пропорції. Чи мала така сума валюти вирішальний вплив на перебіг індустріалізації? Абсолютно ні. Ви ніде не знайдете загальну вартість індустріалізації.

Проте найобережніші оцінки вартості побудованих і обладнаних заводів, електростанцій і об’єктів інфраструктури (приблизно 9 тисяч великих і середніх підприємств) обчислюється у трильйони доларів за теперішнім курсом.

Непорівнювані числа. Проте 1,6 млн тонн зерна — це приблизно 440 грамів зерна на кожний день для 10 млн голодуючих протягом року. За недоотримані від продажу зерна 53 млн доларів можна було врятувати життя всім, хто врешті помер від голоду. Стає очевидно, що метою продажу зерна був не вирішальний внесок в індустріалізацію країни, а геноцид голодом українців.

Хто ж зробив вирішальний внесок в індустріалізацію? Для цього було недостатньо жодного внутрішнього ресурсу і навіть їх усіх у сукупності — це думка видатного московського економіста, вже згадуваного вище проф. В. Касатонова.

Важливим джерелом отримання іноземної валюти могла стати ліквідація закордонних рахунків провідних більшовиків, так званої «ленінської гвардії». Так, після вбивства Л. Троцького на його закордонних рахунках виявилось близько 800 млн доларів за нинішнім курсом, а на рахунках розстріляного Г. Зинов’єва, одного з провідних більшовиків, — 400 млн доларів.

Багато більшовиків розстріляли, значна частина багатств розграбованої царської імперії, що опинились на їхніх закордонних рахунках, повернулась у скарбницю. Однак знищення цієї зграї «бандитів-борців за щастя людей праці» відбулось у 1937—1938 рр.

Їхні гроші вже не впливали на перебіг індустріалізації. Страхітлива потвора комунізму постала на кордонах Європи. На початок Другої світової війни кількість озброєння, яку вона створила, перевищувала сукупне озброєння решти країн світу. Це і було метою індустріалізації.

800 млн доларів на рахунку одного з провідних керівників СРСР і 53 млн доларів, недоотримання яких могло б врятувати від голодної смерті 10 млн людей. Могли б, якби метою дій влади було їхнє життя, а не їхня смерть. До речі, 1933 рік — це рік найнижчих світових цін на зерно.

Його необмежену кількість за символічною ціною можна було б купити за кордоном, якби в СРСР дійсно не вистачало зерна. Це був ще один спосіб врятувати життя мільйонів українців, якби метою дій влади було їхнє життя, а не їхня смерть.

Про справжнє джерело індустріалізації ми могли б дізнатись, проаналізувавши платіжний баланс радянського союзу в ті роки, але він і досі засекречений. Проте, оскільки йдеться про колосальні кошти, оскільки внутрішні джерела їх і близько не покривають, то залишається лише зовнішнє джерело їх надходження.

Дуже сумнівно, що цим джерелом могла б бути зруйнована Першою світовою війною Західна Європа. За моїми дослідженнями, одними з джерел індустріалізації стали: золотовалютні запаси російської імперії; надходження від пограбування Української держави та українського народу; надходження від пограбування інших народів російської імперії, а також потужні світові фінансові центри.

Висновки:

1. У 1932—1933 рр. в Україні та на етнічних українських землях комуністичний тоталітарний режим учинив геноцид українців та знищив 12,5 млн українців. Цей факт, зокрема, відображений у резолюції Сенату США від 4 жовтня 2018 року. На сьогодні 33 демократичні країни світу дотримуються такого визначення.

2. Мета геноциду — руйнування української нації і унеможливлення в майбутньому її національного відродження. Те, що наше нинішнє національне відродження сильно шкутильгає, — безпосередній наслідок масового винищення українців під час геноциду 1932—1933 рр.

3. Визначена чисельність жертв судовими експертизами 10,5 млн українців не є остаточною. Дослідження повинні продовжуватися. Завдання науковців, слідчих, криміналістів та судових експертів — донести до суспільства історичну правду, незважаючи на московитів та їхніх прихильників в українській політиці та науці.

4. Голодомор-геноцид не був викликаний економічними причинами, оскільки внесок експорту зерна в загальну вартість індустріалізації був незначним.

5. Нинішня боротьба за Крим — це, з боку московії, боротьба за спадок Золотої орди. До 1700 року московські царі, в т. ч. Петро І, платили данину спадкоємцеві Золотої орди — Кримському ханству. Лише після захоплення Криму землі Золотої орди стали частиною московії. Крим без корінного населення — такою завжди була політика московитів.

6. Нинішня війна з московією — це також і війна за спадок України-Руси. Без України — справжньої і єдиної спадкоємиці Давньої Руси — навіть сучасна назва колишньої московії виглядає штучною. Україна без українців — такою є справжня політика всіх московських царів, у т. ч. й путіна.

7. Визнання Голодомору геноцидом має правові наслідки для держави, від імені якої був здійснений геноцид. Юридичною спадкоємицею радянського союзу нині є російська федерація. Ось вона і має сплатити компенсацію Україні за всіх знищених українців. Має йтися про трильйони доларів. Тому не варто економити на дослідженнях Голодомору-геноциду. Завдання Української держави — установити поіменно всіх знищених, і не лише в Україні, а також розкрити всі таємниці індустріалізації.

8. Війна українців з московитами триває вже 800 років. Вона триватиме й надалі. Геноцид 1932—1933 рр. був лише одним епізодом цієї війни, де українці катастрофічно програли. ХХІ ст. має стати 100-річчям наших перемог.

9. Історія України-Руси — так назвав свою 10-томну працю видатний український історик і перший президент Української Народної Республіки Михайло Грушевський. Це найкраща назва нашої країни. Ми не маємо дати ворогові шансу ні на нашу землю, ні на нашу назву.

Валерій ШВЕЦЬ, доктор фізико-математичних наук, професор, академік Академії наук вищої школи України