Політична розтяжка влади Зеленського. Про що свідчить вимога ПАРЄ виборів у жовтні?

Парламентська Асамблея Ради Європи вимагає проведення виборів Верховної Ради України восени цього року, як і мало бути за виборчим законом.

Причому вимога ця лунає, незважаючи на ситуацію в Україні.

Реакція президента Володимира Зеленського не показала його особистого ставлення до цієї ідеї: він її ані заперечує, ані підтримує.

Щоправда, у перших коментарях після оприлюднення вимоги ПАРЄ —  посиланні на Закон України «Про правовий режим воєнного стану», який визначає, що під час дії режиму ви­бори і президента, і депутатів парламенту, і органів місцевої влади забороняються, —  відчувалася певна розгубленість президента. Можливо, чуйка Володимира Зеленського підказала йому, що в Європи уривається терпець.  

Важливу роль в усьому, що відбувається, й у тому, чи проводитимуть або не проводитимуть вибори у жовтні, відіграє ще одне суттєве питання: чи сподівається президент і його оточення на новий термін, чи ні?

Русло президента затиснутими ЗМІ

Так, у нас чимало аргументів і законних підстав не проводити чергові парламентські вибори. Це розуміють і в Раді Європи.  

Однак певна частина парламентаріїв ПАРЄ, ймовірно, робить ставку на оновлення законодавчої влади в Україні, котра зуміє нарешті тримати президента в правовому руслі. Тому й намагається проштовхнути виборчий сценарій, незважаючи на те, що частина території України окупована.

Америка і Європа вочевидь втомились від «шапіто» української влади, від жонглювання фактами, перелицювання правди, авторитаризму, від «ворогам —  закон, друзям —  усе»...

Особливо коли іноземним делегаціям Зеленський і оточення кажуть одне, а потім, «забувши» все, що говорили партнерам, роблять по-своєму.

У колективного Заходу достатньо скепсису як до Зеленського, так і до парламенту. Щодо останнього, очевидні і суперечливість, і несамостійність — ВР ручна й керується Банковою.

Чого лише варта історія із забороною на поїздку на засідання ПАРЄ народному депутату від фракції «Європейська Солідарність» Олексію Гончаренку. Яскравішої ілюстрації й не придумаєш. І там цей інцидент із Гончаренком обговорювали, обурювались.

Зеленський, очевидно, відчув, що в парламентах провідних країн накипіло. І, ймовірно, тому здійснив блискавичний тур по Європі напередодні саміту «Великої сімки». Насправді це турне безрезультатне для чинної влади України. Навіть більше, у другій частині туру Зеленському дісталось на горіхи від партнерів.

Президент України отримав потужний сигнал, що його влада загралася. Чималою мірою і з тотальним тиском на свободу слова. Закордонні партнери вже рік вимагають виправити ситуацію зі ЗМІ, дати можливість відмінній від провладної точці зору бути оприлюдненою.

Бо без критичної точки зору влада деградує. Це — аксіома.  Країни G7 неодноразово звертались до Зеленського, аби той не скочувався до гірших прикладів правителів і не душив опозиційні медіа. Але він не чує цих закликів.

Ножиці Зе-команди

Отже, вимога ПАРЄ провести вибори за будь-яких обставин ставить владу в дуже незручну позицію. Тому що, дійсно, треба буде розблокувати частоти опозиційних телеканалів, аби створити рівні умови, а в цьому найнеприємніше для влади те, що доведеться очікувати на критику себе.

Адже для проведення виборів, які у світі визнали б демократичними, необхідні й свобода слова, і прозорість фінансування партій, і рівні конкурентні умови для всіх учасників перегонів.

Чи може влада забезпечити це зараз? Навряд чи. Тому вона точно далека від думки про вибори цієї осені.

Окрім усього зазначеного, також причиною вимоги виборів у жовтні є розуміння міжнародних партнерів того, якими кривими стежками розходяться бюджетні кошти. Понад половина з них — це гроші донорів.

І в цих злиденних обставинах, скажімо, міністр закордонних справ Дмитро Кулеба летить найнятим чартером за кордон. У той час, як на саміт G7 президенти Словаччини, Словенії і Чехії полетіли разом звичайним літаком, просто придбавши квитки. Без понтів і чартерів.

Зеленський не дає чіткого пояснення, чи зацікавлений він особисто у виборах, чи ні. Його відповідь базується на нормах законів і Конституції. Остання регламентує, що вибори проводяться через 90 днів після закінчення воєнного стану.

Кінець нинішнього етапу воєнного стану має бути у середині серпня. Вибори, за графіком, —  у жовтні, тобто необхідних трьох місяців немає. І як страховка, що виборів у жовтні не буде, прозвучав новий прогноз початку завершення війни, її збройної стадії, від секретаря РНБО Олексія Данілова: кінець поточного року. Раніше він віщував це на кінець літа — початок осені.

Банкова опирається —  Європа тисне

Зеленський не пов’язує термін ви­борів із терміном перемоги у війні. Бо він переважно пасажир, аніж генератор у сценарії війни. Хоча придворна пропаганда і наділяє його якостями організатора всіх перемог, але це не так. Насправді завдання Зеленського — комунікація з населенням. Це він, у принципі, нормально відпрацьовує своїми щоденними вечірніми відеозверненнями.

До речі, єдиний марафон, що був покликаний виробити єдину провладну інформаційну політику, провалив цю ідею. Єдині новини дивляться всього 11% глядацької аудиторії, тобто не охоплюють аудиторію взагалі. За достатньо великих затрат і фінансових, і людського ресурсу — це крах.

Насправді нам за будь-яких обставин, заради стійкості системи необхідно було б провести парламентські вибо­ри. Але в Банкової немає потенціалу зібрати знову прозеленську парламентську коаліцію. Власне, через що вони всіляко й опираються, а в Європі, розуміючи, що це хворе місце Банкової, тиснуть.

Бо Європа втомилася від шахрайства української влади. Не можна з партнерами будувати стосунки на брехні. Це європейців ображає, але вони терплять, тому що Україна веде дуже криваву боротьбу.

Водночас педалювання виборів — це доволі жорсткий і однозначний натяк на те, що Європа не хоче терпіти витребеньки чинної влади. Поміж рядків порушеного питання про зміну парламенту звучить і натяк на потребу повернення парламентсько-президентської республіки. Загалом, ставиться серйозне завдання повернути державу до конституційних норм.

І тепер Зеленський з Єрмаком викручуватимуться ще й у цьому. Однак непрофесійність і на міжнародному рівні не дає ні сил, ні аргументів Банковій для протистояння вимогам ПАРЄ.

Звісно, якби Єрмак і Зеленський чітко розуміли, якою може бути парламентська коаліція, їм було би простіше. Вони могли б піти на вибори якомога раніше. І на репутації Зеленського та на залишку його персонального електорату спробувати протягнути якусь коаліцію. Але очевидно, що вони все зважують, усе бачать і підозрюють, що в них нічого не склеїться.

Важливо ще й те, що немає абсолютно чіткої постановки питання, що, мовляв, спочатку ми перемагаємо у війні, а потім уже говоримо про вибори.

І хоча в бюджеті-2023 грошей на вибори не закладали, це можна виправити: змінити бюджет і закласти ці гроші, витягнувши з якогось резервного фонду. Єдине, що є проблеми в Міноборони —  недовиконання бюджету близько 30 відсотків.

Неоднозначна ПАРЄ

Є в історії приклади, коли країни проводили вибори під час війни. Це США та Великобританія. Ізраїль примудряється проводити вибори поміж воєнних конфліктів. Тому ПАРЄ має підґрунтя, вимагаючи зміни складу українського парламенту. Щоправда, ні Америка, ні Британія в той час, коли проводили вибори —  це період Другої світової війни, —  не мали окупованих територій.

Є ще чимало нюансів щодо чинних виборчих норм. Скажімо, в 2021 році набув чинності кодекс, що був покликаний підім’яти під владу мажоритарників-олігархів, тобто ту групу, котра наразі обслуговує «Слугу народу».

Вони пішли на компроміс із Зеленським за умови, що буде повернуто змішану систему. І тепер за змішаною системою, зважаючи на окупацію наших територій, на думку політолога Володимира Цибулька, ми недобрали би близько 60 депутатів.

Є у влади велика спокуса провести парламентські й президентські вибори в один день — у травні 2024 року. Однак Закон забороняє проводити одночасно вибори народних депутатів і президента. Отже, якщо парламентські вибори не відбудуться у жовтні, їх можна перенести, наприклад, на лютий наступного року й навесні провести президентські.

У президента Зеленського є зацікавленість, аби розрив між виборами до ВР та президентськими був якомога коротший. Він сподівається на інерцію парламентських виборів, оскільки тема вибору обох правлячих суб’єктів держави звучатиме одночасно.

І в цьому пропагандистському суголоссі можна буде нашкреби на нову коаліцію під Зеленського. І це може дати йому впевнений старт на вибори президента. У разі відсутності такої коаліції або наявності антизеленської більшості у ВР він зможе просто вмити руки, подякувати виборцям, нагадавши, що він виконав свою обіцянку — прийти на один термін.  

Власне, така логіка зберегла б йому і кошти, й нерви, і репутацію на майбутнє. Бо, ймовірно, хапання за крісло може обійтися і країні, і йому особисто ще більшими репутаційними втратами.

Тепер іще одне питання щодо ПАРЄ: чи є організація достатньо авторитетною, щоб влада України мала зважати на її думку і вимогу? Ймовірно, так, за умови, що наразі Асамблея озвучує думку і невдоволення українською владою наших партнерів впливового Заходу.

Щоправда, бентежить те, що 25 травня ПАРЄ повернула росії право голосу. Росія може скористатись цим правом, аби створити виборчий хаос в Україні і підсилити його ракетами.
Проте вимога виборів в Україні вже цієї осені змушує владу нервувати.

Адже вибори — це все-таки можливість усунути корупційного спрута, котрий підриває наші переможні шанси. Тим більше якщо зважити, що до ВР можуть пройти чимало військових із бойовим досвідом і справжнім українським світоглядом.

Тоді це наблизить нашу перемогу, бо нинішній парламент — це просто генератор випадкових ідей певними групами й окремими представниками на утриманні олігархів. Тобто про інтереси держави тут не йдеться. А нам потрібен новий парламент, котрий забезпечить відродження України.