Літопис наших стратегій. Історики фіксують події великої війни та проводять музеєфікацію артефактів

Повномасштабна російсько-українська війна триває вже чотирнадцятий місяць, і в цей час важких випробувань для української нації мало хто замислюється, що є дослідники, які старанно фіксують кожен день, кожен місяць цієї боротьби для майбутніх поколінь.

Адже наші нащадки мають знати, ціною яких неймовірних зусиль їхні пращури йшли до омріяної Перемоги, як перемагали російських окупантів на полі бою не лише на землі, а й у повітрі та на морі.

Хто ж пише хроніку війни з рашистами, хто фіксує дати, події та статистику в умовному Літописі великої війни? На ці питання нещодавно відповіли цивільні та військові історики — гості Мілітарі Медіа центру.

Первісний історіографічний масив

Виявляється, неабияку роль у цьому процесі відіграє створений улітку 2022 року Центр досліджень воєнної історії Збройних сил України.

Старший офіцер центру Андрій Коваль розповідає, що саме його колеги ведуть Журнал воєнних дій, фіксуючи події цієї війни щодня. Тут нині працюють як військові історики, так і вчені з числа мобілізованих.

Також фахівці центру займаються систематизацією воєнно-історичної роботи в ЗСУ. За словами пана Коваля, ворог активно використовує фальсифікацію історії в пропаганді, поширює неправдиві наративи, дискредитує Україну, її армію.

І все це заради виправдання агресії, яка вилилась у широкомасштабну війну. Тож просвітницької роботи в наших дослідників у військовій формі вистачає.

Історики центру фіксують також тактику застосування різних родів військ Генштабом ЗСУ, історію розвитку оперативного мистецтва та історію стратегій, досліджують усі складові Сил безпеки та оборони України.

У центрі є відділи, які зосереджуються на вивченні тенденцій воєнної економіки, воєнної політики як внутрішньої, так і міжнародної.

Як результат, щомісяця Центр досліджень воєнної історії ЗСУ видає відповідні воєнно-історичні описи, а також науково-популярні нариси про оборонні та наступальні операції українського війська.

І ці нариси готують за участі командування угруповань, які проводили ці операції.

«Наша мета — фіксація подій війни, а це, у свою чергу, слугує накопиченню первісного історіографічного масиву, який буде корисним наступним дослідникам — цивільним історикам. Звісно, не все ми можемо оприлюднювати, й навіть після Перемоги певний масив документів матиме секретний гриф кілька років. Наші напрацювання узгоджені з Головнокомандувачем ЗСУ, я впевнений, що цей первісний масив буде ще довго дослі­джуватися», — наголошує Андрій Коваль.

Сюрпризи з потопленої «москви» та інше залізо «другої армії світу»

Окремою темою сучасного етапу історії російсько-української війни є музеєфікація артефактів із поля бою. Директор Національного військово-історичного музею Андрій Ільєнко каже, що фахівці постійно формують нові експозиції, зокрема, й з трофейної техніки ворога.

Ось і днями, до річниці знищення флагмана російського флоту крейсера «москва» (13 квітня), музей презентує експонати з цього «русского воєнного корабля», який пішов за відомим напрямком.

«Зараз у колекції музею є рятувальний круг і сигнальний буй із цього судна, але 13 квітня ми плануємо відкрити окрему виставку й представити нові експонати», — сказав пан Ільєнко.

І додав, що нехай для відвідувачів стане сюрпризом, як саме буде оновлено виставку про знищений флагман чорноморського флоту рф, який був найбільшим військовим кораблем, потопленим у результаті бою з часів Другої світової війни.

Не дивно, що знищена техніка окупантів стала ще одним символом російсько-української війни та наявним доказом слабкості «другої армії світу».

Пан Ільєнко акцентує, що російську знищену техніку побачили Польща, Чехія, Німеччина, країни Балтії, а також Нідерланди. В Україні такі виставки є фактично в кожній філії національного військово-історичного музею.

Одна з найвідоміших експозицій, яка відкрилася 21 травня 2022 року, розташована в столиці на Михайлівській площі. Побачити ворожий «військовий парад» також можна в Первомайську (Миколаївська область) та в Полтаві.

«Початок цієї виставки також покладено в Крутах (Чернігівська область, де розташований меморіальний комплекс пам’яті «Героїв Крут». — Ред.). Хочу звернути увагу, це було цікаво — ми поки що виставили три одиниці техніки в Крутах. І народ почав їхати, щоб оглядати цю техніку, і потім вони, відповідно, заходили в меморіальний комплекс», — додав директор музею.

Ільєнко зазначає, що найрозповсюдженішими одиницями російської техніки в українській колекції стали танки та броньовані автомобілі: «Наприклад, у музеї ракетних військ востаннє ми поставили броньований санітарний автомобіль «Лінза», це дуже рідкісна модель у нашій колекції. Також фактично на виставках ми визначаємо важку техніку — це танк, із легкої — це броньований автомобіль «Тигр». Та, відповідно, визначаємо БТР-82А (глибока російська модернізація бронетранспортера БТР-80. — Ред.), БМД (бойова машина десанту. — Ред.) та БМП (бойова машина піхоти. — Ред.)».

Директор музею додає: «На жаль, у нашій колекції наразі немає, але я думаю, що з’явиться БМП-3 (бойова броньована гусенична машина. — Ред.). У нас є кілька веж від цього комплексу. Але в Гостомелі Сили оборони знищували ці машини або «Джавелінами» або NLAW як танки, оскільки БМП-3 вважають потужною зброєю. А враховуючи те, що там легкосплавна броня, — техніка дуже швидко згорає. І башта в цьому випадку відділяється».

Питання нацбезпеки — шкільна історична освіта

Докторка історичних наук з Інституту історії НАНУ Людмила Гриневич переконана, що шкільна історична освіта є базовим елементом національної безпеки. На її думку, в цьому випадку йдеться не так про набуття знань, як про формування світогляду. Тому викладання історії в школі — ще один фронт боротьби з московією.

«Перед війною роками ворог потужно атакував систему шкільної історичної освіти, використовуючи технології перевернутої реальності, тобто з точністю до навпаки подаючи історичну правду», — нагадала пані Гриневич.
Саме вона очолила робочу групу при Міністерстві науки та освіти з опрацювання концептуальних засад шкільної історичної освіти. За її словами, група напрацювала величезний масив рекомендацій, що передбачає концептуальний перегляд підходів до викладання історії з відходом від радянського дискурсу.

«Зміни буде внесено в усі програми історії, і не тільки історії України, а й всесвітньої­, концептуальних змін зазнає, власне, підхід до викладання цього предмета в середній школі, — сказала вчена. — Ми одразу наголосили, що не допустимо політизації історії та орієнтуємося на виховання критичного мислення дітей, формування свідомого громадянина, що має чітке розуміння цінності власної держави, права людини, розбудови саме демократичної дер­жави».

І додала, що робоча група напрацювала, зокрема, рекомендації щодо подачі подій великої війни в шкільних підручниках: «Окремий, досить потужний розділ присвячено проблематиці російсько-української війни. Йдеться не тільки про виклад військових подій, а й про характер цієї війни: спроби реімперіалізації з боку росії, війну за незалежність — з боку України. Наші діти повинні чітко розуміти характер цієї війни, що відбувається».

Докторка історичних наук каже, що складова рекомендованих програм — це проблематика геноциду, адже очевидною є атака на українську ідентичність, свідоме винищення носіїв цієї ідентичності, а також викрадання та вивезення українських дітей, використання їжі як зброї.

За словами пані Гриневич, при роботі над програмою робоча група дійшла висновку, що треба провести «концептуальне переформатування трактувань» цілих історичних періодів. Тому зміна шкільної програми відбулася в усіх періодах історії України.

«Наприклад, до сьогодні трактування срср у наших підручниках та навіть академічних працях обмежувалося апеляцією до комуністичного дискурсу. Тоді як у світі срср давно трактується як держава імперського типу», — зазначила дослідниця.