Чи смерть — покарання? У Роттердамі фільм Філіпа Сотниченка «Ля Палісіада» отримав престижний приз FIPRESCІ

Світова прем’єра повнометражного фільму-дебюту «Ля Палісіада» режисера Філіпа Сотниченка відбулася на 52-му Роттердамському міжнародному кінофестивалі (IFFR), який проходив від 25 січня до 4 лютого 2023 року в Нідерландах.

Фільм брав участь у головному конкурсі Tiger competition, запровадженому 1995 року для інноваційних фільмів з особливим авторським поглядом. Цей конкурс відкрив чимало нових світових імен.

Фільм автора-режисера Філіпа Сотниченка — це непроста історія про минулі події в 1990-х роках і про їхнє сучасне відлуння.

Початком написання сценарію для молодого митця стала інформація про те, що 1996 року в незалежній Україні відбулося останнє покарання смертною карою.

Але помилкою буде говорити, що у фільмі йдеться про конкретну документальну подію. Зовсім ні. Тому що у своєму кінотворі режисер дослі­джує витоки самого явища смертної кари як такої.

Чи має право одна людина позбавити життя іншу людину? Тим більше, якщо для цього використовуються юридично-процесуальні інструменти?

Історія покарання смертною карою злочинця знята у фільмі з достовірною точністю. До речі, це індивідуальний творчий почерк режисера, яким він зняв уже декілька короткометражних фільмів раніше.

Творча команда «Ля Палісіади» вправно відтворила на екрані середовище і побут 1990-х років. Виконавці живуть і дихають на екрані майже на межі документального кіно.

Філіп Сотниченко зміг поєднати і професійних виконавців, і просто яскраві типажі. Ми маємо справу з довершеним мистецьким твором, у якому заявлена глибока філософська тема і роздуми про невідворотність покарання за свої вчинки.

Адже слідство, яке в 1990-ті роки проводили слідчий Ілгар та судовий психіатр Олександр (яких, між іншим, поєднує дружба з молодих років), було завершено далеко не бездоганно.

Слідчий поспішав розкрити убивство, а лікар бачив ці недоліки, проте не наполіг на об’єктивності слідства — і промовчав.

Вирок винесено. І в той час, коли обоє друзів розважаються на ювілейному вечорі свого начальника в ресторані, у в’язниці відбувається покарання. Розстріл знято, як рутинну справу. Кров після пострілу просто зливається у каналізаційний отвір. А за цим — і життя.

«За п’ять хвилин до смерті він був іще живий» — цю фразу як приклад мовного абсурду (це термін «ля палісіада») часто повторює режисер Філіп Сотниченко.

За п’ять хвилин до смерті герой був іще живий. А за пів року до того, якби слідство пройшло бездоганно? А за рік до того, якби смертна кара була відмінена?

Проте фабула фільму на цьому не завершена. У друзів Ілгара та Олександра в 1990-х роках були маленькі діти. Дочка і син.

Сюжет фільму починається з їхнього дорослого життя, а потім повертається в їхнє дитинство. Не будемо переказувати фінал, але якби їхні батьки за 25 років до того були інші, то й доля дітей склалася б інакше.

З Роттердама привезено престижний приз FIPRESCІ. Фестивальна доля фільму «Ля Палісіада» обіцяє бути успішною.

Фільм знято за підтримки Держкіно України, УКФ та Гетеборзького Кінофонду (Швеція).

Галина КРИВОРЧУК, продюсерка