Психопроблематика самоіронії. Творчість Володимира Даниленка
Восени 2001-го часопис «Книжник-review» вийшов з обкладинкою книжки Володимира Даниленка «Місто Тіровиван» на першій сторінці. >>
У виставі «Чорний дрізд» Анастасія Король та Сергій Петько.
П’єсу «Чорний дрізд» сучасного шотландського драматурга Девіда Гарровера вперше було представлено Британською радою в Україні на конкурсі для молодих українських режисерів Taking the Stage.
Тоді, ще до повномасштабної російсько-української війни, відбулися цікаві сценічні читання, а потім з’явилася можливість повноцінної постановки на професійній сцені.
У Київському театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра до цього твору звернулася Яна Безсмертна — вистава «Чорний дрізд» стала її режисерським дебютом.
Це історія про зустріч чоловіка та жінки, яких надто сильно пов’язують почуття, пристрасть, травма та провина.
У глядачів є нагода порозмірковувати про взаємини дорослого чоловіка і неповнолітньої дівчинки, також й інтимні, що призводять до в’язниці. Однак усе було би просто і нецікаво, якби тільки чоловік опинився у суді.
Свого часу цей текст Девіда Гарровера отримав чимало схвальних відгуків та нагород, серед яких Театральна премія Шотландії та премія Лоуренса Олів’є за найкращу нову п’єсу. Напевно, тому що дуже інтригуюче, психологічно розкриває тему меж між коханням і злочином, коли йдеться про неповнолітніх.
У виставі лівобережців глядачі сидять по обидві сторони камерної сцени, дія відбувається посередині — на «п’ятачку» — і представляє підсобку якоїсь установи, де постійно включений телевізор без звуку, дві металеві шафи, величезні лавки, вішак для одягу та гори розкиданого сміття.
Він — імпозантний 55-річний чоловік (Сергій Кияшко, Сергій Петько). Вона — худенька симпатична 27-річна дівчина у величезному плащі (Анастасія Пустовіт, Анастасія Король).
Такою представили зустріч сучасних героїв Набокова, Гумберта і Лоліти, через 15 років шотландський драматург Девід Гарровер і постановниця «Чорного дрозда» Яна Безсмертна.
У цій історії спокусника дванадцятирічної дівчинки Уни звуть Реєм. Як вони жили до зустрічі? Він хоче Уну прогнати не лише з очей, а й із пам’яті геть, бо так багато йому довелося зазнати через неї болю: в’язниця, звинувачення в педофілії, нездоровий ажіотаж навколо, занапащена кар’єра...
Вона — зі своєю травмою душі та життя. Багато років розшукуватиме його, адже він змінив ім’я та прізвище, а коли знайде, то вимагатиме роз’яснень...
Життя виявилося зламаним в обох, ніхто не виграв через свої страждання.

Рей — Сергій Кияшко, Уна — Анастасія Пустовіт.
Фото Артема ГАЛКІНА надані театром.
Вони згадують про те, як воно все трапилося між ними. Рей переконливо доводить, що він не маніяк, не педофіл, що просто вона була самотньою дівчинкою, до якої він підійшов, щоб її розвеселити.
Уна — така тендітна, гарна, пристрасно закохалася у сусіда, її дитяча уява жадала казкового закоханого принца поруч із собою, і вона почала провокувати, спокушати, дражнити.
Далі була їхня поїздка на поромі в готель, близькість... Мабуть, любов — найкраще, пік їхнього життя... Щоправда, потім дивина із тим, що не змогли одне одного знайти.
На сцені багато сміття, відкинуті оболонки пляшок і пакетів... як втілення засміченої штампами свідомості, крізь гори якої двоє — чоловік та жінка, розділені різницею у віці, — намагаються знайти щось справжнє...
Утім хепі-енду цієї історії немає: за дверима чутно голос дружини Рея, потім в отворі світла з’явиться силует її доньки від першого шлюбу, дівчинки років 12... Усе йде по колу? Глядачеві дається можливість самому вирішити, вірити чи не вірити Рею.

Анастасія Пустовіт у ролі Уни.
Фото Анастасії МАНТАЧ.
«Чорного дрозда» можна віднести до сучасних гуманістичних спектаклів, які намагаються розкрити пружини та механізми «темних алей» людської душі.
Постановку в жанрі «постскриптум» здійснили: режисерка — Яна Безсмертна, художниця — Марія Хомякова, пластичне рішення — Євгенія Краніна, переклад з англійської — Богдан Токарський, світло — Валерій Спека і Сергій Шалабанов, звук — Станіслав Ломаковський і Людмила Гибало, костюми — Людмила Савицька, Тетяна Старченко, реквізит — Анастасія Боровська, керівник художньо-постановочної частини — Олег Пустовіт.
Тетяна ПОЛІЩУК
Восени 2001-го часопис «Книжник-review» вийшов з обкладинкою книжки Володимира Даниленка «Місто Тіровиван» на першій сторінці. >>
На стіні будинку біля перехрестя Південного бульвару та вулиці Хотинської в Івано-Франківську з’явився незвичайний мурал – на ньому зображений Ісус Христос в сучасному одязі і на велосипеді. >>
Український, європейський і навіть світовий інформаційно-гуманітарний простір наповнюють новітніми наративами, у яких різними формами і методами нав’язують маніпулятивну концепцію щодо сутності повномасштабної російської війни проти України. >>
Коли стіни рідного дому стають лінією фронту, пам’ять згортається до розмірів валізи, але не втрачає своєї величі. >>
Напередодні свята традиційну, в сороковий раз, виставку народного мистецтва «Великодня писанка» організували у Рівненській обласній бібліотеці. >>
Минулого сезону ми познайомилися з новим англійським письменником — Ентоні Горовіцем: видавництво «Фоліо» випустило дві його книжки і ще одну — «Видавництво Старого Лева». >>