Італійські реконструкції: рецензія на «Культурний поліморфізм українського світу» Джованни Броджі

Дослідження Джованни Броджі «Культурний поліморфізм українського світу» (К.: Дух і Літера, 2022) актуалізує культурну й соціополітичну спадщину України ранньомодерного часу, тобто періоду XVII–XVIII ст.

У роботі запропоновано важливі теоретичні концепти («Україна як частина багатошарової культурної системи»; «проблеми мовного плюралізму й літературного канону»; «інтерконтекстуальність культурної системи», «проблема тяглости української культури» тощо), які структурують поле україністики загалом і визначають методологічно важливі наукові перспективи.

Історик Сергій Плохій у вступному слові справедливо зауважує, що «міждисциплінарною та інтернаціональною є царина україністики, яку розбудовують Джованна Броджі та її учні і колеги».

Дослідження побудоване на архівних матеріалах та огляді класичних праць з історії української культури періоду давнини (В. Перетца, М. Возняка та ін.) й ранньомодерного часу (Н. Яковенко, Д. Наливайка та ін.).

Видання постає результатом систематизації значного за обсягом і тематичним ландшафтом корпусу праць Дж. Броджі, які виходили в різний час у фахових зарубіжних виданнях.

Тепер в одному томі українською мовою в перекладі Оксани Прокопович подано можливість системно й структуровано представити етапи формування української ідентичности у зв’язках зі Сходом і Заходом у найширшому сенсі цього слова.

З огляду на це, студія Дж. Броджі має значний потенціал для осмислення України як окремої цивілізації (зауважу, що поняття «український світ», яке може бути полем для подальшої фахової дискусії, винесено в назву роботи, а отже, є центральною «реперною точкою», своєрідною інновацією в полі славістики й «цивілізаційних студій» загалом).

Аналізуючи кореляції поняття «український світ» із «цивілізаційними» категоріями, в жодному разі не маємо на увазі ідеологічних конотацій, які часом можуть виникати в результаті надмірної генералізації та недостатнього нюансування культурного контексту окремого періоду чи території.

У дослідженні Дж. Броджі розкрито значний потенціал української культури, а також репрезентовано проблемні місця в «комунікації» між різними етнічними спільнотами, релігійними практиками та впливами, що, безперечно, по­значилися на українській ідентичності.

Поліморфізм у такому разі розглядається як, по суті, цивілізаційна категорія й іманентна риса ранньомодерної української реальности, як чинник формування особливої вітальности (А. Берґсон), властивої українській культурі та її соціокультурним і релігійним практикам аналізованого в роботі періоду. Досі ідея поліморфізму як чинника культурних та історичних конфігурацій не була настільки зримо окреслена в науковому дискурсі україністики.

Дж. Броджі показує різну взаємодію конфігурацій у соціальному, релігійному, культурному вимірах. Така інтердисциплінарність зумовлена самим часом, у якому література й релігія були тісно переплетені. Дослідниця звертає увагу на «невід’ємні українські риси проповідей Димитрія Туптала».

Водночас, зауважує авторка, «потрібно пам’ятати, що чимало зі згаданих тут творів (приміром твори Іларіона і Григорія Цамблака) становлять частину традиції, яка виходить за межі земель, що нині вважаються територією України і Білорусі.

Вони також належать до ширшого культурного комплексу слов’янсько-православної літератури (від Русі до Болгарії, Сербії та Румунії) і тісно пов’язані з візантійсько-слов’янською традицією, укоріненою в патристичній літературі».

Безперечно, було б важливо долучити до розмови про спадщину Григорія Цамблака корпус праць Ю. В. Пелешенка, які в роботі Дж. Броджі не відрефлектовані. Проте зазначений вище ракурс проблеми актуальний, зокрема в контексті демаркації впливів в історії української культури.

Отже, аналізована в роботі культурно-історична доба засвідчує вітальність українського світу й дає підстави говорити про Україну як важливий суб’єкт геополітичних процесів як для Заходу, так і для Сходу.

Якщо довгий час Україна вважалася буферною зоною-переходом між Заходом і Сходом, то робота Дж. Броджі зримо оприявнює інтенсивність процесів, які були залучені до внутрішнього життя, а отже, доцільно говорити не лише про зовнішні впливи, а й про наявність субстрату, готового сприйняти нові тенденції.

Відтак Дж. Броджі розкриває суб’єктність України, у соціально-культурному просторі якої відбувалися поліморфічні нашарування, конфліктні, але також і живильні в соціополітичному сенсі.

Саме такий поліморфізм дає можливість витворити надзвичайно оригінальну суб’єктність та ідентичність, яка протистоїть різним історико-ідеологічним загрозам, зумовленим перебуванням усередині імперій; стати чинником консолідації свого та тлі іншого, зокрема й чужого.

Дж. Броджі не вдається в простір певних дражливих для української науки питань (автентичність «Слова о полку...»), водночас дослідниця наголошує на негативних тенденціях національних мітологій, які мали місце, зокрема, й на українських теренах і загалом на європейському культурному полі, на чому наголошував у працях академік Д. Наливайко.

Для Дж. Броджі мітологічні національні наративи постають формою продукування деформованих (ідеологічно наснажених) уявлень і змінених сенсів, які можуть бути використані як інструмент творення «альтернативної історії», де ідеологія заміщує історичну автентичність.

Варто погодитися з дослідницею, що мітологізація історії може мати вкрай негативні наслідки, які ми вже бачили на прикладі нацистських наративів або їхнього інваріанта у вигляді сьогочасного рашизму.

У розділі Judaica Ucrainica Дж. Броджі звертається до значного історичного корпусу, в якому особливе місце посідає зображення єврейського компонента.

Для українських спільнот євреї вважалися більш небезпечними й загрозливими, ніж, скажімо, «сарацини», представники мусульманського світу. Досліджений «єврейський компонент» увиразнює реконструкцію політичних чвар в українській історії ранньомодерного часу.

Наразі складно дати остаточну відповідь на питання про те, наскільки методологічно коректним визначити категорію «поліморфізму» як особливий маркер українського світу.

Студія «Культурний поліморфізм українського світу» пропонує цілий комплекс запитань, які потребують подальшої дискусії та фахового обговорення в наукових колах.

Але рецензована робота, безсумнівно, є значним внеском до царини україністики і засвідчує, без перебільшення, фундаментальну багаторічну працю Дж. Броджі у вимірах реконструкції українського світу ранньомодерної доби.