Уже не разом, але... Чому Переяслав ніяк не прибере з головної площі «брата» у спідниці

Чи то справді в цьому є якийсь символізм, чи так зірки зійшлися, але за лічені години до російського вторгнення в Переяславі на Київщині відбулись громадські слухання, на яких проголосували за знесення пам’ятника на честь відзначення 300-річчя возз’єднання України з Росією.
    

Розташований за 85 км від столиці Переяслав — це місто-музей, справжня скарбниця культурної та історичної спадщини просто неба, де зосереджена така величезна кількість музеїв і пам’ятників, що вони тут, здається, мало не на кожному кроці.

Саме тут відбулася сумнозвісна Переяславська рада — подія, що в радянські часи обросла міфами, як затонулий корабель мушлями. Що сталося далі, відомо.

Саме після приєднання України Московія була оголошена Російською імперією. А першим її кроком стало привласнення української історії — Київської Русі, яку вмурували у фундамент імперського минулого.
  

Дуті міфи Росія завжди підкріплювала монументальним «вєлічієм». Так, у Переяславі з’явився спочатку пам’ятний знак на честь 300-річчя Переяславської Ради (1954), робота, між іншим, Івана Кавалерідзе (нині частково демонтований), потім, у 1961-му, монумент на честь 300-річчя возз’єднання України з Росією (в народі його коротко називають «Навіки разом») , а в 1982-му пам’ятник до 325-річчя Переяславської ради. Мабуть, якби Радянський Союз не почив у бозі, то кожні 25 років у місті з’являвся б новий монумент до ювілею.
    

Якщо перший і останній пам’ят­ники залишили з поваги до зображеного там гетьмана Богдана Хмельницького, то дві жіночки на постаменті уже давно викликають нарікання і претензії патріотичної громадськості.

Ці пані — то символічний образ двох «сестер» — України та Росії (щоправда, з останньою потім відбулися якісь трансгендерні метафорфози і замість сестри вона раптом стала «старшим братом»).
    

Стосунки між цими «родичками» остаточно зіпсувалися ще в 2014 році. Монумент став не просто недоречним, а навіть обурливим. Однак місцева влада ніяк не могла зважитися на демонтаж скульптурної композиції. Завжди знаходилися ті, хто затягував відому пісню «не на часі».
    

Так, у липні минулого року місцеві депутати обговорювали питання щодо вилучення монумента з Державного реєстру нерухомих пам’яток України, але не дійшли консенсусу. У жовтні до питання знову повернулися і знову забракло голосів.

При цьому тоді теж не йшлося про негайне знесення пам’ятника, а лише про його зняття з Держреєстру. Лише в листопаді депутатам вдалося домовитися щодо проведення громадських слухань (вони відбулися 22 лютого 2022 — якраз перед початком широкомасштабної війни).

Проте в грудні, не чекаючи слухань, невідомі виконали частину роботи, до якої у влади руки не доходили, — прибрали з п’єдесталу напис «Навіки разом — навіки з російським народом».
    

І сьогодні, коли по всій країні летить з постаментів спадщина імперського минулого, в Переяславі знову зволікають.
    

На знак протесту на початку квітня переяславські активісти білою фарбою вивели на монументі слова «Буча», «Маріуполь», «Чернігів», «Ірпінь», «Харків», «Гостомель». Це міста, які найбільше постраждали від «дружніх обіймів» під час цієї війни.
    

Мабуть, влада чекає, доки за вирішення питання візьметься обурений народ. Художник і лідер гурту OT VINTA Юрій Журавель навіть створив картинку з прогнозом подальших подій: «Переяслав. Пам’ятник «Навіки разом з росією». Якщо місцева громада буде досі гальмувати, буде так, як я намалював».

    

P S. Коли цей матеріал уже був готовий до друку, стало відомо, що в четвер, 19 травня, відбудеться засідання Переяславської міськради, на яке винесуть питання щодо подальшої долі монумента «Навіки разом».

Сподіваємося останні події в Україні додадуть рішучості депутатам. Бо в окупантів усе на часі: нагадаємо, пам’ятник українському гетьману Сагайдачному в передмісті Маріуполя вони демонтували, як тільки захопили цю територію.

Сьогодні в Переяславі вирішуватимуть, чи не пора попрощатися зі спадщиною імперського минулого.

А ТИМ ЧАСОМ…

У Києві в останню путь проведуть 47 пам’ятних знаків, пов’язаних з Росією та колоніальною спадщиною окупаційних режимів. Відповідне рішення ухвалила Київрада.

У списку, зокрема, пам’ятник Миколі Ватутіну та Миколі Щорсу, про необхідність демонтажу яких ми неодноразово писали, а також три пам’ятники Олександру Пушкіну, пам’ятники Дмитру Карбишеву, Сидору Ковпаку, Миколі Островському та іншим діячам епохи, з якою ми нарешті можемо попрощатися без суму і жалю.