Києву — не менше 5 тисяч років, а назва походить не від княжого імені
За світовою практикою, вік прадавніх міст визначають за збігом у часі двох показників — археологічного й топологічного. >>
Національний заповідник «Софія Київська» показав писанку ХІІ століття
15.04.2026
Сакральну українську писанку знайшли в Криму. (Фото Національного заповідника «Софія Київська».)
У фондосховищі Національного заповідника «Софія Київська» є унікальна писанка — керамічна полив’яна, ХІІ століття.
Про це повідомили на fb-сторінці напередодні Великодня.
Науковці заповідника називають це артефакт «писанка-брязкальце». Вона зроблена з рожевої глини, складається з ангобу та поливи.
Ангоб — це декоративне покриття для керамічних виробів, що являє собою рідку глину (шлікер), білу чи кольорову.
Техніка, якою створювали цей, поза сумнівом, сакральний предмет, — це формування стрічковим методом, випал, глазурування, фляндрівка.
Якщо кому не знайоме крайнє слово, то це автентична українська техніка розпису гончарних виробів кольоровими глинами (ангобами) по сирій поверхні, що утворює особливий візерунок.
Характерна для народної майоліки, ця техніка передбачає нанесення фарб ріжком на виріб, що обертається, з подальшим витягуванням чи «прочісуванням» ліній.
Цікаво, що знайшли «писанку-брязкальце» на території давнього поховального комплексу у Криму, у Судаку. Головний зберігач фондів Національного заповідника «Софія Київська» Ірина Купрієць розповіла, що археологічні дослідження відбувалися 1966-1972 років під керівництвом Михайла Фронджуло.
Глиняні вироби у вигляді яйця «зі звуком» відомі з давніх часів — це найдавніші обереги, які, гіпотетично, своїм шумом мали відганяти злі сили. На символічне призначення предметів вказує й те, що писанки часів Руси-України — знахідка нечаста. На думку дослідників, такі писанки виготовлялися на Київщині.
Керамічні писанки мали обрядове призначення. У процесі створення всередину ще несформованого виробу вкладали кульку висушеної чи випаленої глини або камінець.
Коли виріб був готовий, така «серцевина» залишався в невеликому вільному просторі — і видавала характерний звук торохкотіння, коли писанку рухали.
Можливо, такі вироби могли бути й дитячими іграшками-брязкальцами (брязкало, брязкітка, гуркало). Проте предмети невеликого розміру 3-3,5 х 5 см, навряд чи давали в руки найменшим дітям, які могли ще не свідомо експериментувати і, скажімо, поперхнутися ними.
