Від президента-актора до президента-фюрера?

Шановна редакціє. Мені 82 роки, я постійний читач «України молодої» з 2007 р.

Останні 40 років я працював на заводі, що належав оборонному відомству. Усе було пов’язано з Росією, у директора був прямий зв’язок із Москвою. Сам директор — Тузов Д. М. — за національністю росіянин, але як міг бився за виживання підприємства, хоча «зверху» йому давали вказівки зробити завод банкрутом.

Зрештою, його замінили — прийшли молоді і зробили те, чого хотіли там, «нагорі», в «Оборон­промі», де сиділи вороги нашої держави. Та й зараз їм на допомогу прийшов наш президент, якому «какая разніца».

У 1991 р. ми пішли не тим шляхом, а потрібно було зробити, як у країнах Балтії, — відсторонити від керівництва державою комуністів, а поставити патріотів та молодь, які билися за незалежність країни.

Якщо в тодішній Верховній Раді вершила справи «група 239», то на виборах президента українці програли, адже де два українці — там три гетьмани. А потрібно було сісти всім патріотам і вибрати одного достойника.

Як результат — сьогодні піднімає голови імперська нечисть, активно веде антиукраїнську пропаганду. Наприклад, розповідають, що потрібна приватизація державних підприємств, нібито новий хазяїн вкладатиме кошти в модернізацію тощо.

Ось і маємо: найбільший український мільярдер Ахметов купив Київенерго (чи як воно зараз називається) і, проаналізувавши ситуацію, повернув збиткові теплокомунікації та інші структури, залишивши собі лінії електропередач, адже його цікавить тільки прибуток, а не модернізація, переоснащення застарілих комунікацій.

Сьогоднішні хапуги від влади придумали приватизувати «Оборонпром» — основу держави. От гляньте, до прикладу, на Львівський автобусний завод, де стоять на конвеєрі та іржавіють десятки корпусів автобусів.

Я ще пам’ятаю, як сотнями Київ закуповував автобуси з Білорусі, бо вони, мовляв, дешевші. І що ми виграли? Кілька тисяч чи бодай навіть сотень тисяч, а знищили власне виробництво на мільярди.

А мені львівські автобуси подобалися більше — вони мають низьку підлогу, що дозволяє інвалідам-візочникам чи матусям із візочками легко користуватися цим транспортом.

Є ще кілька афер, які видно неозброєним оком, — Укрзалізниця, Укрпошта, енергетична сфера в цілому та інші збиткові підприємства, на яких росте заборгованість із зарплат, йде скорочення штатів, а їхнє керівництво натомість отримує мільйонні зарплати. Невже наш президент, Верховна Рада, уряд спілі й глухі і не бачать такого нахабства?

За 2021 рік мені не принесли п’ять номерів «України молодої», і це в Києві! «Де моя газета?» — запитую в поштарки. — «Тільки що привезли, скоро принесу», — відповідає та.  — «В чому ж затримка? Це означає, що привезти з Шулявки на Дарницю потрібна доба?» — «У них не вистачає сортувальників, як у нас листонош, — низька зарплатня».

Оце відповідь Смілянському (генеральний директор Укрпошти. — Ред.), який за «новаторство» і сумлінну працю отримує мільйонну зарплату. Чи є совість у цієї людини — питання риторичне.

А «Україна молода» від п’яти номерів на тиждень дійшла до тижневика. Ось так ми і виживаємо — для них усе, а нам — закон. Скажімо, настрахали олігархів законом, але віддуватися з нового року за них будуть ФОПи, тобто середній клас.

У людей руки опускаються від цієї несправедливості. Можливо, через це й обрали «кота в мішку» на президента. Я не ходив на другий тур виборів, бо нездужав. Вирішив: нехай люди обирають, бо, можливо, я вже й не побачу, що далі буде. Але результат — 73% голосів — мене шокував.

Гадаю, тут провина і всіх попередніх президентів, які поступово вбивали віру народу в справедливість. Ось і доводиться дивитися спектакль президента-актора, який і далі гратиме роль президента-царя, чи, може, йому більше до вподоби роль президента-фюрера?

Всеволод ЧАМЛАЙ
Київ