Національна оперета презентувала постановку Максима Голенка «Амадеус» про Моцарта і Сальєрі

Зв’язок Моцартів з Україною сягає ще далі грудня далекого 1826 року, коли в соборі Святого Юра у Львові Франц Ксавер — молодший син одного з найвідоміших австрійських композиторів — диригував виконанням «Реквієму» авторства свого батька.

Цікавість до династії активізувалася останніх кілька років, коли започаткувала фестиваль LvivMozArt диригентка Оксана Линів.

І вже два роки місто Лева офіційно входить до культурного маршруту «Європейські стежки Моцарта», який об’єднує більше 10 країн — бо ж на Галичині піаніст, диригент, композитор, знаний педагог Франц Ксавер Моцарт прожив аж три десятки літ.

Видано книжки про нього «Моцарт із Лемберга» Богдана Коломійчука та «Моцарт 2.0» Доржа Бату (Андрія Васильєва) — історика-сходознавця, українського журналіста, письменника бурятського походження.

На підході видання «Моцарт-син. Життя Франца Ксавера у подорожньому щоденнику і листах». А ще цьогоріч неабиякого галасу наробив у Львові пам’ятник молодшому синові Вольфганга Амадея Моцарта.

Тож закономірним сприймається те, що в Києві Національна оперета України представила прем’єру постановки «Амадеус», в якій показано драму взаємин двох сучасників Моцарта (Вольфганга Амадея) і Сальєрі. І хоч уже тій історії понад двісті років — двобій геніальності та посередності триває.

Вистава «Амадеус» — прем’єра 87-го театрального сезону Національної оперети України — починається з того, що через понад три десятиліття після смерті Вольфганга Амадея Моцарта пацієнт віденської психіатричної лікарні, композитор Антоніо Сальєрі, нібито зізнався, що отруїв Моцарта.

Така відвертість — історичний факт. Хоча вже  зов­сім скоро її спростував і Сальєрі, і його багато відомих сучасників.

А в 1997 році навіть Міланський суд засвідчив невинуватість Антоніо Сальєрі. Утім у художній творчості цей міф — як символ ницості у протистоянні між високим і посереднім мистецтвом — затримався надовго.

Якби митці митців труїли винятково отрутою, то це було б не так боляче, розмірковує режисер вистави Максим Голенко.

Як кінорежисер Мілош Форман, автор відомого американського художнього фільму «Амадей» (1984), так і український театральний режисер створили образи досить ексцентричного Моцарта. В основі обох робіт — п’єса британського драматурга Пітера Шафера «Амадеус» (1979).

Легковажний дивак Моцарт (Дмитро Вівчарюк) із надміром сексуальних втіх, прийнято вважати, існує в уяві придворного композитора Сальєрі (заслужений артист Марк Дробот, запрошений артист), який не може пробачити колезі його геніальної творчості.

Уже в кольорах костюмів головних героїв вистави глядач бачить чіткий розподіл між добром і злом — між білим і чорним. Стилізований одяг XVIII століття створювала художниця з костюмів Ольга Левченко. А довершує візуальну складову ненав’язлива, утім акцентована сценографія Володимира Карашевського.

Дует Папагено (Сергій Макієнко) і Папагени
(Мар’яна Боднар) з «Чарівної флейти».
Фото надані пресслужбою Національної оперети України.

Одне з імен, отриманих творцем музики на віки Моцартом при хрещенні, — грецьке Theophilus, яке звучить латиною Amadeus. Це слово має значення: і «люблячий бога», й «люблений богом». Вони візуалізуються і прочитуються. У київській постановці одного з вітчизняних топрежисерів Максима Голенка від початку на сцені Христос.

Сальєрі розповідає, що з ним, намальованим у невеликій церкві, почав розмовляти 13-річним. Однак, не отримуючи таланту, як у Моцарта, підлесливий і підступний головний капельмейстер при дворі у Відні вчиняє над Богом фізичні тортури.

Тим часом Моцарт — який із Всевишнім не демонструє якихось видимих взаємин — у якусь мить стає тим, хто несе важкий хрест, а в останні години земного життя у бідності говорить з Богом звуками свого проникливого «Реквієму».

Вистава «Амадеус» — це синтез мистецтв: драма, фарс і потужна музична складова. Речитативом звучить не раз самозакохане: Са-льє-рі!.. І це не може не викликати іронічних посмішок.

А чарують зокрема, твори з опер Моцарта «Весілля Фігаро», «Дон Жуан» і «Чарівна флейта» (диригент Сергій Голубничий, хормейстер Максим Ковальчук). Гендиректор-художній керівник Театру оперети Богдан Струтинський каже, що активний і сталий рух НАТО (Національного академічного театру оперети) до синтетичного театру пов’язаний, зокрема, з тим, що кількість оперет не дуже велика, ліцензії на постановку мюзиклів занадто дорогі, щоб в Україні їх міг собі дозволити часто придбати і ставити навіть один із найпотужніших театрів.

У виставі «Амадеус» Моцарт і Сальєрі, до речі, говорять українською мовою. Переклад з англійської Олександра Степанова. І це теж своєрідна родзинка — нагода в Києві у сучасній постановці відомі оперні арії слухати у контексті саме дер­жавної мови.

Як завжди, Максим Голенко і в «Амадеусі» вставляє невеликі вкраплення, які у сюжетах будь-якої епохи повертають глядачів до сучасності. Бо справді, велике будівництво могло бути і в Австрійській імперії.

А з появою у репертуарі Національного театру оперети вистави про Вольфганга Амадея Моцарта продовжено внутрішньо український україномовний маршрут родинної моцартіани Львів—Київ.