ПОЕЗІЯ: Князює осінь

Князює осінь
Князює осінь.
В осіннім стишенні природи
Так гулко чуть
    перебіги хвилин.
Вдовіє ліс. Холонуть броди.
У вирій мчать пташині оди.
Природа сповнена
    зажурених таїн.

Князює осінь.
Гойдає даль осінню.
І обрій зве
    у свій червлений грот.
І, як сонет, із спозарану
Кружляє листя,
    де не гляну,
На золотаві клавіші
    осінніх нот!

    Князює осінь.
    Князює осінь!

Яріють спалахи природи.
Згасає неба височинь.
Вдовіє ліс.
    Мертвіють броди.
У вирій мчать пташині оди.
Природи сповнена
    зажурених таїн.

В осіннім стишенні природи -
Куди не кинь!
Куди не плинь! —
Так гулко чуть
    перебіги хвилин...

    Князює осінь.
    Князює осінь!
Музика тиші
Забреду, де озера
    незбуджені,
Де світання й дерев
    срібний стан,
І вслухатимусь в тишу,
    як в музику, —
В повнозвучний і мудрий
    орган.

Забреду в листолет
    з позолотою,
Захлинуся
    розмаєм весни.
Буде тиша в мені
    стоголосою —
І почую оркестр
    тишини.


Забреду я від себе
    й від гомону,
Хмільну річку убрід
    перейду.
Полікують себе
    тиші мовою.
І у тишу лицем
    упаду!

Андрій ДЕМИДЕНКО