Клумба в океані: неймовірні речі та відчуття, заради яких варто відвідати Мадейру

«Острів вічної весни», «квітник на згаслому вулкані», «смарагд в океані»...

Яких тільки метафор не вигадали романтики, говорячи про Мадейру.

З вікна ілюмінатора острів справді нагадує коштовний камінь, що переливається на сонці всіма відтінками зеленого.

Коли літак заходить на посадку, здається, що планує приземлитися просто в океанських хвилях.

Злітно-посадкова смуга оновленого аеропорту Фуншала простягнулася над самісіньким берегом. І перше, що відчуваєш на виході з літака, — свіжий океанський бриз і лагідне сонце.

Унікальна природа і м’який погідний клімат приваблюють на Мадейру мільйони мандрівників з усього світу.

Заради цього вони готові долати довгі години перельоту і навіть... переживати напади адреналіну під час посадки.

У затінку драконових дерев...

Сильні вітри над Атлантикою іноді стають на заваді літакам. Тому приземлитись на острові для екіпажу — часом вищий пілотаж. Але все завершується добре, просто наберіться терпіння.

Наш літак покружляв над островом додаткових 40 хвилин, а потім вітер перестав чинити опір. Мадейра належить Португалії, хоча з географічного погляду вона ближче до Африки: лише 600 кілометрів відділяють острів від Марокко, тоді як до Лісабона — майже 1000. Відпочинок на Мадейрі — це насамперед незабутнє «занурення» в природу.

Жоден рекламний проспект, найкраща фотокамера не зможуть передати її первозданної краси. Тут ви можете зустріти овечок, які самостійно походжають лісовими гірськими стежками, і рідкісних птахів, які живуть тільки на цьому острові: мадейрського королька, тайфунника і сивого голуба.

Голуб, до речі, — символ Мадейри. У столиці — Фуншалі — туристам пропонують прогулянку ботанічним садом.

Хоча весь острів, кажучи відверто, — суцільний ботанічний сад! Бананові плантації, різні сорти юки, пальми, сади авокадо, манго, маракуйї, ківі, гранатові й апельсинові дерева. І ще різна екзотика, назви якої не запам’ятаєш одразу. На Мадейрі росте все, навіть кава.

«Так, флора Мадейри — розкішна! Драконові дерева, гігантські кактуси, деревовидні кульбаби і ромашки. А гортензії різних кольорів побачите просто на узбіччі: ростуть, як у нас будяки, — розповідає директор туристичної фірми «Феєрія мандрів» Ігор Захаренко. — Загалом на острові ви можете зустріти майже 2 тисячі видів квітів, частина з яких властиві лише для цієї місцевості».

Пам’ятник Христофору Колумбу
у Фуншалі.

На Мадейрі не буває різких міжсезонних перепадів температур. +17 — найхолодніша температура взимку, і то, радше, виняток. Спека також не докучає: середній температурний показник від весни до глибокої осені — плюс 25. А купатися в океані можна навіть узимку. Теплий Гольфстрім подбав про це.

Місцевий клімат — ще одна родзинка для туриста. На Мадейрі ви можете за день пройти сім кліматичних зон.

«Прогулюєшся лісом, аж гульк — ти вже високо в горах, біля хмар, озирнувся — перед очима марсіанські пейзажі, — зауважує Ігор Захаренко. — Південь острова більше пасує для розміреного відпочинку: пляжі з вулканічним чорним піском, океан без рвійних вітрів. Натомість північ — рай для серфінгістів: потужні хвилі, що розбиваються об скелі. На це можна дивитись вічно...»

Так, природа — найбільша цінність Мадейри. Зелень евкаліптів, лаврові ліси, які збереглися тільки на острові, унікальні кущі і породи дерев. Дві третини території охоплюють національні заповідники, деякі з них — під охороною ЮНЕСКО.

На острові немає хижаків, найбільший зухвалець — дикий кролик, що зазіхає на евкаліпти. Тому нові насадження захищають сітками, інакше — біда... Евкаліптові ліси — щит і життя Мадейри. Коріння дерев оберігає ґрунт від зсуву, а листя збирає воду. Питна вода на острові — заслуга дерев і кущів.

Кущі еріка — екологічний водний фільтр. Тут немає жодної артезіанської свердловини: острів вулканічного походження, вважайте — скеля. 70 відсот­ків води на Мадейрі — з лісів, 30 — дощова.

Океанську воду тут не опріснюють. Вода з лісів Мадейри смачна і цілюща, не залишає накипу. Її збирають у горах за допомогою штучно створених каналів — левад.

Левади — унікальна візитівка острова. Їх загальна протяжність — понад 2 тис. кілометрів. Прогулянка вздовж левад — одна з популярних атракцій для туристів.

Вино-мандрівник і натхнення для сера Вінстона

Для знайомства з островом є кілька основних маршрутів, і всі вони починаються з півдня, зі столиці. Перший шлях — мандрівка східним узбережжям на північ, прогулянка гірськими стежками, сходження на найвищі точки острова — пік де Арейро (1818 м) і Руйву (1862 м).

З обох вершин відкриваються фантастичні краєвиди: зелені схили гір, вкраплення барвистих квітів, синь океану, що зливається з небом... У містечку Машико буде нагода зазирнути на пляжі з «золотим» піском Сахари.

Це єдине місце на острові з класичними купальними зонами: тут немає великих хвиль, а африканський пісочок приємно лоскоче ступні.

На цьо­му ж маршруті ви потрапите до найколоритнішого селища Мадейри — Сантани, де збереглися кольорові будиночки: стильні і яскраві, наче з картини художників.

У таких колоритних хатинках із солом’яними стріхами мадейрівці мешкали в давнину. А в Крісто Реї вас зустріне відома в світі статуя Христа з розпростертими руками.

Ще одна природна цікавинка Мадейри — лавові басейни. Вивержена вулканічна лава, охолоджена океанськими хвилями, багато століть тому утворила природні басейни поміж скель, де приємно поплавати.

Найбільше їх у містечку Порто Моніш: потрапити сюди зможете, мандруючи західним узбережжям Мадейри. Дорогою матимете багато пізнавальних зупинок, відвідаєте, зокрема, найвищий мис Європи Кабо Жірао (580 м), химерний лавровий ліс.

А починається маршрут знайомством із рибальським селищем Камаро де Лобос, де зупинявся Вінстон Черчилль — писав свої мемуари і картини. Він, між іншим, і досі тут, — у гранітному образі, на лавочці поряд із готелем, де відпочивав. Туристи залюбки фотографуються з сером Вінстоном. Подейкують, що Черчилль відтворював на папері спогади минулого, підживлюючи власне натхнення «мадерою» 150-літньої витримки. І його легко зрозуміти!

Фестиваль квітів розпочинається
з карнавалу...

Цей знаменитий напій має багато сортів і цікаву історію. Острів відкрили португальські мореплавці 1419 року, вони ж і привезли сюди невдовзі виноградну лозу.

Певний час виноробство обмежувалося простими, сухими винами, але транспортувати такі напої не годилося: швидко скисали. Тож сухі вина почали збагачувати цукром з тростини і спиртом, вино «міцніло» і могло пережити морські походи.

За легендою, коли перші винні діжки вирушили з Мадейри до Індії, корабель потрапив у тривалий шторм, тож вино довго «гойдалося» у тропіках. Мореплавці не змогли доставити його у пункт призначення, повернули партію назад, а відповідальний за продукт купець був у відчаї, передбачаючи крах. Та перш ніж вилити «зіпсоване» вино з діжок, вирішив його скуштувати.

І був приємно вражений! Вино набуло особливого, золотистого кольору й унікального смаку. Його назвали віно да рода — «вино-мандрівник». Так народилася «мадера». У XVI-XVIIстоліттях за діжку «мадери» в Англії можна було купити будинок, вино оспівував сам Шекспір, а поважні леді використовували його як парфуми.

«Мадера» для Наполеона

Легендарних історій на Мадейрі багато. Одна з них — про Наполеона Бонапарта, який начебто бував і не бував на острові. Корабель, яким у серпні 1815 року Наполеона везли на острів Святої Єлени, зупинився на рейді в порту Фуншала.

Пришвартуватись йому не дозволили, тож британський консул Вейтч розпорядився доставити на корабель фрукти та книги, про які просив Наполеон, і діжку вина «мадера» 1792 року. І це історичний факт.

А потім консул нібито особисто прибув на корабель — вшанувати колишнього французького імператора. І, попри офіційну заборону місцевої влади, спеціальною яхтою таємно переправив Бонапарта в містечко Санта де Серра, в улюблене місце англійських аристократів — садибу родини Бленді.

Там, у затінку платанів та евкаліптів, серед розкішних камелій, гортензій і троянд він встиг прогулятися перед своїм довічним засланням. Не сам, а разом зі своєю Жозефіною, звісно. І це вже легенда. Але яка ж красива...

Гори й океан, що зливається з небом...
Вид з оглядового майданчика Балконеш.

Інша місцева легенда (і найбільша знаменитість) — Кріштіану Роналду. Найвідоміший футболіст світу народився на Мадейрі, на одній із центральних вулиць можна побачити родинний дім «зірки», в усіх сувенірних крамничках — зустріти речі з логотипом «від Роналду». І навіть випити «мадери» з фотографією футболіста.

На набережній Фуншала розташовані музей Роналду і пам’ятник футболісту, біля яких завжди людно. Якщо взяти гранітного Кріштіану за руку — матимете удачу, каже легенда. Аеропорт Фуншала також названо на честь знаменитого вихідця з Мадейри.

А з протилежного боку набережної — пам’ятник Колумбу. Перш ніж відкрити Америку, Христофор Колумб приплив на Мадейру. Його цікавила цукрова тростина, яку вирощували на острові в промислових масштабах. Але повороти долі передбачити складно.

На Мадейрі Колумб закохався в доньку місцевого губернатора, одружився і щасливо прожив тут п’ять років. Мав сина, успішно провадив тростиновий бізнес. Але дружина померла... І тоді Христофор вирушив далі. На горизонті була Америка, хоч він про це нічого ще не знав...

Щороку у вересні на сусід­ньому острові Порто Санто відбувається свято Зустрічі Колумба. Мореплавець причалює до архіпелагу так само, як багато століть тому... На кораблі з такого ж матеріалу, в такому ж одязі, з почтом і новими сподіваннями. Але чи знаходить знову тут любов — не впевнені...

Карнавал квітів на святі життя

Красивий лайнер у порту Фуншала навіює думки про далекі світи. В доковідні часи з таких кораблів щодня на берег столиці Мадейри сходили 20 тисяч туристів.

Коли португальські моряки в 1419 році ступили на цю землю, перше, що відчули, — запах фенхелю.

Аромат цієї пікантної спеції і досі витає над столицею Мадейри. Бо «фенхель» у перекладі — «фуншал». Усе просто.

А ще Фуншал пахне квітами і смаженими каштанами, які продають на набережній. І нагадує ілюстрації зі збірника казок. Білосніжні будиночки з червоними черепичними дахами на тлі гір, дивовижні скульптури, зелені тінисті парки, відкриті погляди і посмішки. Звуки гітари і шум океану, який ніколи не спить...

На набережній можна випити кави і скуштувати смачного морозива, помилуватися декоративними виробами місцевих майстрів і картинами художників. А вуличка розписаних дверей — майже вернісаж, гості Фуншала люблять тут бувати. Так само, як і ринок, — Меркадо, один з найколоритніших на всьому острові.

Фуншал — місто, в якому легко піднятися над суєтою. Зазирнути в кратер згаслого вулкана з оглядового майданчика Еіра де Сарадо, а потім спуститися в Долину черниць.

Вишуканий архітектурний стиль столиці увиразнює кафедральний собор у центрі старого міста і фортеця Сао Тьяго, яку звели 1614 року, аби захистити місто від свавілля піратів.

Фруктовий рай.

Наше найколоритніше враження від Фуншала — фестиваль квітів. Традиційно він відбувається у травні, символізує весну і пробу­дження нових надій. Цьогоріч свято вперше перенесли на жовтень: через обмеження, пов’язані з ковідом. Тож нам пощастило потрапити на його відкриття.

Фестиваль квітів — одне з найяскравіших свят на Мадейрі. Місцеві жителі готуються до нього заздалегідь: продумують квіткові композиції, викладають килими з квітів, дизайнери шиють одяг, хореографи творять святковий сценарій. Учні молодших класів з усього острова приїжджають до столиці, щоб викласти з квітів символічну Стіну надії.

Найочікуваніший момент свята — карнавал. Колоритна кількагодинна процесія з музикою і танцями рухається вздовж набережної Фуншала, заохочуючи до нестримного свята життя всіх навколо. Жодного байдужого обличчя ви не побачите в цей час на вулицях міста.

Уперше фестиваль квітів відбувся на Мадейрі 1979 року. Він триває цілий мі­сяць і має в програмі святкові концерти, вистави, експозиції, конкурси...

«Потужні» банани і хліб як гостинець на континент

Фуншал — місто пам’ят­ників і скульптур. Одна з них — на в’їзді у місто — зведена на честь робітників, які загинули, прокладаючи гірські тунелі. «Рубати скалу», будуючи автостради, — це був виклик.

Мадерійці прийняли його гідно, і нині весь острів має зручні автостради, якими легко дістатися в будь-який куточок острова. Хоча подекуди збереглися і середньовічні мости — сховки історії острова.

Основа економіки Мадейри — туризм і сільське господарство. Серед найбільш експортованих товарів — цукрова тростина, банани, картопля. Так, на скелястому острові, де ґрунт — на вагу золота, урожай картоплі збирають чотири рази на рік: викопують і знову саджають.

Бананові плантації — невід’ємний елемент пейзажів. Вони ростуть просто над дорогою, і, прогулюючись містом, можна побачити, як відбувається збір урожаю. Одне бананове гроно часто має близько 500 плодів і важить майже 300 кілограмів!

Щоб зірвати таке гроно, потрібно троє робітників. Один зверху — зрізає, двоє знизу ловлять і пакують у прозорі мішки. На узбіччі стоїть вантажівка, куди вантажать екзотику.

До речі, на Мадейрі вивели недавно два нові сорти бананів. Тут люблять експериментувати і, як каже наша провідниця Світлана, схрещують «усе з усім», особливо маракуйю. Маракуйї на острові вже вісім сортів.

Гранатовий вечір...

Кухня Мадейри — знахідка для гурманів. Особливо тих, хто полюбляє морепродукти. Найвідоміша страва — запечена на грилі ешпада (риба-меч), яку готують з бананом і подають з солодкою картоплею.

На основі солодкої картоплі печуть знаменитий місцевий хліб — боло де како: тісто замішують і тримають цілий день, а випікають на розігрітих жерстяних листах.

Гід Світлана каже, що таку перепічку печуть лише на Мадейрі, і часто «португальці з континенту» просять знайомих привезти для них з острова улюбленого хлібчика.

Як смачний сувенір можна привезти також пиріг — «вологий кекс», приготовлений на основі патоки з цукрової тростини та сухофруктів.

У тісті немає жодних консервантів, а також яєць, і пиріг може зберігатися понад рік. Його традиційно печуть на Різдво, а на порції ламають руками. Тож якщо ви при­їдете сюди в час різдвяно-новорічних свят, шматочок такого пирога щедро відломлять і для вас. На Мадейрі живуть доброзичливі і відкриті люди, які щиро раді гостям.

ТОЧКА НА КАРТІ

Мадейра — найбільший острів однойменного архіпелагу в Атлантичному океані біля північно-західних берегів Африки. Володіння Португалії. Від 1976 року має статус автономного регіону Португальської Республіки. Має власний парламент і уряд.

Офіційно острови архіпелагу Мадейра були відкриті у 1418-1419 роках португальськими дослідниками принца Енріке Мореплавця — Жуаном Гонсалвеш Зарку та Тріштаном Ваш Тейшейра.

Довжина острова складає 57 кілометрів, ширина — 22 кілометри (у найширшому місці). Загальна довжина узбережжя — 150 кілометрів.

Юлія КОСИНСЬКА, Олег КРУК
Київ — Фуншал — Сантана — Машико — Порто-Моніш — Порто-Круш