«Про далеку вільную країну». Незабутні зустрічі в Шотландії, яку оспівала Леся Українка

Найперше, що привертає увагу, коли знайомишся зі столичним Единбургом, це державний прапор України на будинку шотландського парламенту.

 

Цим непересічним і промовистим вчинком Шотландія демонструє солідарність і єдність з Україною в часи, коли наша країна  зазнала зухвалої російської агресії і терору. 

 

До речі, про парламент. Він налічує 300 депутатів, його двері зачиняються лише на ніч, удень же вони широко відкриті й будь-хто з охочих може увійти всередину найвищого законодавчого органу країни і навіть посидіти в сесійній залі...

 

А у фоє багато фотодокументів, які розповідають про цю дивовижну країну. З них дізнаємося, що нині в Шотландії мешкають 5,5 мільйона людей, з них в Единбурзі — 500 тисяч, і трохи більше — в головному портовому, торговельному й промисловому центрі, Глазго.

 

Як і українці, шотландці розкидані по всьому світу, і загалом по різних країнах їх налічується... 50 (п’ятдесят) мільйонів (!), їхні прізвища символізують багатство у бізнесі, впливовість у владі. Хіба не про це говорять такі шотландські прізвища, як Макдональдз, Карнегі, Кеннеді, Маккензі, Камерон, Скотт, Еліот...

 

Носії цих прізвищ або їхні нащадки нині живуть у США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії, інших країнах світу. Та хоч би де шотландці жили, вони всюди створюють свій осередок, продовжуючи традиції своєї історичної батьківщини.

 

Тут же дізнаємося, що Единбург у буквальному перекладі означає «фортеця на горі». І справді, з багатьох точок міста можна побачити високу гору з вулканічної лави, на вершині якої кілька давніх будівель, зокрема й оборонних, — там удень і вночі пильнують місто шотландські гвардійці.

 

На щастя, їхня служба — суто ритуального характеру, бо вже багато століть Единбург немає від кого боронити.

 

А зовсім поруч із ультрасучасною будівлею парламенту — старовинний замок Голірудхауз, резиденція королеви Єлизавети II. Вона приїздила сюди раз на рік, продовжуючи традиції британського короля Георга IV, — він першим з королів відвідав Шотландію у 1822 році.

 

Його візит мав величезне значення: шотландцям було дозволено носити національне вбрання кілти (спідниці для чоловіків), а також грати на волинках, а у великосвітських колах розпочався бум на все шотландське: картатість, зокрема, стала наймоднішим орнаментом в одязі та інтер’єрах.

 

Отже, Єлизавета продовжила традицію свого далекого пращура, а на влаштовані нею прийоми збиралися по вісім тисяч (!) VIP-персон, носіїв гучних титулів, які існують і донині: лорди, пери, барони, герцоги... Усі вони, як і годиться, — в шотландських спідницях-кілтах, жінки — у коштовних сукнях.

 

Є ще одна суттєва обставина любові королеви до Шотландії: її чоловік Філіп був звідси родом, гордо носив високе звання «герцог Единбурзький».

Коли пересуваєшся Единбургом, одразу звертаєш увагу на балкони, вікна й підвіконня, прикрашені прапорами України або іншими її символами. Це домівки українців, які обрали Шотландію місцем постійного проживання і живуть тут по десять, двадцять і більше років.

 

Враховуючи приязне ставлення до кожного, хто приїздить з України в цей важкий для неї час, я побував у домівках колишніх мешканців України, і всі вони приймали мене радо й гостинно.

 

Ось вікно на першому поверсі, завішане зсередини українським прапором. Так прикрасив своє помешкання Юрій Задирака — доктор фізико-математичних наук, випускник радіофізичного факультету Київського університету ім. Шевченка.

 

Сповіщає, що в Единбурзі він уже понад двадцять років, у Києві залишилися двоє старших дітей — син і дочка, а молодший Володимир живе тут же, в Единбурзі, уже й одружився з молодою шотландкою. На моє запитання про те, чим займається син, Юрій Володимирович посміхнувся й відповів жартівливим віршем:

 

Іспанець відкрив Америку,

Француз скроїв галіфе,

А українець Вова

Відкрив в Единбурзі кафе.

 

Підкреслює, що для Шотландії це непоганий бізнес, якщо врахувати, що потік туристів тут практично не припиняється, а за таких умов будь-яка комерційна діяльність приносить прибуток.

 

На запитання про те, чим його, українця, вразила Шотландія, він, науковець та інженер, відповів так: «У наукових колах Шотландію називають країною винахідників: від шкільної дошки, яка вперше з’явилася тут, до мікрочастинок бозонів, які також були відкриті тут, — відстань у кілька століть».

 

Тепер докладніше. У світі не знайдеться людини, яка б не тримала хоч раз у житті звичайної електричної лампочки, напруга якої вимірюється у ватах. Цей епохальний винахід належить шотландцю Джеймсу Ватту, талановитому інженеру, що народився поблизу Глазго.

 

Він же, Ватт (у деяких джерелах Уатт), винайшов і паровий двигун, який розпочав нову еру індустріалізації: суходолом пішли паровози, водою — пароплави, навіть у видобутку вугілля був застосований паровий відбійний молоток. З винаходів Ватта розпочалася промислова революція, яка зробила Британію могутньою світовою імперією XIX століття.

 

Винахідник телефона Олександр Белл також був шотландцем, як і видатний фізик, засновник корпускулярної теорії світла, електродинаміки та електромагнетизму Джеймс Максвелл, обидва вони народилися в Единбурзі в середині XIX століття.

 

Іще одне ім’я — Ендрю Карнегі — сталевий магнат, який свої винаходи запровадив у США, ставши найбагатшою людиною Америки. Спонсор і філантроп, він розумів значення освіти для розвитку людства, тож власним коштом побудував 2,5 тисячі бібіліотек — як у Європі, так і в рідній йому Шотландії.

 

А от і наш сучасник — видатний учений, лауреат Нобелівської премії Пітер Хіггз — за відкриття мікрочастинок бозонів, які так і називаються — бозони Хіггза. Спочатку професор Хіггз теоретично довів наявність бозонів, а науковий експеримент, поставлений ним у Швейцарії, наявність бозонів довів на практиці.

 

І цілком закономірно слід сприймати той факт, що серед шотландців — 11 лауреатів Нобелівської премії. Блискучий результат для країни, яка налічує 5,5 мільйона мешканців.

 

— Ви торкнулися далекої минувшини — Ватт, Максвелл, Белл, які жили десь двісті років тому. Чи не здається вам відгомоном минувшини і той факт, що в Шотландії зберігся клас аристократії — усі ці лорди, пери, герцоги, барони, — і живуть вони не на житлових масивах, а в середньовічних замках, які є архітектурною цінністю? — звертаюся до Юрія Задираки.

 

— Оскільки Шотландія (так само, як і Британія) не знала соціальних революцій, дворянство тут не було знищене, їхні землі та власність не були насильно експропрійовані, тож приватна власність у будь-якому вигляді залишилася недоторканною. Ба більше, тут існує право майорату, яке визначає, що герцогський титул, маєток та земля передаються у спадок від батька до старшого сина, право майорату не обійшло й молодших дітей титулованих осіб.

 

У підсумку 60% землі у Шотландії належать саме їм, спадковим аристократам, тобто перебувають у приватному володінні. А це величезні фермерські землі як для випасу худоби, так і посівні, це лісові та гірські території, також угіддя для полювання, яке тут дуже популярне. Завдяки дбайливому ставленню власників шотландські землі чудово збереглися і багато з них стали природничими заказниками, мають неабиякий науковий інтерес.

 

Не менший інтерес, повірте, становлять історичні замки, палаци й маєтки, у яких і нині живуть аристократи, їхня нерухомість перетворилася на музеї, відкриті для відвідування. Опікуються цією справою спеціально створені компанії — трасти, і гроші, які при цьому акумулюються, витрачають на утримання історичних приміщень, власники яких мають певні податкові пільги, бо податок на історичну спадщину досить високий.

 

Варто підкреслити: місцева аристократія і нині продовжує відігравати важливу роль у збереженні шотландської самоідентифікації, виступаючи як основний її носій: завжди шотландські герцоги та барони з’являються на королівських та інших великосвітських заходах у Лондоні й по всьому світу в кілтах кольорів свого історичного клану. Справжній шотландський аристократ ніколи на урочистості не вбереться у штани.

 

— На початку нашої розмови ви зупинилися на досягненнях визначних шотландців, їхні винаходи і справді змінили навколишній світ. А чи збагатили шотландці гуманітарну сферу, зокрема, літературу, медицину?

 

— Є в центрі Единбурга кафе під назвою «Артур Конан Дойл». Багато років тому тут часто бував визнаний світом майстер детективу, тут він обдумував свої карколомні й загадкові сюжети, розписував діалоги славнозвісного Шерлока Холмса і його опонента доктора Ватсона. До столу, де сидів письменник, може присісти будь-хто з бажаючих і поринути уявою в ті далекі й дещо загадкові часи...

 

Збереглася у столиці й Единбурзька академія, яку заснував 150 років тому класик світової літератури Вальтер Скотт. Його по праву називають засновником пригодницько-історичного роману — досить вчитатися у такі його твори, як «Айвенго», «Роб Рой», «Квентін Дорвард»...

 

Випускником Единбурзької академії став і Роберт Стівенсон — автор захопливих романів, дія яких відбувається в екзотичних країнах, — «Острів скарбів», приміром. А як же не згадати таке ім’я, як Роберт Бернс? Цей селянин-самоук із шотландської глибинки висміював ледарів і нероб, широко використовуючи народні мотиви. Вершина його творчості — «Веселі жебраки» — сповнена сарказму й гумору водночас. Про популярність Бернса свідчить і така говірка: «Два шотландці — дует волинок, три шотландці — клуб Роберта Бернса».

 

Говорячи про наш час, не можна не згадати шотландця Шона Коннері, який також почав писати, але оглушливу славу здобув... у Голівуді: його запросили зіграти Джеймса Бонда — знаменитого агента «007», ця роль принесла йому не лише світову славу, а й мільйонні гонорари.

 

Говорячи ж про далекі часи, коли творили уславлені письменники, не можна не сказати й про те, що років двісті тому Единбург був центром Просвітництва: Адам Сміт, Девід Юм, Джеймс Геттон заклали основи політекономії та економіки як науки, їхні твори і нині вивчають студенти-економісти у вищих навчальних закладах світу.

 

На завершення — про медицину. Що ж, і тут є про що сказати: хлороформ як першу анестезію винайшов професор Единбурзького університету Джеймс Сімпсон, засновником антисептичної хірургії став професор університету Глазго Джозеф Лістер, який винайшов карболову кислоту, шотландський лікар Олександр Флемінг винайшов пеніцилін. Погодьтеся: таким доробком у різних сферах може пишатися далеко не кожна країна.

А далі, пересуваючись по місту, я звернув увагу на підвіконня, прикрашене ззовні низкою українських прапорців, їх весело куйовдив вітер. Піднімаюсь на другий поверх, через динамік домофона називаю себе. Фраза «я з Києва» діє магічно — двері відчиняються. Мене гостинно зустрічає подружжя — Влад та Маріанна Кос.

 

У них щаслива подія: тут, в Единбурзі, Маріанна народила дочку Амелію, і поки дитина спить, вони охоче розповідають про себе. Влад повідомляє, що родом він із Вільнюса, пишається тим, що президент Литви Гінтанас Наусєда вільно володіє українською, тож і підтримку литовського народу українському виголосив з трибуни Верховної Ради чистісінькою українською мовою, навіть не зазираючи у «рятівний» папірець.

 

— Того пам’ятного дня виступ президента українською слухала вся Литва, і такі слова, як «Україна», «армія», «перемога», перекладу не потребували...

 

— Можу засвідчити, — вступає у розмову Маріанна, — що після лютого 2022 року Україна стала найпопулярнішою країною і тут, у Шотландії: балкони і вікна містян прикрасили українською символікою, вуличні музики награвали українські мелодії, на центральній в Единбурзі вулиці Роял Майл (Королівська Миля) витяглася черга охочих потрапити на виставку картин Марії Примаченко, у бібліотеках можна було прочитати, а у книгарнях — придбати поему Лесі Українки «Роберт Брюс, король шотландський» як англійською, так і українською мовами.

 

Тепер про головне. Шотландія прийняла 49,5 тисячі українських біженців, прем’єр-міністр країни Нікола Серджент разпорядилася жінок з дітьми поселяти у комфортних каютах океанських лайнерів, які стали на якір у головних портах Глазго та Единбург, з харчуванням за рахунок держави, літніх людей — у домівках шотландців, яким держава виплачує пристойну грошову компенсацію.

 

Треба було бачити реакцію стриманих і небагатомовних шотландців, коли прийшло повідомлення, що Міжнародний кримінальний суд у Гаазі видав ордер на арешт злочинця № 1 — російського президента. Ця звістка сколихнула молодь, зокрема старшокласників, усі повиходили на вулиці, скандуючи в єдиному пориві: «Путін, гуд бай!»...

 

— Коли я прилетів до Единбурга, то вже в аеропорту побачив волонтерів, переважно молодих, які тримали в руках плакати українською: «Ми допоможемо вам, ми захистимо вас».

 

— Кожного, хто приїжджає з України, так зустрічають студенти коледжу Ланаркшир, водночас кожному з прибулих вони вручають «Довідник з шотландського права». У передмові до довідника один з керівників Ланаркширу лорд-адвокат Френк Малхолланд зазначає: «Я з радістю схвалюю видання цього буклета, який підготували студенти й викладачі коледжу Ланаркшир, щоб допомогти порадами тим українцям, які приїжджають до Шотландії. До життя в новій країні пристосуватися буває нелегко, звичаї й закони нової країни не завжди легко засвоїти. Цей посібник є прикладом ефективної роботи, яка проводиться по всій Шотландії щодо тих, хто прибуває з України».

 

Від себе додам, каже далі Маріанна, що основна суть шотландського права полягає у тому, що воно урівнює в правах як корінних шотландців, так і тих, хто приїздить з України. Маріанна — людина освічена: у Києві закінчила Національний авіаційний університет, у Шотландії — Стірлінгський університет. І тому моє наступне запитання стосується саме освіти.

 

— З України до Шотландії приїздять в основному жінки і, як правило, з дітьми шкільного віку. Як ставляться до них навчальні заклади Шотландії?

 

— Пошлюся на приклад з нашої родини. Рятуючись від російських ракет, до нас прилетіла сестра моєї матері з дочкою Сашею, якій виповнилося 16 років. По якомусь часі я зателефонувала до так званої «Школи старших класів», і мені нічого не треба було пояснювати. Нас прийняла директорка Леслі Мур.

 

Розпитала, за яким фахом Саша хотіла б навчатися — програмування, малювання, музика. Тут же дівчинці видали уніформу, повний комплект підручників, зошитів і навіть планшет. І все це безкоштовно. Отаке ставлення тут до будь-кого з українських дітей.

А далі я мав зустріч з Еліною Моденовою, вона — єдиний у Шотландії україномовний гід. Її робочий кабінет, як і очікувалося, прикрашений прапором України, на стіні — портрет Тараса Шевченка, інкрустований дорогими породами деревини.

 

Еліна закінчила з відзнакою Київське обласне училище культури і так само з відзнакою — Київський державний інститут культури. З приємністю згадує інститутських викладачів і студентів, серед яких уже тоді виділявся незабутній Назарій Яремчук.

 

В Единбурзі Еліна живе 14 років і тут спромоглася стати сертифікованим гідом, членом Асоціації туристичних гідів Шотландії. Пишається, що з Шотландією, її столицею, знайомила першу леді України Олену Зеленську з дочкою Олександрою, а на початку російської навали, обгорнувшись українським прапором, Еліна стояла під консульством російської федерації, тримаючи плакат: «Убивці, забирайтесь геть з України!». І ці слова, каже вона, не треба було перекладати...

 

І я поставив перше запитання.

 

— Шотландія, як мені розповіли, дала світу багатьох відомих людей...

 

— Не можу не додати, що звідси, з Шотландії, бере початок британський королівський рід — мати королеви Єлизавети II була дочкою шотландського дворянина, тут же народилася й молодша сестра королеви — Маргарет. Кожного літа королівська родина приїздила сюди в родинний замок Балморал.

 

У 50-х роках молода Єлизавета тут, у Шотландії, спустилася в шахту глибиною 500 метрів, танцювала на балах дворянського зібрання Единбурга. Її чоловік Філіп також любив Шотландію, і разом вони приймали зіркових гостей у своїй единбурзькій резиденції Голірудхаус, а також у соборі Святого Джайлза...

 

І головне: незважаючи на поважний вік, Її Величність жваво цікавилася Україною, вона схвалила фінансову й військову допомогу Україні, яку за її розпорядженням здійснив палкий друг України прем’єр Борис Джонсон. Дуже промовисто виглядає й такий факт: на похорон королеви не був запрошений жоден представник росії й білорусі — країн, які здійснили збройну агресію проти України.

 

— Коли знайомишся з Единбургом, одразу розумієш, як суттєво він відрізняється від Києва. Однак ви, Еліно, супроводжуючи туристів, наголошуєте на cхожості двох наших столиць. У чому полягає ця схожість?

 

— Почну з головного: вже досить давно як Київ, так і Единбург входять до реєстру об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. В Единбурзі це головна вулиця Королівська Миля, яка збігає від Единбурзької фортеці рівно на одну милю, а також так зване Старе місто, яке розпочиналося з убогих одноповерхових будинків, а з часом ці будиночки зростали на один поверх угору, і так аж до шести поверхів.

 

Старе місто зовсім не нагадує туристичної Мекки, але з часом його вулицями ходили видатні шотландці — філософи Девід Юм та Адам Сміт, геолог Джеймс Геттон, хімік Джозеф Блек, там народилися Роберт Бернс та Вальтер Скотт...

 

У Києві також є Старе місто, яке називається місто Кия, а вулиці міста Кия — не просто вуличні назви, це пам’ятки історії — Ярославів Вал, Золотоворітська, Володимирська, Ірининська та інші. Перебуваючи в Києві, по цих вулицях ходили Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, а студент історико-філологічного факультету університету Святого Володимира (нині університет ім. Тараса Шевченка) Михайло Грушевський під впливом київських вражень написав «Нарис історії Київської землі», в якому дійшов висновку (дослівно): «Український народ не є частиною російського «племені», а це самостійний народ зі своїм самостійним історичним процесом. Українську історію не можна ототожнювати з російським історичним процесом». Які пророчі слова! І навала російської орди в лютому 2022-го лише підвердила справедливість висновку молодого Михайла Грушевського.

 

— Однак повернімося до Единбурга. В ньому відсутнє таке поняття, як «житловий масив». Натомість будинки й старовинні палаци, яким по двісті й більше років, нині виглядають, як нові.

 

— У Шотландії діє досить потужна організація, яка називається «Історичне середовище Шотландії», діє й відповідний фінансовий фонд. Під їхньою егідою перебувають близько трьохсот споруд по всій країні — замки, палаци, фортеці, які є приватною власністю. Тож «Історичне середовище Шотландії» опікується цими пам’ятками старовини, здійснюючи реставраційні роботи. Ця ж установа купує, реставрує та надає нове життя історичним спорудам, які мають архітектурну цінність.

 

Збереження історичного середовища — завдання не лише названих мною установ, це загальнодержавна справа, тут розуміють усі й на усіх рівнях: ламати — не будувати, і те, що буде втрачене одного разу, не повернеться знов.

 

До всього тут підходять зі здоровим глуздом, розумом та смаком, тож і виникають прекрасні проєкти, які з фінансової точки зору повністю себе окуповують. У результаті своє друге народження відсвяткувала Единбурзька міська лікарня, побудована за часів королеви Вікторії, засяяли новизною замок Дональдсон-коледж та багато інших споруд.

 

Не чужа шотландцям і комерційна діяльність: тут радо зустрінуть покупця з будь-якої країни, який має два мільйони фунтів стерлінгів, — йому запропонують ексклюзивні апартаменти, палаци й замки, побудовані в минулі століття.

 

— Що знають шотландці про Україну, як ставляться до українців?

 

— Шотландія однією з перших у світі визнала Голодомор як спланований геноцид українського народу, схвалила відокремлення України від СРСР, а слово «Майдан» стало вживаним і зрозумілим без перекладу. А ось і свіжий приклад: впливова британська політична діячка Ліз Трасс, яка балотувалася на посаду прем’єр-міністра Великої Британії невдовзі після російського нападу на Україну, заявила в Единбурзі (дослівно): «Ми будемо стояти з нашими українськими друзями, хоч би скільки часу це потребувало. Україна може перемогти, Україна повинна перемогти і Україна переможе».

 

Тутешні українці ніколи не втрачають зв’язків зі своєю батьківщиною: за їхньою ініціативою в Единбурзі відкрито пам’ятник київському князю Володимиру-Хрестителю, плідно працюють Український клуб в Единбурзі, Спілка українців у м. Глазго, до послуг віруючих — Українська греко-католицька церква Почаївської Божої Матері. Ці установи не стоять осторонь подій в Україні, вони збирають кошти, речі, необхідні для мужніх українських воїнів.

 

— Мені вже називали ім’я великої Лесі Українки, згадали її твір, присвячений шотландському історичному епосу. Прошу вас, розкажіть про це докладніше.

 

— 18 жовтня 1893 року Леся Українка разом із молодшою сестрою Олею приїхала до Києва. Оселилася на вулиці Стрілецькій, 9 у двох затишних кімнатах: «...маємо дуже гарненькі дві хатки і живемо з комфортом, на який я, признатися, не сподівалася», — писала Леся матері.

 

Після тихої провінційної Волині, де в селі Колодяжне народилася і зростала Леся, Київ видався їй величезним культурним центром, а класики літератури, музики, театру, про яких вона лише чула, тут, у Києві, були десь поруч. Скоро і сама вона стає бажаним гостем для багатьох знаних людей, але до того вчилася гри на фортепіано, і «я вчитимусь англійської мови і ходитиму на публічні лекції, що тепер читаються в університеті», — повідомляє вона матері.

 

Раптом Леся захоплюється ідеями соціал-демократів, які борються з тотальним зросійщенням українського життя, а далі, пристойно опанувавши англійську, читає в оригіналі все, що стосується молодого шотландця Роберта Брюса, який виборював незалежність Шотландії силою зброї, прагнучи позбавити свою країну тотальної «англізації».

 

Отак і народилася епічна поема «Роберт Брюс, король шотландський», яку Леся читала членам київського літературного гуртка «Плеяда», а згодом і членам елітного «Літературно-артистичного товариства». І в «Плеяді», і в Товаристві «поему зустріли з певним тріумфом», зазначала Леся Українка:

 

Спогадаймо давнюю давнину

Спогайдаймо повість незабутню

Про далеку вільную країну, 

Про стару Шотландію славутню...

 

Вчитайтеся в полум’яні рядки поеми, і ви переконаєтеся в цьому...