У полоні музи Терпсіхори: хореографічний екзерсис з нагоди 20-ліття Академії танцю імені Сержа Лифаря

Нещодавно Київська муніципальна академія танцю імені Сержа Лифаря, за підтримки столичного департаменту культури, провела на сцені Національної опери України звітний концерт учнів і студентів, чим і порадувала поціновувачів хореографічного мистецтва новими творчими досягненнями.

Й оскільки звітний тричастинний концерт розпочався постановкою видатного українського балетмейстера Павла Вірського «Моряки» (муз. Я. Лапінського), то і мені хотілося б розпочати оглядовий екзерсис саме з робіт студентів спеціалізації «народна хореографія», як і їхнього педагога, заслуженого артиста України Олександра Нестерова.

Витівково-характерні танці

Якось уже так повелося у творчій біографії цього талановитого викладача, що за останнє десятиліття він виокремився у вельми помітну творчу особистість, як педагог зі своїм специфічним хореографічно-концептуальним баченням і характерним стилем подачі все нових і нових концертно-постановчих робіт, котрі чітко проглядаються на тлі його колег по Академії танцю, зокрема таких майстрів-педагогів спеціалізації «народна хорео­графія», як заслужений артист України Вадим Сабодаш, заслужений працівник культури України Лариса Гелун й викладачі Наталія Головко і Юлія Бобровник.

Тож безпосереднім доказом мовленому слугують такі його роботи, як «Монгольська статуетка» С. Гальперіна (хореографія І. Моїсєєва) у виконанні студентки ІV курсу спеціалізації «народна хореографія» Світлани Менчури, яка продемонструвала глядачеві дивовижну і філігранно відшліфовану, аж до тонкощів, пластику.

Або ж його нова постановочна робота «Пасодоблю» (хореографія О. Крапівіна), чи танцю аргентинських пастухів «Гаучо» (хореографія І. Моїсєєва), де прискіпливого столичного глядача вражають не тільки контрастні народні костюми й запальна ритміка, а й чарівні гірські краєвиди, що нагадують нам Карпати. І все це захоплююче дійство супроводжується численними вигуками «браво!».

Такі ж професійні параметри підтверджує і його наступна постановка аргентинського танцю «Маламбо» (у тій же хорео­графії на музику народну в обробці А. Гуся), яка з перших же акордів полонить глядача екзотичною ритмікою, темпераментною подачею цієї композиції і блискучим технічним її виконанням, де кожне окреме соло віртуозно демонструє вишукану техніку і яскравий сценічний артистизм.

Подібну ж зливу овацій викликав і танець «Закоханий солдат» Е. Канніо (хореографія М. Бежара), де соло мав студент-четвертокурсник Віталій Герасименко, що «прибрав» своїм виконанням усі жанрові ознаки фарсового жарту.

Та найбільшу педагогічну заслугу О. Нестерова слід адресувати його ж шедевральній постановці «6 танців» В.-А. Моцарта (хореографія І. Кілліана), яка наскрізь пройнята іскристою ексцентрикою та промовистою пантомімою, котрі вельми вражають глядача своєю експресивною пластикою, ритмікою і блискучою технікою виконання.

І все це — зауважте! — вирішено у яскравій, жартівливо-пародійній формі, яку і диктує вибагливо-екзальтована музика геніального австрійця Вольф­ганга Амадея Моцарта, як і саме виконання танців студентами ІV курсу спеціалізації «народна хореографія».

Адже у цій композиції наявно «присутні»  і жарт, і клоунада, й ексцентрика, й пародія, і багатомовна пантоміма: увесь цей універсально-жанровий конгломерат допомагає талановитим виконавцям всебічно відтворити як моцартівську епоху, так і присутній у ній театр «комедії масок» (дель арте).

Окремо хотів би наголосити на тому, що упродовж всього свого п’ятдесятилітнього «перебування» як фахового хорео­графа у царині музи Терпсіхори, я подібної довершеної композиції давно не бачив: у цьому і полягає велика заслуга педагога Олександра Нестерова як оригінального і нестереотипно мислячого хореографа.

Цю ж плеяду витівково-характерних танців продовжила і заслужений працівник культури України Лариса Гелун, котра у своєму новому жартівливому українському танці «Чумандриха» постала перед нами як талановитий балетмейстер і як «автор-пошуківець» народної музики до цієї ж композиції, що вельми прикрасило комедійний танець, котрий у свою чергу викликав у глядачів зливу овацій, як і її дівочий запальний танок «Карічка».

«Рапсодія».
Фото надане Академією.

Класично-концертний каскад

А вже класично-концертний каскад хотілося б розпочати хореографією Маріуса Петіпа, а саме — піцикато з балету «Арлекінада» Р. Дріго, роботи заслуженої артистки України Акарі Синявської, де учениці 6-го класу відділення класичної хореографії порадували столичних глядачів елегантною грацією і вишуканою технікою виконання.

Цю ж сюжетно-фабульну лінію продовжила і потужна юнача балетна група виконавців у складі студентів Олексія Швидкого, Олександра Медаловича і Володимира Буклєва у фрагментах і варіаціях iз балетів «Пахіта» Л. Мінкуса, «Жізель» А. Адана і «Донька фараона» Ц. Пуні, роботи викладачів Володимира Лук’янця і Сергія Павлюченка.

Окремо хотілося б зупинитися і на масовій балетній феєрії «Покликання» Д. Малікова (хореографія Р. Самойленко, С. Афанасьєва), що наскрізь пройнята «морем» емоцій і музики, як і «Рапсодія» С. Рахманінова (хореографія Ф. Аштона) роботи викладачів, лауреата міжнародного конкурсу артистів балету Наталії Хоменко і Володимира Лук’янця, у якій виконавська техніка та пластика постали на вершинному професійному рівні, а розкішні білопінні костюми учасників цього яскравого класичного дійства лише підкреслювали світлі і благородні почуття кохання.

У цьому ж пастельно-сонячному ключі вирішена і хорео­графія Сержа Лифаря «Сюїта в білому» Е. Лало, роботи викладача Галини Зарицької, у якій пуанти студенток першого курсу спеціалізації «класична хореографія» Анастасії Семенюк, Софії Вармиш та Софії Кучмій лише ефектно підкреслили їхню елегантно-вибагливу грацію і синхронність класичного стилю.

Не можу оминути добрим словом великий за обсягом фрагмент з балету «Лускунчик» П. Чайковського (хорео­графія Д. Клявіна), роботи значної групи викладачів у складі Наталії Хоменко, Володимира Лук’янця, Сергія Павлюченка і балетмейстера-репетитора Надії Ятченко, котрі доклали максимум творчих зусиль, аби досягти такої вершинної педагогічної майстерності: цей балетний фрагмент «прозвучав» на вишуканому виконавському рівні, від чого столична публіка отримала незабутню естетичну насолоду.

Модерново

Не був би наш екзерсистичний хореографічний огляд концерту повним в оцінці нових творчих досягнень викладачів і студентів Київської академії танцю, якби ми оминули екстравагантний модерново-постановочний каскад, який ефектно продемонстрували учні та студенти Академії танцю на сцені Національної опери України.

І це перш за все стосується хореографії К. Шишкарьової «Мій фільм» С. Сміт в інтерпретації учениці 9-го класу відділення класичної хореографії Марії Плотнікової, у якій глядач «зустрівся» з надсучасною ритмомелодикою, як і з оригінальним імпресіоністичним виконанням «Танго розлуки» Дж. Пауелл (хореографія Ю. Смєкалова) у трактовці студентів ІІІ курсу спеціалізації «класична хореографія» Марини Апанасенко та Олександра Мороза: робота викладачів Надії Ятченко і Володимира Лук’янця.

І нарешті кілька слів слід мовити про фінал цього незабутнього гала-концерту, який варто розпочати з його ж «прелюдії». Перед показом завершальної хореографічної картини «Червона калина» П. Вірсь­кого на музику І. Іващенка в інтерпретації студентів І-ІV курсів спеціалізації «народна хореографія» роботи викладача Наталії Головко диктор оголосив наступне: незабаром у Києві має з’явитися бульвар імені видатного українського балетмейстера Павла Вірського, про що клопочеться керівництво Академії танцю перед Київською міськдержадміністрацією. Отже, остаточне рішення — за депутатами КМДА.

А вже по завершенні концерту на сцену Національної опери України вийшли всі учасники цього величного хореографічного дійства, як і самі педагоги та керівництво Академії танцю ім. С. Лифаря в особі її директора, заслуженого працівника культури України В’ячеслава Коломійця, голови Вченої ради, завідувача кафедри хореографічних і мистецьких дисциплін, заслуженого діяча мистецтв України Андрія Лягущенка і дружини фундатора Академії танцю, члена-кореспондента Національної академії мистецтв України Юрія Станішевського — Тетяни Швачко, заслуженого діяча мистецтв України, які й вручили студенту Академії танцю Олексію Швидкому іменну стипендію Юрія Станішевського як кращому учню цього престижного освітнього закладу за найвищі показники у навчанні.
Численна столична публіка, стоячи, ще довго не відпускала зі сцени своїми щедрими оплесками улюблених юних митців і їхніх педагогів — відомої в Україні й далеко за її межами Київської муніципальної академії танцю імені Сержа Лифаря.

Володимир КОРНІЙЧУК,
заслужений журналіст України