Деолігархічний лохотрон

За ініціативи президента В. Зеленського у Верховну Раду України внесено законопроєкт «Про деолігархізацію», що нібито покликаний покласти край олігархічно-клановому пануванню в Україні.

Олігархічна загроза поки що є перманентною і беззаперечно потребує нагального вирішення в інтересах cуспільства і держави та подальшого зміцнення міжнародного партнерства.

Насправді цей «витвір» законодавчої думки офісу президента та Мін’юсту далекий від задекларованої мети та світової практики і лише імітує «бурхливу» діяльність влади у боротьбі з таким явищем.

Загальне враження дає підстави кваліфікувати проєкт як законодавчий треш і юридичне школярство, що круто замішані на охлократичному популізмі та маніпуляції громадською думкою для мобілізації електоральної підтримки президента та його партії.

Досить сумнівні із правової доцільності бюрократичні наміри визначити і облікувати в реєстрі таку категорію населення не уповноваженим на це РНБО не лише суперечать Конституції, а й легітимізують олігархат як особливий клас суспільства, який безуспішно намагатимуться вмонтувати під сумнiвні критерії та без чіткого механізму впливу в якісь стримуючі рамки. Відома реакція І. Коломойського є яскравим тому свідченням.

Адже цей, поки що не легітимізований олігарх, зазначив, що для нього нічого не зміниться, оскільки про його бізнес і контакти у верхах усі поінформовані і він не заперечує проти такого закону.

Досить млявою є реакція Р. Ахметова, який спромігся лише заявити про бажання, щоб для всіх правила були однаковими. Цим самим суспільству недвозначно подається сигнал про те, що законопроєкт є відвертою профанацією і він після затвердження неспроможний буде зупинити олігархічне корумпування істеблішменту та інспірування в його середовищі конфлікту інтересів.

Уникнув оцінки законопроєкту посол однієї із країн ЄС, який побажав залишитися невідомим. Хоча західні партнери України постійно наголошують на необхідності мінімізації впливу олігархату на державні справи.

При відродженні державності Україна конституційно задекларувала вірність принципам демократії, ринкової економіки і верховенства права.

І треба визнати, що, попри внутрішній і зовнішній спротив, країна послідовно рухається по шляху їх реалізації. Вигідно відрізняючись від низки пострадянських країн. Через що стала об’єктом збройної агресії путінського режиму.

Діалектика ринкової економіки передбачає вільне переміщення товарів, грошей, людей і послуг. Закономірно, що в таких умовах народжується крупний капітал, низка власників якого прагне домінувати не лише у привабливих секторах економіки, а й чинити вигідний для себе вплив на політику та рішення державних інституцій. Так формується олігархат і все негативне, що з ним пов’язано.

Проте досвід новітньої України засвідчує, що крупний бізнес може бути патріотичним і в критичні періоди життєдіяльності країни підставляти плече допомоги нації та державі (хоча потім такі персонажі, як І. Коломойський, намагаються використати це з особистою корисливою метою на шкоду країні).

Тобто контрпродуктивно зараховувати всіх суперзаможних до ворожого табору, відкидаючи їх у коло суспільних ізгоїв. Але функція гілок влади держави і полягає в тому, щоб створити такий бізнесклімат, що унеможливить зловживання підприємцями різного рівня на шкоду країні.

Законодавство повинно чітко визначити червоні лінії, перетинання яких буде для криміналізованих бізнесгігантів болісно вражаючим.

Водночас демократична держава повинна бути зацікавленою у корисній участі базового бізнессередовища в суспільно-політичних процесах країни. Адже всі громадяни наділені рівними правами і не мають піддаватися дискримінації за професійною ознакою.

Отже, є очевидним, що подолати шкідливу олігархізацію таким нікчемним і політично заангажованим законом апріорі неможливо.

Для цього потрібен комплекс змін у Кримінальний кодекс України щодо загрозливої монополізації, тіньової економіки, контрабанди та антитрастових запобіжників, а також стосовно відповідальності держслужбовців за протиправну лобістську діяльність.

Подальшого законодавчого врегулювання потребує інвестиційна складова та захист вітчизняного та іноземного бізнесу від рейдерства та політично вмотивованих «масок-шоу» правоохоронних органів, у тому числі стосовно опонентів чинної влади.

В умовах дефіциту коштів законодавчо зобов’язати практикуючий в Україні бізнес вкладати 60% від прибутку у розвиток національної економіки.

Адже чинна податкова система фактично сприяє виведенню капіталу в офшори, що стає донором у тому числі не завжди дружніх до України країн.

Уряду доцільно додатково визначити перелік стратегічних галузей, секторів економіки та промислових об’єктів, де недопустима олігархічна монополізація та корупційно вмотивована приватизація.

Рішуче попереджати такі рішення, як ухвалене олігархічно-залежною парламентською монобільшістю виведення з-під контролю системи «Прозоро» для дерибану 100 млрд грн на будівництво Київської кільцевої дороги.

Для усунення дублювання, нездорової конкуренції та подекуди відкритого протистояння відповідним інституціям уточнити компетенцію, повноваження та фунціональність, структуру і штатну чисельність правоохоронних і спеціальних органів, особливо в царині боротьби з розвідувально-підривною діяльністю зарубіжних спецслужб, корупцією та організованою злочинністю.

Посилення потребує і демократичний, цивільний контроль за сектором безпеки та оборони.

З метою попередження намірів узурпації влади та дрейфу країни до автократії у парламентсько-президентській республіці офіс президента повинен бути позбавлений невластивих йому функцій всеосяжного впливу і контролю над законодавчою, виконавчою і судовою гілками влади та медійним середовищем.

Кардинальній корекції підлягає кадрова політика держави з підбору, розстановки, навчання і використання фахівців у вищих та місцевих органах державної влади й управління, правоохоронних структурах та воєнній організації країни. Для цього визначити уніфіковані критерії, особливо для кандидатів у президенти, народні депутати, в урядовці й військовослужбовці.

Загалом в умовах російської збройної агресії, пандемії та дестабілізуючих дій «п’ятої колони» законодавча та практична діяльність влади різних рівнів повинна бути спрямована на зміцнення єдності та консолідацію всіх верств населення країни, а також унеможливлення ворожих акцій, спрямованих на розбрат і протистояння.

А не проголошувати лохотронний референдум про статус олігарха, відволікаючи суспільство від кричущих проб­лем сьогодення та реалізації системних реформ.

У такому разі влада уникатиме звинувачень громадськості у намірах латентно контролювати олігархат у власних інтересах, а не боротися з ним. Вибудовуючи таким чином фундамент для утвердження диктатури однієї особи.