Рама для доблесті та гріхів Доріана: кохання, пристрасті і смерть у мюзиклі НАТО за найвідомішим твором Оскара Вайльда

«Це проєкт про душу. Навіть якщо людина має чисті помисли, вона може бути затягнута в якусь темну історію. І якщо ця людина не відстоюватиме свою душу, то врешті-решт самознищиться», — так коротко означає нову постановку в Національній опереті гендиректор-художній керівник театру Богдан Струтинський, констатуючи впевненість у тому, що саме остання прем’єра — мюзикл «Доріан Грей» показує «всі наші можливості, які ми напрацювали за ці роки».

Перші покази планували ще на 19-20 березня 2020 року. Утім спочатку афішу скорегував раптовий коронавірусний локдаун.

Потім уже керівництво театру пандемічну паузу оперативно вирішило використати для капітального ремонту зі створенням стилізованих настельних розписів та вишуканої настінної ліпнини великої зали.

Завершували облаштування фактично в період другого всезагального карантинного закриття усіх закладів культури для глядачів.

І витриманий, як вино, «Доріан Грей» з’явився на сцені вже цьогоріч 19 травня (після двох післялокдаунних гала-концертів, якими презентували оновлене приміщення театру, яке поміж собою відвідувачі стали називати «київським Версалем») .

«Рівно чотири роки тому мені вдалося почути цю чудову музику Матяша Варконі в Будапешті, в Національному театрі оперети й мюзиклу, на відкритті сцени Імре Кальмана, — розповів перед прем’єрою Богдан Струтинський, який став художнім керівником постановки.

— Тоді ми з головним балетмейстером нашого театру Вадимом Прокопенком загорілися ідеєю, що цей твір звучатиме і в нашому театрі. Але ми хотіли зробити цей проєкт уже з використанням нових сценічних можливостей, і нам це вдалося».

Надихався на постановку Богдан Струтинський і в Дубліні, в музеї автора роману «Портрет Доріана Грея» Оскара Вайльда. Опісля його відвідин зробив висновок, що до цієї вистави абсолютно неможливо підходити за канонами традицій жанру оперети.

Сибіл Вейн — сопрано Тетяна Дідух.

«Мюзикл написаний на тре­тій хвилі розвитку цього жанру, — уточнив гендиректор Оперети. — Це бродвейський етап, коли окремо не використовуються тексти. З одного боку в цьому складність, а з іншого — легкість, бо це дає можливість акторам почуватися на сцені вільніше, по-модерновому».

Столичний театр оперети, який з присвоєнням національного статусу, має абревіатурну назву НАТО («а» — академічний»), до свого репертуару за останні роки вже додав ліцензійні бродвейські мюзикли «Сімейка Адамсів» та «Скрипаль на даху» (за оповіданнями Шолом Алейхема про Тев’є-Молочника).

А відтепер українською мовою (переклад Яни Іваницької) співають тут і молодий англійський аристократ-красень Доріан Грей, художник Безіл Голлуорд та молода акторка Сибіл Вейн.

За словами диригента-постановника Сергія Дідка, для київського театру композитор зробив нове аранжування. Оркестровий склад змінено, тому що в Угорщині мюзикл йде на малій сцені з малим складом оркестру. А партитура постановки в НАТО — для великого симфонічного оркестру.

Новий мюзикл — за мотивами відомого роману (автори лібрето Гунар Браунке, Янош Ач та Матяш Варконі). Тож у ньому є герої, яких не створював Оскар Вайльд: Віщунка і навіть Королева Британія.

Ці персонажі збалансовують реальний світ і містичний, який у постановці об’ємніший, ніж у літературній основі. Особливо у другій дії він набуває не раз ознак хорору: коли з потойбіччя виходить Сибіл Вейн, яка наклала на себе руки через нещасливе кохання; і підсвічений трохи не на всю сцену череп із вурдолаками поглинає Доріана.

А спочатку — майже романтична історія. Красень Грей та артистка театру Сибіл навіть співають про Ромео та Джульєтту. Утім чисте кохання швидко зуміли розладнати циніки. Опісля чого буде різне кохання: і пані-аристократки, і лорди, й повії... І чітко вималюються дві материнські лінії.

У прем’єрному показі блискуче зіграв практично весь склад. У харизматичного Доріана Грея перевтілився Олексій Кириллов. Лордом Генрі Уоттоном, який домагався керувати думками і почуттями молодого красеня, став заслужений артист Арсен Курбанов (для глядачів стане відкриттям-несподіванкою родовід цього персонажа у виставі). Чуттєва Сибіл Вейн — сопрано Тетяна Дідух.

«Портрет Доріана Грея» і постановка за його мотивами — частково про театр. Напевно, тому сучасні актори з легкістю й азартом показують ці сцени, де, окрім глядачів, і мистецтвознавці, і журналісти.

Однак основним образом вистави лишається портрет головного героя.

«Величезна рама тримає всі доблесті Доріана і всі його гріхи. Це історія про юнака, якому природа дала красу і він уклав угоду з дияволом. А портрет показує його падіння», — каже художник-постановник Олександр Білозуб. До слова, художнє зображення головного героя час від часу на сцені оживає (завдяки мультимедійним пристроям).

Доріан Грей — Олексій Кириллов.

Не менше вражають від початку і до останньої сцени наряди всіх без винятку ді­йових осіб. За словами Алії Меженіної, художниці з костюмів, використані на їхнє пошиття тканини є на 60% авторськими розробками.

«Ми їх створювали самі, — каже мисткиня. — Є двосторонні костюми, як дві сторони душі. Аналогів їм не існує. Окремо працювали над стилістикою кожного костюма. Кожен артист має свій орнамент, кожен несе в собі код і картинку».

Оскар Вайльд (1854 — 1900) у передмові свого найвідомішого твору писав:

«Якщо говорити про форму — прообразом усіх мистецтв є музичне мистецтво. Якщо говорити про почуття — мистецтво актора».

Тому мюзикл, напевно, — це найкращий формат, який допомагає сучасному глядачеві зрозуміти філософію оповіді про Доріана Грея, який спокусився проміняти чесноти душі на збереження своїх краси та молодості.