Караул втомився: Зеленський не спромiгся налагодити партнерство мiж владою i суспiльством

Як відомо, вислів «караул втомився» належить суперечливому учаснику жовтневого перевороту 1917 р. та громадянської війни в Росії матросу Железняку.

Він у січні 1918 р. за наказом більшовицьких лідерів такими словами змусив головуючого закрити засідання Всеросійських установчих зборів. Забезпечивши цим самим перемогу і панування протягом більше 70 років репресивної ленінської партії у колишньому СРСР.

Є підстави вважати, що історична подія минулого має прямий асоціативний зв’язок із останньою пресконференцією президента В. Зеленського за результатами дворічної каденції.

Відмінність полягає лише в тому, що під визначенням «караул» треба розуміти український народ, а під «установчими зборами» Зе-команду. І таке порiвняння не є випадковим чи упередженим.

Адже в загальному вимірі сценарій заходу, поведінка і зміст меседжів очільника країни створюють враження, що держава продовжує перебувати в системі оманливих координат і цінностей «95 кварталу», які досить далекі від пріоритетів національного та економічного відродження та зміцнення обороноздатності країни для повернення окупованих Росією територій.

Напрошується висновок і про те, що гарант не поінформований про перебіг загрозливої фази геополітичної гри на глобальній шахівниці.

Де провідні країни з різною ідеологією, релігією та рівнем демократії намагаються не лише просувати та силоміць нав’язувати іншим власний цивілізаційний світопорядок, а й нарощувати до своїх «вотчин» території країн-пішаків.

Схоже, що Україна за останні роки опинилася в такому принизливому статусі, що створює ризики використати її як розмінну шахову фігуру в «дорослих розбірках». Тобто держава розглядається не як міжнародний суб’єкт, а лише як об’єкт чи інструмент для досягнення імперсько-шовіністичними режимами корисливої мети.

Підставою для подібного прогнозу є неспроможність чинної влади дати об’єктивну оцінку суспільно-політичним, соціально-економічним і безпековим процесам із визначенням та належним опрацюванням стратегічних пріоритетів у тісній співпраці з зарубіжними партнерами.

Як наслідок, допущено домінування в управлінській діяльності конфлікту інтересів чиновництва різних рангів та правлячої монобільшості.

Результатом такого «збочення» стала вакханалія олігархічно-корупційного впливу на державні справи та суттєве гальмування зусиль патріотично-державницьких сил, спрямованих на зміцнення єдності та консолідації як суспільства, так і етнічного сегменту, що є базовим у формуванні цілісної української нації.

Водночас у стилі діяльності вищого військово-політичного керівництва держави утверджуються популізм, демагогія, нещирість, волюнтаризм та ревізіонізм, що формує сприятливе підґрунтя для антиукраїнського реваншизму.

Тим часом замість того, щоб визнати кричущі прорахунки, президент у своїх непереконливих поясненнях намагався покласти вину за провали чинної влади на попередників, конструктивну євроатлантично орієнтовану опозицію та партнерів по Нормандському формату Францію і ФРН, які, з його слів, «зменшили тиск на Росію».

Проте доречною є позиція глави держави щодо шкідливості для України і США рішення Д. Байдена скасувати санкції стосовно провідного оператора з будівництва «Північного потоку-2».

А також було своєчасним оперативне звернення Верховної Ради України з цього приводу до Конгресу США.

Загалом такий підхід американської сторони до відновлення партнерських відносин із союзником ФРН за рахунок Києва виглядає як дежа вю відомих домовленостей у Вашингтоні в 2014 р. між А. Меркель і Б. Обамою про відмову Україні у постачанні зброї для відсічі російській збройній агресії, жертвами якої стали близько 14 тисяч співвітчизників.

Введені кiлька днiв тому, 22.05.2021 р., американські санкції стосовно російських організацій і суден, що беруть участь у будівництві трубопроводу, не усувають, а посилюють існуючі загрози енергетичній та національній безпеці України з боку путінського режиму.

З цього приводу варто наголосити на мінімізації офiсом президента діяльності МЗС та дипломатичного корпусу України у реалізації важливих зовнішньополітичних проєктів держави.

Фактичне підпорядкування некомпетентному Єрмаку такої ключової функції держави, напевно, і є причиною непоодиноких невдач України у зовнішніх зносинах (ПДЧ у НАТО, корегування угоди з ЄС про асоціацію і зону вільної торгівлі, транші МВФ, придбання вакцин, закупівля необхідного озброєння тощо) та спроб ревізіоністів схилити президента до вибору якогось третього шляху, яким повинна рухатися держава.

У подібний концепт вмонтовується особисто проігнорований В. Зеленським захід із вшанування жертв політичних репресій, його селфі у російській косоворотці, а не в українській вишиванці та небажання відповідати по суті «Чи є Путін вбивцею?».

Залишається у пам’яті й та обставина, коли очільник країни тривалий час уникав називати Росію агресором. Зайве наголошувати, як таке згубно впливає на мобілізацію нації та формування бойового духу у Збройних силах України.

Глава держави повинен слугувати прикладом у всьому, що стосується національних інтересів, історичної пам’яті, толерантних відносин із зарубіжними партнерами та громадянами Української держави.

Заява ж президента про те, що для досягнення мети він порушуватиме закон, є досить загрозливою для побудови правової держави і дає підстави говорити про наміри В. Зеленського одноосібно узурпувати владу. З цього приводу судова система США наголошує: «Де закінчується закон, там починається тиранія».

Викладене вище відображає не досить втішну картину стану справ у державі. Незважаючи на низку об’єктивних причин (збройна агресія РФ, пандемія, жорстка конкуренція на міжнародних ринках тощо), гарант, фактично маючи всю повноту влади, за два роки каденції так і не спромігся налагодити чітку систему взаємно відповідального партнерства між владою і громадянським суспільством. Країна не стала сильнішою, а громадяни заможнішими.

Дедалi очевиднiшою стає стагнація економіки, зубожіння населення, втрата міжнародної суб’єктності та репутації країни, як надійного і стабільного партнера.

І головне, все очевиднішою є втома населення від вантажу невиконаних владою обіцянок, безсоромних маніпуляцій громадською думкою, штучного лакування сірої, невтішної дійсності та казкового збагачення наближених до псевдомонарха і байдужих до української справи нуворишів.

Тому В. Зеленському необхідно кардинально коригувати стиль і методи керівництва, кадрову політику та ставлення до народних мас. А не плести мереживо конспірологічних сценаріїв для забезпечення досить сумнівного другого терміну президентської каденції. Інакше критична втома караулу достроково позбавить його президентських повноважень.