Не зрікаюсь Тебе, мій Боже...

Не зрікаюсь Тебе, мій Боже...
Лиш себе, що була, колишньої.
Застановить хтось — так не гоже!..
А мені би до віри вишньої...
А мені би до правди щирої...
Хоч і зболена, й покалічена,
бо й птахи повертають із вирію
сивим мітом терпінь помічені.
Бо й життя не стоїть, а крутиться.
Бо й літа не бредуть, а — стрілами...
А мости за спиною вугляться,
світять рухам, що днесь несмілими
пташенятами вгору, д’небу все,
поміж яструбами і круками...
І не вірю, а знаю: д’Тобі се...
Натомилася я розпуками,
і метаннями, і дорогами
в стиглім болі — черлено, вишнями...
Й заборонами, й засторогами...
І... не стало мене колишньої...

Адель СТАНІСЛАВСЬКА
Івано-Франківськ