Могила Шевченка під загрозою: у заповіднику хочуть видобувати пісок

Минулого тижня працівники Шевченківського національного заповідника публічно заявили про загрозу, що нависла поблизу Чернечої гори, на якій спочиває Тарас — на лівобережжі Дніпра, в охоронних зонах заповідника, 22 га сінокосів і пасовищ планується перетворити на промисловий кар’єр для видобутку піску.

Ці варварські задуми можуть призвести не лише до спотворення краєвидів, що відкриваються з оглядового майданчика Тарасової гори, а й до повного знищення природних лучних екосистем заплави Дніпра.

Плани, на жаль, не нові: ще у 1980-х роках там хотіли побудувати промзону, але тоді ділків і чиновників зупинила українська інтелігенція, яка стала на захист Тарасового обрію.

У 2000-х роках знову були спроби захопити ці землі — тоді на їх захист активно став відомий український режисер Юрій Іллєнко, який жив поруч, у Прохорівці. І ось нова загроза...

Наразі до складу Заповідника входять пам’ятки історії, архітектури, мистецтва, археології та природи, що становлять історичну і культурну цінність, органічно пов’язані з Шевченковою могилою в один меморіальний комплекс.

 Нагадаємо, що ідея об’єднати довкола меморіалу Тараса Шевченка всі визначні пам’ятки історії, археології та природи остаточно визріла в умовах УНР та була затверджена рішенням Ради міністрів Української держави 10 червня 1918 року.

Показовим у підходах української влади тоді стало прагнення не лише зберегти саму могилу поета, а й надати заповідного статусу його природно-ландшафтному довкіллю.

Завдяки зусиллям видатних громадських діячів-державотворців Симона Петлюри, письменника Василя Короліва-Старого, мецената Євгена Чикаленка, академіка Миколи Біляшівського, науковця Володимира Різниченка та участі багатьох інших добродіїв у 1917—1925 роках було сформовано концептуальні засади діяльності Шевченківського заповідника.

Саме на їх базі Рада народних комісарів УСРР 20 серпня 1925 року постановила «Оголосити територію могили Т. Г. Шевченка по­близу міста Канiв, загальною площею в 4 десятини, за державний заповідник». Вiдтодi Канівський заповідник неодноразово змінював назву і підпорядкування.

У результаті боротьби проти намагання союзного Міненерго розширити промислову базу за рахунок зон охорони заповідника постановою №287 від 21 листопада 1989 р. на базі Канівського державного ордена Дружби народів музею-заповідника Тараса Шевченка «з метою дбайливого збереження Шевченківських меморіальних місць і навколишнього природного середовища в м. Каневі» було створено Шевченківський національний заповідник.

Додамо, що з 80-х років минулого століття не вщухають баталії навколо будівництва Канівської ГАЕС на землях, пов’язаних із тисячоліт­ньою історією української нації.

Крім того, реальну небезпеку для довкілля меморіалу Шевченка та Канівського Подніпров’я містять у собі й зміни до Генплану м. Канева у 2017 році, яким фактично узаконено майбутнє масштабне промислове будівництво всупереч низці рішень уряду щодо перенесення лівобережної промзони та рекультивації цих земель.

З’являються й нові проєкти: наприклад, в останні роки йдеться про спорудження тут величезних сонячних електростанцій, існує також загроза приватизації лісів, інших територій, а також житлової забудови тощо.

Чи вдасться зупинити невігластво щодо національної спадщини, не в останню чергу залежить від кожного з нас, і перш за все від депутатів різних рівнів.