«Дурниця» — фемінітив

Українська літературна мова не мислима як без її шанувальників, так і без правопису.

Й останній мав би бути якщо не бездоганним, то принаймні не плутаним і безглуздим.

На жаль, про основний закон мови зразка 2019 р. цього не скажеш.

Прикро, що багато хто його вад і партацтва розробників упритул не бачить. Тому доречним видається заклик до шанувальників української мови: учіться вчитуватися в правила, осмислювати те, що в них написано, заглиблюватися в суть! Мозок повинен працювати.

Як писав Іван Франко, хто «пірне аж до дна, // Той, хоч і труду мав досить, // Дивнії перли виносить». Я дослухався до поради — й ось що із цього вийшло.

У § 32 правопису 2019 р. можемо побачити таке: «За допомогою суфіксів -к-, -иц-(я), -ин-(я), -ес- та ін. від іменників чоловічого роду утворюємо іменники на означення осіб жіночої статі». Надзвичайно глибока думка!

Запам’ятали? Тоді рухаємося далі стежками § 32. «Суфікс -иц-(я) приєднуємо насамперед до основ на -ник: верстальниця, набірниця, порадниця та -ень: учениця».

Застосуємо рідкісно слушне й до неможливості доречне правило. Підберемо два слова з основами на -ник і -ень: дурник і дурень. У такому разі матимемо:

— дурник + -иц(я) дурниця;
— дурень + -иц(я) «дурениця» або дурниця.

Чи в камінь головою, чи каменем у голову, все одно «дурниця» виходить. І вона, згідно з новим правописом, якраз і буде «іменником на означення особи жіночої статі», тобто одним із так званих фемінітивів, довкола яких останнім часом зламано так багато списів.

Заварили ж усю цю кашу великі світила науки про мову в усій складності її вияву. Вони ту саму живу народну мову глибоко знають і, як ніхто інший з дослідників, тонко відчувають.

Також для них немає таємниць як в азах, так і в тонкощах словотвору. Не нам їх учити, що правопис — це щось одне, а словотвір — дещо інше та що не слід усе звалювати в одну купу. Їхні настанови — непорушний для всіх закон.

І ось у простих смертних з’явилося прагнення твердо засвоїти той закон, осягнути його до самого дна. Як наслідок, постало просте запитаннячко: чому, крім одиниці «учениця», інших іменників жіночого роду, які нібито виникли внаслідок приєднання до основ на -ень, учені мужі підібрати не змогли? А відповідь навдивовижу проста: слово «учениця» породжено аж ніяк не від співвідносного «учень».

Воно веде свій «родовід» від іншого однокореневого утворення — «ученик». Однак останнє дуже вже нагадувало російський відповідник, тому його швиденько оголосили застарілим і вивели з ужитку. А далі почали писати напрочуд розумні речі, ніби «учениця» походить від «учня». От тільки мова не терпить порожнечі, й «учениця», яка залишилася без природної пари, — зайве тому свідчення.

Чому ж нікому не прийшло в голову (не спало на думку, як тепер навчають нібито правильно висловлюватися), що іменник «вершниця» з’явився на світ за посередництва рідковживаного «вершень»? Тут усе для всіх виглядає просто: вершник + -иц(я) вершниця.

І не дивно. Закономірний словотвір — -ник -иц(я). Тому вам не вдасться отримати назви осіб на -иц(я), відштовхуючись від таких іменників чоловічого роду, як «бевзень», «блазень», «велетень», «вискочень», «в’язень», «злидень», «красень», «лежень», «особень», «перевертень», «підлизень», «подобень», «прихво­стень», «приходень», «сидень», «телепень», «хорошень».

Однокореневим іменником до «в’язень» є «в’язниця», до «гридень» — «гридниця». Проте в’язниця — це не жінка-в’язень, а тюрма; гридниця — то не жінка-гридень, а будівля при князівському дворі для перебування гриднів.

Є слово «підлизниця», але його закономірна пара — «підлизник», а не «підлизень».

Після такого прискіпливого розбору та проникнення в суть зароджується бажання вже не засвоїти той сумнівний закон, даний велемудрими, а повстати проти нього. До того ж для цього є й інші підстави, про які йтиметься далі.

Українська мова має загальновідомі пари: винуватець — винуватиця, мисливець — мисливиця, обранець — обраниця, плюгавець — плюгавиця, улюбленець — улюблениця, умілець — умілиця... Проте, якщо керуватися вищенаведеним приписом про наросток -иц(я), таких відповідників жіночого роду утворити не вдасться.

Натомість є інша нечудернацька настанова, в тому ж таки § 32: «Суфікс -ин-(я) сполучаємо з основами на -ець: кравчиня, плавчиня, продавчиня...» Скористаємося нею — й одержимо: винуватець — «винуватчиня», обранець — «обранчиня», підприємець — «підприємчиня», улюбленець — «улюбленчиня», умілець — «умільчиня»...

Оці каліки словотвору — новітнє явище. Й імення його те саме — «фемінітиви». Красному письменству таке й у страшному сні не могло би приснитись, але ті неоковирні утвори обов’язково виникнуть, якщо взоруватися на недолуге правило.

Та й це ще не все, бо якщо діло піде так і далі, то на додачу спливуть наверх і покручі «бандерівчиня», «московчиня», «торговчиня» (замість відомих виражальних засобів «бандерівка», «московка», «торговка», яким передували «бандерівець», «московець», «торговець»).

На щастя, ми знаємо по­іменно осіб, яким повинні за це доземно вклонитися. Є за що.

Свіженькі положення розробили люди ду-у-же великих розумових здібностей. То неперевершені знавці рідної мови. Вони краще від будь-кого розбираються в порушених питаннях. Вони великі, і їм видніше... Як жирафу з пісні Володимира Висоцького. Тому всі ми мусимо на тих діячів рівнятися. «Не міркувати-метикувати, а виконувати!» — ось головне гасло доби.

Отже, зелене світло й широку дорогу — «фемінітивам»! Їх освятили достойники.

Післяслово. Для тих, у кого туго з гумором і хто не зважив на заклик учитуватися, заглиблюватися в суть, хто не хоче або не вміє перевіряти засади в дії, як завжди, доводиться роз’яснювати.
Річ у тім, що небораки, які придумали те правило (§ 32), виявилися неспроможними прописати його належним чином. Вони немов ні сном ні духом, що «за допомогою суфіксів -к-, -иц-(я), -ин-(я)» утворено не лише (!) «іменники на означення осіб жіночої статі».

Ці наростки породили й багато інших іменників жіночого роду. Тому це не я, а упущення відшмагало укладачів нового правопису, виставило їх у смішному вигляді, бо є свідченням недбальства.

Ще одна заувага. Немає якоїсь лінійної залежності між однокореневими одиницями мови для називання чоловіків і жінок. Тому писати, що «основам на...» відповідає така-то словотворча частина (-ень — -иц(я), а -ець — -ин(я), як у вказівках), — це не бачити далі свого носа.

 Віктор РАДІОНОВ, мовознавець