Микола Ворон у канадському Калгарі зібрав унікальну українську бібліотеку

Цими днями старійшині нашого роду виповнилося 96 років, але пан Микола Ворон із канадського міста Калгарі має усі підстави відзначити ще й 80-ліття від початків своєї громадської діяльності.

1941-го він став членом УНО, Українського національного об’єднання (засноване 1933 року в Берліні).

Незважаючи на урядові обмеження, 1942 року УНО нараховувало 42 тис. членів у 1 тис. 268 філіях і гуртках.

Після війни не повернувся на рідну Холмщину, звідки потрапив 1940 року на сільськогосподарські роботи в Німеччину. Із села Жолобок у Влодавському повіті Люблінського воєводства його батьків і рідного брата Олександра у січні 1945 року польські й українські комуністи перемістили у спустошений війною «колгоспний рай»…

На двадцять років родинні зв’язки обірвалися.

«Я почав працю при американській армії, Паша працювала у зятя мого бауера. У жовтні 1945 року серед переміщених осіб в українській автокефальній церкві ми взяли шлюб. Дружина, незважаючи на примусову репатріацію, не думала повертатися «на Родіну», і ми подалися до Ганау, італійського табору з українською, литовською, естонською групами і національними прапорами на брамі при вході. Мене вибрали до таборової ради, я розповсю­джував українську пресу й організував українську бібліотеку, — розповідає пан Микола.

— У Канаду ми приїхали за контрактом на вирощування цукрових буряків із малолітнім сином, потім осіли у Калгарі, стали членами української православної громади».

Микола Ворон до виходу на пенсію від середини 1950-х років працював на залізниці, а у вільний від основної праці час із власної ініціативи, власним коштом і на скромні внески членів громади творив українську бібліотеку й архів. Із допомогою спонсорів понад пів століття рятував приватні бібліотеки.

Від початку 1990-х дублікати рідкісних видань української діаспори з різних країн світу регулярно поповнювали волинські книгозбірні університету і краєзнавчого музею, бібліотеки в Україні. Адресати отримували не лише пакунки з літературою (сотні пакунків!), а й фінансову допомогу на видавничі проєкти.

Сьогодні українська бібліотека імені Миколи Ворона — одна з найбільших за океаном. Іще десять років тому вартість книжкового фонду «Бібліотеки і архіву Св. Володимира» становила 142 тисячі 551 долар і 72 центи. Так, 2010-го було придбано книг майже на 2 тисячі доларів, Микола Ворон вислав в Україну чотири пакунки з літературою і 5 бандеролей. Усі витрати зафіксовані з точністю до цента, і так щороку.

Під час презентації праці «Архівна україніка в Канаді» пані Ірина Матяш із Києва вручила бібліотекарю і архіваріусу спеціальну грамоту. «Наш митрополит Іларіон (у миру професор Іван Огієнко) учив: «Служити народу — то служити Богу», і я тому вірю», — написав Микола Ворон у листі від 8 січня 2012 року.

Василь ВОРОН