Стоп-кадр у Шевченковому краї
Спомин про земляка, Юрія Іллєнка, який народився 9 травня 1936 року в Черкасах. >>
Я не застав Радянського Союзу, бо народився вже в незалежній Україні. Цікавлюсь у діда та баби про той період нашої історії.
Дід вважає, що ми й досі залишаємося пострадянською країною. За весь час незалежності, стверджує він, у нас іще не було проукраїнської влади. У нас був проукраїнський президент Віктор Ющенко, але Верховна Рада у своїй більшості ніколи не була і не є проукраїнською.
Проблема, говорить дід, у постколоніальній свідомості частини суспільства. У Радянському Союзі взагалі не було ніякого вибору. Визначався один кандидат, за якого голосувало 99,99 відсотка. Нині маємо вибір.
А обираємо здебільшого будь-кого, аби не українських патріотів. Це наслідки імперської політики кадебістсько-комуністичної правлячої верхівки Радянського Союзу, яка нещадно боролася з будь-яким проявом національної незалежності союзних республік. Особливо України. За любов до України закатовано в Сибіру поета Василя Стуса, вбито Василя Симоненка. Винищувалася українська еліта. Виховували рабів та холуїв.
Вихід дід вбачає у системному проукраїнському вихованні та навчанні. Має зрости потужне національно свідоме покоління українців. При Радянському Союзі, розповідає він, у вищих учбових закладах України викладали історію КПРС, науковий атеїзм, марксистсько-ленінську філософію, політекономію соціалізму та іншу дурню, яка займала чималу частину навчального процесу.
Нині належна увага має приділятися історії України, українській мові. Українська мова за радянських часів (як і за царських) цілеспрямовано знищувалася як основа української державності.
Бабуся згадує з власного учительського досвіду, що при Союзі в українських школах учителю української мови платили на 15 карбованців менше, ніж учителю російської мови. А ще вона розповіла про подію зі свого студентського життя у столичному педагогічному вузі.
22 травня біля пам’ятника Т. Г. Шевченку у зв’язку з річницею його перепоховання одна з найкращих студенток курсу читала вірші. Її виключили з інституту, більше її ніхто не бачив. А по студентському гуртожитку кілька днів нишпорили кадебісти. Допитувалися, з ким ця студентка дружила, про що говорила.
Така-то історія. І коли сьогодні з телеекранів учорашні кадебісти (чи, може, досі чинні?) на «общєпонятном язикє» систематично поливають брудом учасників Майдану, воїнів- добровольців російсько-української війни, то гідна відсіч їм Тараса Шевченка (влада ж мовчить чи потурає?):
...Брешеш, людоморе!
За святую правду-волю
Розбойник не стане,
Не розкує закований
У ваші кайдани
Народ темний, не заріже
Лукавого сина,
Не розіб’є живе серце
За свою країну.
Ви — розбойники неситі,
Голодні ворони...
Бій за українську державність, вважає дід, триває.
Богдан РЯБЧЕНКО
Київ
Спомин про земляка, Юрія Іллєнка, який народився 9 травня 1936 року в Черкасах. >>
Продаємо голос владам, делегуємо питання
Компетенція і досвід — вимагають виконання >>
Санкції на Богдана мені не зміг обґрунтувати чи пояснити реальними фактами жоден юрист та депутат. >>
Коли наш воїн, наш звитяжний лицар Микола Андрійчук відходить у вічність, сама українська земля, в образі цього благородного птаха, приходить віддати йому останню шану. Це не просто лелека. Це — дух нашої нації, це голос тисячолітньої історії, що схиляє голову перед подвигом Героя. >>
Так, усі радіють кожному обміну. І всі вдячні за кожне врятоване життя. Але ця радість не скасовує відповідальності перед Героями оборони Маріуполя. >>
Наші пращури добре знали, що смерть це не кінець, а перехід. Душа, як пташка, вирушає у свій шлях, і важливо не тягнути її назад болем, а дати спокій, щоб вона знайшла дорогу до свого світу. >>