Я не застав Радянського Союзу, бо народився вже в незалежній Україні. Цікавлюсь у діда та баби про той період нашої історії.
Дід вважає, що ми й досі залишаємося пострадянською країною. За весь час незалежності, стверджує він, у нас іще не було проукраїнської влади. У нас був проукраїнський президент Віктор Ющенко, але Верховна Рада у своїй більшості ніколи не була і не є проукраїнською.
Проблема, говорить дід, у постколоніальній свідомості частини суспільства. У Радянському Союзі взагалі не було ніякого вибору. Визначався один кандидат, за якого голосувало 99,99 відсотка. Нині маємо вибір.
А обираємо здебільшого будь-кого, аби не українських патріотів. Це наслідки імперської політики кадебістсько-комуністичної правлячої верхівки Радянського Союзу, яка нещадно боролася з будь-яким проявом національної незалежності союзних республік. Особливо України. За любов до України закатовано в Сибіру поета Василя Стуса, вбито Василя Симоненка. Винищувалася українська еліта. Виховували рабів та холуїв.
Вихід дід вбачає у системному проукраїнському вихованні та навчанні. Має зрости потужне національно свідоме покоління українців. При Радянському Союзі, розповідає він, у вищих учбових закладах України викладали історію КПРС, науковий атеїзм, марксистсько-ленінську філософію, політекономію соціалізму та іншу дурню, яка займала чималу частину навчального процесу.
Нині належна увага має приділятися історії України, українській мові. Українська мова за радянських часів (як і за царських) цілеспрямовано знищувалася як основа української державності.
Бабуся згадує з власного учительського досвіду, що при Союзі в українських школах учителю української мови платили на 15 карбованців менше, ніж учителю російської мови. А ще вона розповіла про подію зі свого студентського життя у столичному педагогічному вузі.
22 травня біля пам’ятника Т. Г. Шевченку у зв’язку з річницею його перепоховання одна з найкращих студенток курсу читала вірші. Її виключили з інституту, більше її ніхто не бачив. А по студентському гуртожитку кілька днів нишпорили кадебісти. Допитувалися, з ким ця студентка дружила, про що говорила.
Така-то історія. І коли сьогодні з телеекранів учорашні кадебісти (чи, може, досі чинні?) на «общєпонятном язикє» систематично поливають брудом учасників Майдану, воїнів- добровольців російсько-української війни, то гідна відсіч їм Тараса Шевченка (влада ж мовчить чи потурає?):
...Брешеш, людоморе!
За святую правду-волю
Розбойник не стане,
Не розкує закований
У ваші кайдани
Народ темний, не заріже
Лукавого сина,
Не розіб’є живе серце
За свою країну.
Ви — розбойники неситі,
Голодні ворони...
Бій за українську державність, вважає дід, триває.
Богдан РЯБЧЕНКО
Київ
Пам’ятаємо, як у післявоєнні роки сталінська камарилья вела боротьбу з т. зв. «космополітами», тобто тими людьми, які, побувавши в Європі, цікавились європейським способом життя, культурою, мистецтвом тих народів, яких московія «асвабаждала от гньота буржуазіі». >>
В 1945 Корольова відряджають до Німеччини у складі комісії з вивчення німецької трофейної техніки, насамперед ракетної. В результаті з трофейного німецького ФАУ-2 зʼявляється перша радянська балістична ракета Р-1. >>
Керівникам бойових підрозділів не дали слова, ми не могли відверто поспілкуватися про реальні проблеми про забезпечення ЗСУ. Уявіть собі цинізм ситуації, зібрати бойових командирів для масовки і для шоу! >>
Нині ми отримали не просто поганий, а ще й запізнілий закон, який не посилить мобілізацію нових захисників, але цілком може послабити мотивацію тих, хто захищає країну вже не перший рік. >>
Позитивні лицеміри бідкаються через чергову надану США високотехнологічну допомогу Ізраїлю - і традиційно не бачать причин чому ж Ізраїлю на відміну від України вдається тримати увагу найпотужнішої держави світу. >>
Якби не повномасштабне вторгнення, сьогодні б в Україні були президентські вибори. >>
