Поминання предків: давнє й сьогодення
Наші пращури добре знали, що смерть це не кінець, а перехід. Душа, як пташка, вирушає у свій шлях, і важливо не тягнути її назад болем, а дати спокій, щоб вона знайшла дорогу до свого світу. >>
Позавчорашнє потьмарює розум,
02.12.2020
Зовсім недавно в Києві відкрито пам’ятник видатному мислителю Махатмі Ганді.
Привід нагадати застереження непохитного борця за світлішу долю рідної йому Індії, яка за його життя з останніх сил вивільнялася від англійської колонізації: «Інтелігенція, вихована окупантом, є найбільшим ворогом свого народу».
З якого боку не глянь, поголовно при владі недавні комуністи та виховані ними комсомольці. Спробуй допекти їхній свідомості тирадою обожнюваного ними в ХХ столітті вождя! «Ліберали і до питання про мови, як і до всіх політичних питань, підходять як лицеміри і торгаші, що простягають одну руку (відкрито) демократії, а другу (за спиною) — кріпакам і поліцаям» (Ленін, 24, 1972, 115).
Дан приказ ему на запад,
Ей — в другую сторону,
Уходили комсомольцы
На гражданскую войну.
Для загарбників немає нічого святішого, ніж розпалювати «громадянську війну». Наскільки тверді вони в своїх переконаннях, судімо хоча б із того, як із 1917 р. будівники «світлого комуністичного майбутнього» нацьковували темні маси скидати з церков хрести й позолочені бані, грабувати храми, розправлятися зі священниками з такою ненавистю і люттю, щоб нащадки закатованих і розстріляних «здригалися до десятого коліна».
А на зорі ХХІ століття ті ж самі «правовірні» з таким же завзяттям перекинулися до православ’я. То чим же вони керуються — ідеями чи жадобою власної вигоди?
Доле праведна! Чи не потонув би в непроглядній темені білий світ, якби не осявала жорстоку юдоль земну подвижницька діяльність Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Василя Стуса, Василя Симоненка та рівних їм на всіх обширах земної кулі?
Наслідувачів геніїв і видатних особистостей та ж сама позавчорашня комуністична й комсомольська зловорожість ганьбить тепер наліво й направо як «радикалів», «бандерівців», «фашистів».
У місті Базель 1494 р. було опубліковано сатиричну поему Себастіана Бранта «Корабель дурнів», написану ранньою нововерхньонімецькою мовою. Автор сміливо користувався мовою, успадкованою від корінного роду свого, хоч нею заборонялося трактувати «вчені предмети».
Як пояснюють літературознавці, Брант «ніби дає людям у руки дзеркало, щоб вони впізнавали самих себе поміж дурнів і, набираючись розуму, ставали кращими». Невмирущий автор нещадно висміював Дурляндію «задля... заохочення до мудрості й... викорінення дурості та в ім’я виправлення роду людського».
Вадим ПЕПА, письменник
Київ
