Родзинки древнього Городка: на Львівщині приймають переселенців, возять на фронт дрони і вишивають власним швом
Перша історична згадка про Городок датується 1213 роком, а про Львів — 1256-м. >>
«Театр, музей, бібліотека? А навіщо?» Який відпочинок найбільше полюбляють мешканці Києва і області
04.11.2020
Чи потрібні громаді клуби, які не долучають до культури?
«Людина культурна» — майже те саме, що «людина розумна». Адже розум людства акумулюється в культурі.
Вона дає кожній окремій людині змогу переймати і осмислювати досвід минулих поколінь і розвиватися, йти далі.
Цей досвід емоційно засвоюється через книжки, відвідування музеїв, мистецтво, музику, кіно тощо.
А уявімо, що люди перестали читати, знайомитися з історичними артефактами, науковими відкриттями і творами мистецтва в музеях, «проживати» театральні вистави, слухати класичну музику, дивитися «складні» кінофільми: психологічні, історичні, біографічні?.. Утім, саме так і стається наразі в столичній області.
Це засвідчує комплексне соціологічне дослідження на тему «Культурні практики населення міста Києва та Київської області», здійснене громадською організацією «Демократичні ініціативи молоді» за фінансової підтримки Українського культурного фонду.
Замість дорогих концертів — вуличні свята
«Серед усіх видів дозвілля як кияни, так і мешканці області найбільше полюбляють активне: відпочинок на природі, рибалку, екскурсії, — каже кандидатка соціологічних наук, заступниця голови громадської організації «Демократичні ініціативи молоді» Катерина Настояща.
— Для киян другим за популярністю є читання книг, утім для мешканців області воно є лише четвертою позицією. Вони, на відміну від киян, віддають перевагу перегляду фільмів удома, а також спілкуванню і зустрічам із друзями».
Якщо неактивних серед киян лише близько третини, то серед мешканців області неактивних половина. Якщо більшість киян прочитали в середньому три книги за минулий рік, то мешканці області — лише дві. Чверть опитаних киян не прочитали за рік жодної книги, в області таких — половина.
Серед форм культурного дозвілля, крім читання книг, мешканці столиці найчастіше обирають відвідування кінотеатрів. Менше, ніж кінотеатри, кияни відвідують театральні вистави, і ще рідше — музеї і виставки, і зовсім мало бувають на концертах.
Подібна ситуація спостерігається і в області, от тільки мешканці області відвідують усі ці заходи вдвічі менше за киян. Єдиний вид культурного дозвілля, розповсюджений і популярний в області, — це місцеві концерти і масові вуличні заходи.
Музеї і виставки кияни відвідують менше, ніж кінотеатри. В області тих, хто не відвідував музеї жодного разу за рік до карантину, більше половини. Половина опитаних киян не була в театрі жодного разу за минулий рік до карантину, а серед мешканців області таких 71 відсоток.
Якщо частина киян переконана, що культурні практики — це шлях розвитку, вдосконалення особистості, то переважна більшість опитаних жителів області розцінюють культурне дозвілля винятково як розвагу чи засіб відволіктися від тяжкої праці чи сірих буднів.
Жителі області найбільше полюбляють безкоштовні масові свята.
«Нас це не цікавить...»
«Якщо для киян основним бар’єром відвідування культурних подій і заходів є загальна зайнятість, заклопотаність, то мешканцям області найбільше перешкоджає відстань і брак коштів, — продовжує Катерина Настояща. — Також серед мешканців області значно більше тих, кого відвідування музеїв, виставок, театрів і концертів просто не цікавить».
Окрім цього, кияни і жителі області серед причин, чому вони не відвідували бібліотек і музеїв, зазначали: бо ті «не дотягують до європейського рівня».
«Стан бібліотек у нас справді критичний, — ділиться враженнями керівник дослідження, доктор політичних наук, професор, голова громадської організації «Демократичні ініціативи молоді» Леонід Чупрій. — За останні два роки бібліотек поменшало на 500 одиниць. Із тих, що залишилися, 70 відсотків не мають доступу до інтернету. У багатьох з них книжки не оновлювалися десятиліттями, отож цікавої сучасної україномовної літератури майже немає».
Не набагато краща ситуація і з музеями. За словами пана Леоніда, в Україні на сьогодні є близько 5 тисяч музеїв, це в рази більше, ніж у Польщі, Великобританії, Канаді. Однак лише 574 українські музеї перебувають у державній та комунальній власності.
До того ж в Україні не існує чіткої системи обліку музеїв, вони підпорядковані різним відомствам, які не координують свою діяльність у даній сфері, тому визначити точну кількість закладів нереально.
З понад 12 мільйонів історичних пам’яток, через брак музейних приміщень, можуть бути виставлені тільки 3-5 відсотків артефактів. Більшість — не оцифрували своїх колекцій, переважна більшість не мають власних сторінок в інтернеті. Лише одиниці музейних сайтів мають англомовну версію.
«Та що там казати — чимало музеїв навіть не мають охорони! — наголошує дослідник. — А закон про недоторканність землі, приміщень і колекцій державних музеїв досі не ухвалено».
Місцеві громади: попит і пропозиція
Карантин не змінив майже нічого. Хіба що люди трошки більше почали читати і помітно більше — дивитися вдома телесеріали. Тобто, жінки, які раніше не могли відвідати концерт, театральну виставу чи виставку, бо «далеко їхати й пізно вертатися, а діти й чоловік не нагодовані», не стали цього робити й онлайн — скажімо, готуючи обід чи прибираючи оселю. Так само чоловіки, які зазначали, що через зайнятість або застарілість експозицій не ходять до музеїв, не стали переглядати онлайн-експозиції європейських закладів чи слухати онлайн-концерти, викладені у відкритий доступ внаслідок епідемії коронавірусу.
«Усе ж проблема тут не лише в небажанні жителів області долучатися до культурних дозвіллєвих практик, — переконана рецензентка проєкту, журналістка й етнологиня Ярослава Музиченко.
— Бракує якісної пропозиції — захопливих, зрозумілих пізнавальних програм у музеях як для дітей, так і для дорослих, потрібних людям гуртків і «клубів за інтересами», виїзних концертів українських музичних гуртів та окремих співаків, сучасних українських книжок у бібліотеках та цікавих заходів для потенційних читачів. Також — доступності новітніх українських фільмів для містечкових і сільських кінозалів».
Пані Ярослава нагадує, що нині, внаслідок реформи децентралізації, місцеві музеї і бібліотеки фінансуватимуться не з центральних бюджетів, а з бюджетів об’єднаних територіальних громад.
Держава забезпечуватиме коштами лише заклади національного значення. Державний фонд регіонального розвитку зможе вряди-годи профінансувати капітальний ремонт приміщення містечкового чи сільського клубу або музею, які тепер будуть у власності громад.
А кошти на точкові ремонти, утеплення, оплату комунальних послуг, прибирання, гідну заробітну плату фаховим працівникам закладів, закупівлю необхідного обладнання, реманенту, музичних інструментів і книжок, експонатів має забезпечувати сама громада.
І щоб вона захотіла утримувати музеї та бібліотеки, ті мають почати виконувати свою функцію — бути закладами, які популяризують культуру, у різний спосіб зацікавлюють нею різні аудиторії, інформують про свої цікаві заходи і є «душею» спільноти.
Оптимістичні оцінки
Поза тим більшість респондентів як Києва, так і області позитивно оцінюють розвиток сфери культури в Україні останніх років і мають оптимістичні очікування щодо нього.
Киянам особливо подобаються нові українські кінофільми, де порушуються гостроактуальні теми — соціальні, політичні, історичні, важливі для сучасності. Мешканці області переважно звертали увагу на державну підтримку мови, патріотичних свят, народних ремесел і загалом підняття іміджу національної культури.
Як кияни, так і мешканці області схвалюють квотування музичного контенту на радіо й ТБ, більшість вважає, що саме за рахунок цього українська музика почала самостійно активно розвиватись, вдосконалюватись, дистанціювалась від російського ринку.
Тим часом в охоплених соціологічним дослідженням жителів Києва та столичної області занепокоєння викликають певні дії нової влади, вони побоюються, що вітчизняний кінематограф, та і сфера культури взагалі, можуть не отримати фінансування, а актуальні для України теми можуть знову замовчуватися. Частина киян тривожиться за подальший розвиток української мови і підтримку мовних квот та українського книговидання.
Наука для змін
Автори дослідження рекомендують його місцевим органам влади, представникам соціально відповідального бізнесу, працівникам культури. Осмислення даних цієї, без перебільшення, грандіозної праці дасть їм можливість суттєво поліпшити, а в деяких місцевостях регіону і докорінним чином змінити ситуацію в культурній сфері. Передовсім — сформувати, урізноманітнити і популяризувати різнобічні культурні практики, найперше в сільській місцевості.
На основі цього соціологічного дослідження науковці розробили рекомендації для районних, місцевих органів влади Києва і Київщини.
«Громадські діячі і представники громадських організацій культурної сфери також зможуть залучити результати нашого дослідження для своєї роботи, — каже менеджерка проектів ГО «ДІМ» Наталія Вихарева.
— Їм під силу ініціювати впровадження рекомендацій, напрацьованих у ході проєкту, аби покращити в регіоні ситуацію з культурними практиками. Зокрема, засновувати нові сучасні клуби, сайти, пропонувати культурні події й акції, підтримати гастрольні тури, книжкові ярмарки, кіноклуби, активізувати місцеві творчі спільноти і митців».
У перспективі автори дослідження планують здійснити моніторинг культурних практик жителів усієї країни через всеукраїнське опитування і розробити відповідні рекомендації місцевим регіональним та центральним органам влади та місцевого самоврядування.
