Коваль свого щастя: полтавський майстер створює витончені вироби з металу у стилі ретро

22.04.2020
Коваль свого щастя: полтавський майстер створює витончені вироби з металу у стилі ретро

За словами Анатолія Фіктянова, його цікавить історична екзотика.

Його можна назвати ковалем, а можна — художником по металу.
 
 
Неодноразово член спілки полтавських художників «Живопис», лауреат обласної премії імені Панаса Мирного, просто майстер, який має золоті руки й відроджує народне ремесло, Анатолій Фіктянов демонстрував полтавцям свої витончені, нерідко майже ювелірні ковані вироби у стилі ретро.
 
 
На останній виставці (у докарантинні часи. — Авт.) він представляв свої шедеври у літературно-меморіальному музеї Панаса Мирного. На ній можна було побачити незвичайні ковальські вироби: від середньовічних військових обладунків та зброї до декоративно-ужиткових речей і сувенірів у стилі ретро.
 
Важка ти, «шапко»...
 
— Займаюся ковальським ремеслом чи не все життя. Іноді мені до рук потрапляють цікаві історичні знахідки, які доводиться реставрувати, — розповідає 52-річний Анатолій Фіктянов.— До того ж, виготовляю сувеніри у стилі ретро, відповідно, мене цікавить історична екзотика, історія українського козацького руху. Свої роботи поділяю на комерційні (подарункові) й ті, що продажної цінності не мають. Загалом праця в майстерні — це для мене відпочинок від буденних проблем.
 
Чоловік пригадує, що все його дитинство минуло в майстерні діда, яка розташовувалася на колишній полтавській вулиці Бакинських комісарів.
 
Дід, котрий замінив хлопцеві батьків, був столяром високого класу, а ще виготовляв ковані елементи для столярних виробів. Анатолій, який увесь час спостерігав за його роботою, тепер справляється з ковальськими інструментами не гірше за діда. 
 
Що й казати, давні військові обладунки у виконанні Анатолія Фіктянова мають справді химерний вигляд. Майстер наголошує, що, аби виготовити в середньовічній Європі дворянські бойові обладунки, які щораз були особливими, потрібно було відвідати не одного коваля, бо всі вони мали вузьку спеціалізацію: одні виготовляли тільки шоломи, інші — кіраси, треті — зброю. Анатолій, за його словами, старається бути універсалом.
 
До речі, виготовлена ним кольчуга має чималеньку вагу (недаремно в давні часи була така професія — воїн). А от аби її створити, потрібно володіти певними ковальськими прийомами, констатує майстер. Є у нього і модель шолома, яка називається «раковою шийкою», і татарський щит, який використовували козаки під час військових походів, і пернач із булавою. 
 
Унікальна скриня для посагу.
Фото автора.
 
Одна з його останніх робіт — металева обкладинка на застібці для дореволюційної релігійної книги, на якій складали присягу ті, хто вступав до лав козацтва. Її подарував пану Анатолію один із представників козацької організації (до речі, і сам майстер має чин полковника українського козацтва).
 
Релігійні книги в металевих обкладинках Анатолій Фіктянов побачив у одному з музеїв на території Києво-Печерської лаври, от і вирішив зробити подібний екземпляр.
 
Оскільки він працює не лише з металом, а й із деревом та каменем, то змайстрував, зокрема, й посагову скриню, оздобивши її металевими елементами. Нагадує, що до революції за розміром скрині визначали, багатою чи бідною була наречена.
 
Майстер зробив її завдовжки з метр, а при оздобленні використав особливу технологію просічення металу. Це коли робиться викрійка з паперу й обкреслюється на листі металу, а потім висікається й обковується. А от зі старовинною скринькою для пожертв, зробленою в такому ж стилі, у пана Анатолія взагалі пов’язана ціла філософія: аби щось отримати в житті, неодмінно маєш щось віддати. 
 
Особливу увагу на виставці привертала серія жіночих прикрас — дукачів, які свого часу носили на Лівобережжі, Чернігівщині, Полтавщині та Слобожанщині. Вони складаються з монети й металевого банта, іноді прикрашеного камінням. «За дукачем багато чого можна було сказати про жінку, — стверджує майстер. — Я вивчав дукачі різних регіонів України (коваль має володіти інформацією із різних сфер знань), вони відрізнялися між собою. Скажімо, дукачі Полтавської губернії називалися «рогатими».
 
Анатолій Фіктянов пишається й колекцією наконечників для стріл. «Якщо ми з вами зайдемо в історичний музей і побачимо наконечники для стріл, їх буде від сили 10, різних за конструкцією. Я ж зробив таких наконечників аж 32!» — зауважує.
 
Чудові копії стародавніх зразків. Зброя має бути не лише надійною, а й гарною.
 
— А тепер я вас трохи розсмішу. Іноді мені доводиться виготовляти й магічні амулети. Оцей називається «На грошовитого кавалера». Такий сувенір дарують незаміжнім жінкам. Та найцікавіше те, що всі, кому їх подарували, і справді невдовзі вийшли заміж за успішних грошовитих чоловіків, — сміється пан Анатолій.
 
— Узагалі в давні часи коваля сприймали як людину, пов’язану з магією. Уявіть собі середньовіччя, коли чи не найціннішою матеріальною річчю в людей була дерев’яна лопата, обкована металом. А коваль володів магічною здатністю — міг здійснити будь-яку мрію: власноруч виготовити найдорожчі предмети з металу.