Кінематографічна історія: рецензія на «Літаючий джаз» Едуарда Тополя

У книжці The Flying Jazz Едуарда Тополя (К.: Самміт-Книга) йдеться про Ерос і Танатос в умовах бомбардувань і нацистських атак на Україну й світ.

 

 

Цілковито романтична історія, яка вивищує людину й показує, що барокові випадковості трапляються і в ХХ столітті.

 

 

Перед нами історія, яка в цілковито голлівудському дусі утверджує всепереможність любові й незламність людини, котра навіть в умовах війни здатна відчувати прекрасне.

 

Твір Е. Тополя кінематографічний, візуальний, панорамно зримий: так і бачиш, читаючи книжку, як можна було б екранізувати той чи той епізод.

 

Зрештою, The Flying Jazz — чудовий матеріал для фільму, який захоплюватиме щирістю почуттів і емоцій, несподіваністю зигзагів долі, дивовижним переплетінням історичного й особистісного, загального й конкретного, планетарного й українського. 

 

Історія розгортається в Полтаві, де волею фатуму зустрілися дві долі й усупереч усьому відчули хвилину справжнього щастя, як у «Моменті» В. Винниченка.

 

Кохання між американським військовим і українською дівчиною спонтанне й величне, справжнє й таке, що перемагає смерть. Історія, яку розповідає Едуард Тополь, нагадує одну з новел «Декамерона» Дж. Боккаччо. Під час «чуми» люди здатні творити-розповідати дивовижні історії, які рятують від зла. 

 

У «Літаючому джазі» маємо не історію, а життєтекст: література, здається, завжди програватиме життю в умінні підкидати сюжети, яким віриш, які вражають, які підносять над буденним. Історія Е. Тополя саме з таких.

 

Те, про що розповідає оповідач, підкорює ураганом щирості й справжності, які можна пережити тільки в ситуаціях складного екзистенційного вибору. Про такі ситуації писав Ернест Ґемінґвей у романах на кшталт «Фієста». 

 

Книжка The Flying Jazz транскультурна в своїй суті: перед читачем історія персонажів, які належать різним країнам, різним світам: визволитель і полонена часу… Одвічний метафоричний образ — в українсько-американському діалозі. 

 

Історія кохання, переплетена з трагічним сторінками історії, накладається на ще один мотив: музика, що дає можливість персонажам дистанціюватися від реальності абсурду й болю, який людська сутність не здатна витримати.

 

Джаз, який привозять американські військові, стає тим інструментом, який емансипує душу й утверджує віру: після найтемнішої ночі настане ранок.

 

Едуард Тополь написав історію, яка розкриває досі не знану сторінку Другої світової війни. Епічне полотно картини поєднано з мінімалістично точними сюжетами, мальовничими описами українського міста, у яке закохуються американські військові. На основі кіносценарію можна б зняти фільм, не гірший за «Перл Гарбор».

 

Тут є екшн, екзистенційний драматизм, love story, панорамні кадри. Досі в нас не було подібного твору. В такому фільмі Полтава може стати новою Вероною, у якій поєднано два серця… під час коричневої чуми нацизму. 

 

Історія, яку ретранслює Е. Тополь, нагадує роман класика американської літератури ХХ ст. Ф. Фіцджералда. Ця подібність відчутна в атмосфері внутрішньої свободи, яку реконструює автор. Перед нами історія про архетипних Аніму й Анімуса, які знаходять себе в любові.

 

Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ