Віджати все, або Догрались: як і чому може змінитись уряд вже на початку весни

Бо що доброго в тому, що Кабінет Міністрів України передав 530 державних підприємств на приватизацію, сукупна балансова вартість котрих становить понад 12 мільярдів гривень? Відповідне рішення Кабмін ухвалив під час засідання наприкінці минулого року, 27 грудня.

 

«За майже чотири місяці на приватизацію передано більше державних об’єктів, ніж за всі 28 років незалежності. Це дозволить залучити інвестиції в низку держпідприємств і збільшити заробітні плати працівникам», — повідомив суспільству прем’єр України Олексій Гончарук.

 

Продаж цих 530 держкомпаній проходитиме в межах малої приватизації через електронні аукціони у системі «Prozorro.Продажі». Початок приватизації відбудеться у цьому, 2020-му, році. 

Чим вихвалятись? Що розпродується останній ресурс — стратегічні підприємства, і до них iще землі сільськогосподарського призначення треба додати? 

 

Кошти на підвищення пенсій військовим та іншим категоріям пенсіонерів, яким підвищення мало бути вже з 1 січня, в бюджет-2020 не закладено. Видатки на субсидії та інші адресні соціальні виплати скорочено. 

 

За останніми даними Держ­стату, рівень промислового виробництва листопада 2019 порівняно з листопадом 2018 року впав майже на 7%. Стійке тотальне падіння, окрім будівництва, показують усі галузі. Особливо це стосується енергетики та переробної промисловості.

 

У зв’язку з цим аналітики прогнозують зростання безробіття та нову хвилю міграції. 

 

І все це на тлі показових судових процесів над декотрими «опальними» бізнесменами, чиї бізнеси просто хочуть «віджати».

«Кадрові зміни будуть неодмінно, і не лише в Кабмiні, а й в офісі президента. Адже політично в Україні склалась не дуже гарна ситуація, — прокоментував для «УМ» політичний експерт Віктор Небоженко.

 

— З самого початку президент зробив неправильно те, що команду свою формував не з професійних людей, а з родичів, однокласників, однокурсників, друзів дитинства... У всьому світі команда керівника держави формується з фа­хівців, так само це робили й усі наші попередні президенти. А серйозні кадрові зміни, ймовірно, почнуться з березня». 

 

На думку політолога, ситуація ускладнюється ще й тим, що Кабінет Міністрів не є єдиним монолітним органом. Наразі він складається із трьох центрів впливу. 

Перший — це симпатичний молодий мужчина в камізельці на самокаті. 

 

Другий — міністр фінансів Оксана Маркарова. У неї справжня влада, бо чималій кількості міністерств і відомств доводиться добряче постаратись, аби не почути у відповідь від фінансової пані: «Грошей немає!»

 

Третій центр впливу — володар сили — міністр МВС Арсен Аваков. 

 

А якщо додати сюди по­дрібнення і без того не монолітного каркасу складу Кабмiну ще й внутрішньогруповими конфліктами, то ситуація взагалі майже на межі безконтрольності. З одного боку, в цій «груповусі» ковдру на себе тягне Ігор Коломойський; з іншого, «і ми, Химко, люди» — хоч практично майже нічого не втнемо, зате вміємо гарні презентації робити та лекції читати, — це українські«дітища» від Сороса; ну і куди ж тут без гострих зубів хижака — явно невидимого, але відчутного впливу російських інтересів. 

 

І як би не кпинили президента за те, що сформував команду з усіх своїх, так, ніби з доброти душевної допоміг iз працевлаштуванням, насправді за такою його позицією стоїть його ж его — всі, кого можна віднести до членів команди Зеленського, не мають бути сильнішими за нього в політичному сенсі. Ну так, у «95-му кварталі» він був найсильнішим сатириком-артистом, але Україна — це не сцена. А в сьогоднішній ситуації наша держава — це поле запеклої, не на життя, битви двох світо­глядів, двох антагоністичних систем цінностей. Хтось, зрештою, мав донести і вкласти цю думку в голову президенту Володимиру Зеленському! Вочевидь, хто міг — не догукався, а кого він чує — не може через своєрідний спосiб мислення. 

 

І що тепер робитиме Володимир Зеленський з усіма цими «хлопцями й дівчатами з нашого двору», об’єктивно слабким Кабмiном, аби не впав його рейтинг? Звісно, потрібно кимось жертвувати. 

Але це не так просто. Ким? Арсеном Аваковим? Усі спроби усунути його з силового крісла  закінчуватимуться скандалами й репутаційними «відстрілами» тих, на кого в нього є своя база даних. 

Оксану Маркарову?

 

А хто ще так, як вона, наразі зможе на повернення боргів закордонним інвесторам копійку до копійки «стягувати» і не зважати на потреби співвітчизників, значна частина котрих реально на межi виживання, бо прибутки мають на рівні фінансової похибки? 

 

Ну, залишається чинний прем’єр. Він, звісно, також може дістати старий блокнот і пройтись по певних персоналіях. Але, гадаємо, його знайдуть чим утішити. 

 

І основне. Прем’єри можуть змінюватись регулярно. І не має значення, якщо в чергового замість самоката може бути, наприклад, пропелер. Це ролі не вiдiграє, навіть якщо у Володимира Зеленського найблагородніша мета розбудови й зміцнення України, бо сама система влади не змінюється. Навпаки, ще більше застоюється через внутрішні комплекси, яких не мало б бути в здійсненні місії глави держави. 

 

А тим часом ситуація у виконавчій владі така, що до всіх висновків її діяльності незабаром додасться як iще одне джерело аналізу сарказм та відверте знущання від п’ятого президента України Петра Порошенка. Принаймні політологи вже в стадії очікування словесних списів від Порошенка.