Поминання предків: давнє й сьогодення
Наші пращури добре знали, що смерть це не кінець, а перехід. Душа, як пташка, вирушає у свій шлях, і важливо не тягнути її назад болем, а дати спокій, щоб вона знайшла дорогу до свого світу. >>
ПОЛІТПАРНАС: Той незабутній сорок перший
30.10.2019
Той незабутній сорок перший,
Тривожна осені пора,
Як впав з боями Київ древній,
Палала зранена земля.
А Сталін наказ дав солдатам
При відступі все мінувати:
Успенський собор і Хрещатик,
Й вину на євреїв звертати.
Євреїв держали у гетто
У Ризі і Празі давно,
Та тільки у Києві вперше
Півсотні їх тисяч лягло.
Їх всіх роздягали фашисти,
Крізь плач матерів, діточок,
На це не зважали садисти,
Під стук кулеметних стрічок.
Красивих жінок ґвалтували
Фашисти й у формі «свої»,
А потім, як скот, добивали
На мокрій від крові землі.
Лиш вирватись двоє зуміли
Із місива тіл, що течуть,
Це мама двох діточок Діна
Й хлопчина, що Мотьою звуть.
«Тьотю, не бійтесь, я з вами», —
Раптом почула вона —
У темряві голе й кістляве
Збоку зігнулось дитя.
Хлопчина ходив у розвідку,
Застави й пости обминав,
Як вільна дорога, в порядку,
Він здалеку гілку ламав.
«Тьотю, тут німці, тікайте!» —
Крикнув хлопчина здаля.
... Чула лиш постріл над гаєм,
Знов залишилась одна...
У мирні часи виступала
Як свідок, хто бачив і знав
Про «Бабинів Яр», про поталу,
Де рідний народ помирав.
...Пройдуть роки, минуть століття,
Від крові висохне земля,
Та не забудем лихоліття
Й у ту війну — ціну життя!
Олександр ТКАЧЕНКО
Городище, Черкаська область
