Днями Open Opera Ukraine презентувала постановку барокової опери «Ацис та Галатея» Ґ. Ф. Генделя за сприяння Українського культурного фонду. Трагічним став лише фінал у сюжеті опери.
Позитив та унікальність самого проєкту в тому, що до цього часу твори композитора не виконувалися у нашій країні на великій сцені.
Звернення до генделівського доробку стає другим для Open Opera Ukraine досвідом постановки барокової опери.
Орієнтованість на музику бароко та динамічний розвиток напряму історично-поінформованого виконавства і є позитивним аспектом — доволі розвинений та популярний у країнах Європи пласт музики, в наших реаліях донедавна перебував ніби метелик у коконі.
Створення організації, яка основним завданням вбачає роботу з бароковою оперою, безсумнівно, збагатило музичну палітру та створило платформу для розвитку цього напряму мистецтва, де виникають і можливості для розвитку музикантів, які вже працюють або починають звертатись до музики передкласичної епохи.
Чому саме Гендель? По-перше, саме Гендель був «титаном» барокової опери, не мав приналежності до локальної традиції, як, скажімо, Ж.-Б. Люллі у Франції.
Говорячи сучасною мовою, Гендель став однією з перших зірок шоу-бізнесу, рок-зіркою свого часу. Це проявляється й у прагматичному підході композитора до створення музики.
Можливо, він також був одним iз перших авторів, хто вивчав запити ринку та вибудовував комерційні стратегії. По-друге, постановка «Ациса та Галатеї» стала логічним продовженням репертуарної політики Open Opera Ukraine, яка після «Дідони та Енея» Г.Перселла знову звертається до англомовного репертуару.
Але якщо «Дідона» була суто англійським продуктом, написана англійським композитором в англійському жанрі (семі-опера), то «Ацис та Галатея» Генделя — перша англійська опера композитора, точніше — англійський варіант більш раннього твору композитора 1708 року, який залишив риси італійського стилю в аріях da capo та частково в акомпанованих речитативах (recitativo acompagnato).
Англійська музична мова переважає в партії хору (він для англійців є більш традиційним способом музикування). Композитор використовує такий прийом розвитку матеріалу, як гокет та характерний англійський жанр керол з його особливостями голосоведення.
Основою лібрето стали «Метаморфози» Овідія — однойменний міф, над адаптацією якого працювали три лібретисти. Гендель поєднує італійську та англійську традицію в класичній формі — єдності дії, місця та часу.
Цей момент акцентований і в постановці Open Opera Ukraine, яка також здійснена політрадиційно: німецьким диригентом Йорґом Халубеком, вітчизняними й запрошеними музикантами, за підтримки Instituto Italiano di Cultura Kiev та Italia Festival Barocco, завдяки сприянню яких 13 жовтня партію Ациса виконав італійський співак Леонардо Кортеллацці. Обидва вище згадані музиканти є визнаними майстрами, і їх участь у постановці сприяла створенню високоякісного продукту.
Оркестр мав унікальне живе звучання, заповнював простір зали, мав яскраві інструментальні номери й чудово акомпанував солістам.
Прозора фактура музики вимагає більш тонкої роботи та точності виконання, з чим не виникало проблем. Партії Галатеї (Інна Гусєва) та Деймона (Дар’я Новіцька) — тут та далі мова йде про виконавців вистави 13 жовтня — були виконані надзвичайно ювелірно як вокально, так і акторськи. Ретельне опрацювання образу, виваженість та кришталевість вокальної партії створювали яскраве враження. Бароковий спів без вібрато, який не вимагає значної сили, але не можливий без тонкого володіння апаратом та точного виспівування фіоритур, був гарно поставлений в обох виконавиць.
На сходинку вище жіночих образів було виконання тенорової партії. Леонардо Кортеллацці працює в широкому репертуарі від раннього бароко до творів ХХ століття, співає у найвідоміших театрах Європи.
Не тільки завдяки неперевершеному голосу, а й значному сценічному досвіду його виконання ролі Ациса було кращим iз вокального та акторського боку. Тим паче що режисерка-постановниця опери Тамара Трунова надає цьому персонажу як ліричної та драматичної, так і комедійної забарвленості.
Чудовисько-циклоп Поліфем трактується як палко закоханий у Галатею персонаж, який задля вдоволення свого кохання ладен вбити суперника. Акторська гра виконавця партії Поліфема Євгена Рахманіна дещо перевершувала вокал, доволі пристойний, але не дуже відповідний теситурі партії: як бас-баритон виконавець не дуже впевнено почувався в нижньому регістрі, проте впорався з партією та гарно виконав роль.
Його роль, до речі, цікава з драматургічної точки зору. Він закоханий у Галатею, але має страждати через її любов до Ациса, в якого з німфою взаємні почуття, легкі та невимушені. Режисер робить акцент саме на такому коханні — відповідна й візуалізація вистави.
Аркадія за лібрето перетворена на звичайний для нашого часу резорт, iз білими шезлонгами, барною стійкою та вишкою рятувальника.
Саме ним є Ацис, одягнений у червоний костюм. Тлом декорацій є майже на весь задник екран, де відображено скелясте морське узбережжя. Воно мультиплікаційне за кольорами та графікою, має тонкі нотки японського аніме.
Саме на ньому й розгортається часова рамка класичної трагедії — ранок-день-вечір, але трохи розширеної тривалістю в добу: ніч мертвого Ациса та ранок його нового життя у вигляді джерела — і тільки щоранку знов сходитиме Сонце, несучи новий день та нове життя!
Герої опери, окрім пастуха-рятувальника, якому не судилося врятуватися самому, прибувають на місце дії літаком, приліт якого демонструє анімація. Вони сходять на берег: пілот-циклоп Поліфем та дві стюардеси — Галатея і Деймон. Останній є другом Ациса, за лібрето, але у версії режисера вирішений як жіночий образ. Деймон закохана в Поліфема, Поліфем у Галатею, а Галатея шукає ідеального кохання, яке вона знайде в Ацисі.
Екіпаж одягнений у жовті жакети крою мілітарі та пілотки й має біле вбрання під верхнім одягом. Разом з екіпажем з’являється й хор. Вбраний у довгі пуховики-пончо оранжевого кольору на «блискавці» та жовті рятівні жилети, потім зняті та знову поспіхом одягнені перед посадкою. Сценічний рух хору здався найбільш непропрацьованим елементом вистави.
Хористи чудово виконували свої партії, мали цільне та яскраве звучання, але й так само цільно пересувались сценою, вкрай активно жестикулюючи та емоційно реагуючи на перипетії стосунків між головними персонажами. Ця миготлива об’ємна пляма спочатку викликала інтерес, а потім перетворилася на набридливу живу масу.
Загальний сюжет розгортається цілком прогнозовано: Поліфем прагне кохання Галатеї, але вона не відповідає взаємністю; Деймон кохає Поліфема і марно намагається привернути до себе його увагу.
Водночас Ацис зі своєї вишки рятувальника співає про бажання зустріти чисте та щире кохання — Галатею, яка, непомічена ним, спить на шезлонгу. Деймон його попереджає про небезпеку, та лишається непочутим. Врешті коханці зустріли один одного.
Страждання Поліфема набувають рішучості, Ацис ладен боронити своє щастя. В цей момент хор вклинюється в дію, озброюється щитами у вигляді рятувальних кругів та акванудлами, що нагадують списи, і погрожує ними Поліфему.
В останній момент відбувається дезертирство хору й Ацис лишається сам на сам iз грізним суперником, тримаючи в руках купу бутафорської зброї, не спроможний рухатися від надітих на ноги псевдощитів.
Розв’язання конфлікту передбачуване: він загине від каменю, який увесь час, немов музейний експонат, огороджений червоним канатом, лежав посеред сцени. Розлючений Поліфем застосовує це знаряддя! Жах хору та розпач Галатеї поволі вщухає, вона може оживити коханого, перетворивши на джерело.
Зібравши всі зусилля, Галатея виконує останнє, що може зробити для нього — на місці, де зберігався камінь, з’являється струмінь води. Усі прагнуть доторкнутися до нього, відпити води та вмитись нею — тепер вони змили з себе причетність до трагічної долі Ациса. Час рушати далі, на екрані видно відлітаючий літак! Лише джерело все так само дзюркоче кришталевим струменем.
Якби Ацис звернув увагу на перестороги Деймона, цього могло б і не статися. Але чи можливо щось змінити, коли богині долі Мойри вже відмотали відповідний відрізок нитки та готові різати її? Так само й представлена опера.
Необхідно було віднайти ідею, знайти музикантів та постановників, заручитися підтримкою не однієї інституції. Радує те, що все склалося саме так, як мало бути. Постановка стала тією подією, про яку говорять.
Уперше прозвучав твір Генделя, з’явився новий матеріал для порівняння та виконання, стало одним бароковим проєктом більше, наявні недоліки незначні та піддаються коригуванню, не зламавши цілого. Достеменно відомо одне — на цьому історія не завершиться.
Олексій ГОНЧАР,
культуролог, музичний критик
